Тимофій Гаврилов - Чарівний світ, Тимофій Гаврилов

Це у Вас гарячка.

— Я такого не верзу.

— Це ж блюзнірство!

— Хотів би я побачити Вашу доброту.

— І побачите.

— Ви мені погрожуєте?

— Боронь Боже!

— Як Ви взагалі могли порівняти людину з кішкою?

— А чим кішка гірша, ніж людина?

— Може, Ви ще з кішкою до ЗАГСу підете?

— Не треба так.

— Ви, напевно, ніколи не мали хатньої тваринки.

— Добре, що Ви мали.

— Тварина — надійніший друг, ніж людина.

— Філантропія, нічого не скажеш.

— Іноді здається, вона розуміє вас краще, ніж Ваші рідні.

— Особливо, коли Ви її кóпаєте спересердя, а вона винувато попискує.

— Підібгавши хвіст.

— Моя кішка сімнадцять років прожила.

— Кажуть, добре хатню тваринку завести, коли в сім’ї діти.

— Мій хом’ячка має.

— А моя — пару пацючків - альбіносиків.

— Тьху, яка гидота!

— Як противно!

— А Ви на себе подивіться.

— Я ніколи не тримала б такого мерзенства.

— Це ж треба дожитися!

— Колись щура шваброю періщили.

— Тепер цяцькають.

— Якби Ви бачили, як вони гарно бавляться.

— В альбіносів червоні очі.

— А шерсть біла.

— Мій вимагає змію.

— То купіть йому.

— Нізащо.

— А я своєму сказала: вибирай — або я, або вона.

— І що він вибрав?

— Мої обоє рибок розводять. Тіпа змагання влаштували.

— Не « тіпа », а « щось на кшталт ».

— Ой, я Вас умоляю...

— Звідки тільки такі зануди беруться?

— Я культурна людина.

— Я своїй черепашку купила.

— Кажуть, черепахи тисячу років живуть.

— А людина?!

— В нас австралійський папуга.

— Цікаво, як він до Вас потрапив?

— З крамниці.

— Контрабанда.

— Ви природу нищите.

— Якби Ви бачили, як він, біднесенький, у клітці сидів!

— Вона хоче сказати, що визволила його.

— І визволила!

— З однієї клітки в іншу.

— Наклепники! Він у нас по кімнаті літає!

— І в скільки Вам милосердя обійшлося?

— Інші дітям їсти не мають за що купити.

— Не заглядайте в чужий гаманець.

— Це я заглядаю?

— У Вас сумка відкрита.

— Мій гаманець!

— Не хвилюйтеся.

— Спокійно.

— Нічого не сталося.

— Розступіться.

— Дайте дорогу.

— Ви хто?

— Лікар.

— Нашатирний спирт!

— Хтось спирт має?

— Ви отого покличте, нехай дихне на неї.

— Хтось має з собою парфуми?

— Черрутті 1887, підійде?

— Хустинку, швидше.

— Тьху, яка зашмаркана!

— Ось одноразова.

— Здається, подіяло.

— Вона опритомнює.

— Слава тобі Господи.

— А то вже думали.

— Тільки не нагадуйте їй про гаманець.

— Хто сказав «гаманець»?

— Мій гаманець!

— Ваш гаманець на місці, ось.

— Це Ви його вкрали.

— Вона марить.

— Ніхто його не крав.

— Він лежав у Вашій сумці.

— Перевірте, чи все на місці.

— Останнім часом від злодюжок спасу нема!

— Читали, газети пишуть?

— Всі ці квартири були без сигналізації.

— Тільки дурний не полізе.

— Я сам поліз би.

— По Вас і видно.

— І Ви теж полізли б.

— Докотилися!

— Двісті тридцять сім пограбувань!

— І це тільки в одному місті!

— Вони, мабуть, ще й занижують.

— Куди вже занижувати.

— Такого ще не було.

— У нього револьвер!

— Револьвер!

— Звідки у Вас зброя?

— Справжній. Стріляє. Щовечора чищу.

— Під подушкою тримаєте?

— Я свій теж.

— Найкращий захист від грабіжників.

— Людина покинута напризволяще.

— Кожний сам коваль свого щастя.

— Звідки він у Вас?

— Купив.

— Отак пішли й купили?

— І Вам раджу. Він до Вас у темряві, а Ви його люфою до муру.

— Я його без розмов порішив би.

— Скрізь усе пообписували.

— Автомобіль побили.

— Підпалили.

— Побили.

— Ви бачили?

— Ні.

— А я бачив.

— Тисячу років!

— Що тисячу років?

— Черепаха живе тисячу років …

— Яка … яка дошкульна несправедливість.

— А що ви робили би тисячу років?

— Я всі романи перечитав би.

— А я в космос полетів би.

— І куди Ви, цікаво, залетіли б?

— Життя людське таке коротке!

— Чому Він такий немило …

— Автобус! Автобус їде!

Фрутхен

Можна подумати, вони — живі істоти. До якого роду, виду і племені належали б? За Ліннеєм чи кимось іншим? У них немає крил і ніколи не виростуть. Ще менше вони подібні до риб — вода, тим паче солона, їм протипоказана. Якщо ж кимось у цьому світі їх уявити, то тваринками в живому кутку, факт смерті яких приховують :

— Вони вирушили до родичів.

— І я хочу з ними.

— Вони не можуть узяти тебе.

— Я слухатимуся.

— Це дуже далеко.

— Дуже-дуже?

— Дуже-дуже.

— В Африці?

— Набагато далі, ніж в Африці.

Найкраще внести ясність відразу: фрутхен — не жива істота. Хто ж тоді? Варіантів напрошується чимало. Перстень із діамантом у вітрині ювелірної крамниці, який-небудь нефрит у музеї інституту гірництва, деталь, що використовується в нанотехнологіях, рідкий кристал, модна зачіска, плюшева іграшка, гімнастичний тренажер… Ні, фрутхен — щось зовсім інше. І взагалі не фрутхен, а фрюхтхен, просто від фрюхтхена язик зламається.

Утім, втрата букви жодним чином не вплинула на по казники самого фрутхена — на його розміри, форму, властивості, тож за нього можна бути спокійним: він є, а його наявність додає до розмаїтого буття колоритний штрих. Зникає слово, зникає квітка, зникає пагорб… Зникають фрутхени… На щастя, вони не зникають надовго, а закономірність, що проглядається в їхньому зникненні, несе в собі щось заспокійливе.

Зникаючи ввечері, вранці фрутхени з’являються знову, мов Фенікс, що воскресає з попелу. Наче квіти, що, розпелюстившись на світанку, в сумерках заплющують келих. Порівняння з квітами має вагомі підстави. І квіти, і фрутхен покращують настрій. Квіти і фрутхен можна подарувати і можна купити. Квіти і фрутхен люб’язно за горнуть в папір. І квіти, і фрутхени духмяно пахнуть. По стоявши, квіти і фрутхени втрачають вигляд.

Щоранковою появою і щовечірнім щезанням фрутхени нагадують сонце: ввечері воно зникає, вранці ж вигулькує з-за тополь. Хоча фрутхени не вигулькують з-за тополь, зате з’являються також у сірі, похмурі, непривітні, як, приміром, оцей, дні.