Джеймс Аллен - Біблія саморозвитку. Ілюстроване видання. Наполеон Гілл. Думай і багатій. Лао Цзи. Дао-де-цзин. Джеймс Аллен. Як людина мислить

Якою сумою грошей можна оцінити БАЖАННЯ Барнса, я не знаю. Можливо, воно принесло йому два або три мільйони доларів, але сума, якою б вона не була, стає неважливою у порівнянні з великим досвідом, який він отримав у формі чіткого знання, що нематеріальний імпульс думки може бути перетворений на його фізичний аналог шляхом застосування певних принципів.

Барнс буквально «надумав» собі партнерство з великим Едісоном! Він «надумав» своє багатство. На початку у нього не було нічого, окрім усвідомлення того, ЩО ВІН ХОТІВ КОНКРЕТНУ РІЧ. І він мав ТВЕРДИЙ НАМІР досягти бажаного.

Коли він починав, у нього не було ані цента за душею. Освіта теж не була його сильною стороною. Він не мав жодного впливу і статусу у суспільстві. Але у нього була ініціатива, віра та воля до перемоги. Завдяки цим невидимим (і одночасно небаченим) силам він зробив себе правою рукою видатного винахідника.

А зараз давайте розглянемо іншу ситуацію і проаналізуємо приклад людини, у якої, навпаки, було реальне багатство, але вона втратила його, тому що зупинилася за один крок від заповітної мрії.

За крок від золота

Однією з найбільш поширених причин провалу є звичка все кидати через тимчасову невдачу. Рано чи пізно кожен із нас стикається з цим.

За часів «золотої лихоманки» Р. А. Дербі зі своїм дядьком теж подалися на пошуки сяючої руди. Вони поїхали на захід КОПАТИ і багатіти. Дядечко купив ділянку і почав старанно орудувати заступом. Однак, він ніколи не замислювався над тим, що більше золота можна отримати працюючи мізками, а не заступом. Робота була складною, але пристрасне бажання золота було чітким і певним. І ось через тижні тяжкої праці до них прийшла винагорода у вигляді виявлення джерела заповітної сяючої руди. Тепер їм потрібно було обладнання, щоб підняти цю руду на поверхню. Вони спокійно закрили вхід до шахти і поїхали додому у Вільямсбург, штат Меріленд, щоб розповісти родичам і кільком сусідам про свою «знахідку». Вони зібрали гроші на необхідне обладнання, доправили його до шахти. Дербі з дядьком знову повернулися до роботи.

І ось перша вагонетка руди була здобута та відправлена на плавильню. Виявилося, що у них була одна з найбагатших шахт у Колорадо! Ще кілька вагонеток руди, і вони зможуть розплатитися з усіма боргами. І ось тоді вони почнуть гребти гроші лопатою.

Чим нижче вони бурили, тим вище піднімалися їх надії! Але тут щось пішло не так! Золота жила зникла! Як же так? Вони підійшли до кінця веселки, а горщик із золотом їх там не чекав! Вони продовжували бурити глибше, відчайдушно намагаючись знову знайти жилу, але все марно.

Нарешті, вони вирішили все кинути. Вони продали шахту та техніку лахмітнику за кілька сотень доларів і сіли на поїзд додому. Зазвичай лахмітники не надто розумні, але цей виявився з клепкою! Він покликав гірського інженера, щоб оглянути шахту та зробити деякі розрахунки. Інженер повідомив, що проект попередніх видобувачів зазнав невдачі, бо ті не знали про існування так званих «ліній розлому». Його розрахунки показали, що «золота» жила повинна з'явитися буквально за метр ВІД ТОГО МІСЦЯ, ДЕ ПРИПИНИЛИ БУРИТИ ДЕРБІ І ЙОГО ДЯДЬКО! Саме там вона і була!

Лахмітник видобув руди на мільйони доларів, тому що йому вистачило розуму звернутися за порадою до фахівця, перш ніж здатися.

Велика частина грошей, які пішли на обладнання, була отримана завдяки молодому Дербі, чиї родичі і сусіди повірили в нього і зібрали необхідні кошти. Він повернув їм все до цента, хоча на це і пішли роки.

Ще довгий час пан Дербі обмірковував і аналізував невдачу, яка спіткала їх з дядьком, і в підсумку усвідомив, що БАЖАННЯ все ж може бути перетворене на золото. Усвідомлення цього прийшло до нього після того, як він почав займатися страховим бізнесом.

Пам'ятаючи, що він втратив величезні статки, зупинившись буквально в метрі від золота, Дербі використовував цей досвід в обраній ним професії. Він просто казав собі: «Я був за крок від золота, але зупинився. Але тепер я не зупинюся, нехай навіть люди кажуть «ні», коли я пропоную їм купити страховку».

Дербі входить у досить невелику групу людей (менше п'ятдесяти чоловік), які щорічно продають страхових полісів на мільйони доларів. Своєю «наполегливістю» він зобов'язаний уроку, який він засвоїв через свою «не наполегливість» у золотовидобувному бізнесі.

До того як у життя будь-якої людини приходить успіх, вона неодмінно стикається з тимчасовою невдачею і, можливо, навіть з провалом. Коли людина зазнає поразки, вона часто приймає найпростіше для себе рішення — здатися і все покинути. Саме так і робить більшість людей.

Більше п'ятисот найуспішніших людей, що їх коли-небудь знала Америка, розповіли мені, що своїх найбільших успіхів вони досягли, коли були всього за крок від того, щоб скласти руки перед обличчям поразки. Невдача — та ще хитра шахрайка з гострим почуттям іронії. Нічого не приносить їй більшого задоволення, ніж звалитися на людину, коли успіх вже майже був у тієї в руках.

Урок наполегливості за 50 центів

З відзнакою закінчивши «Університет жорстких ударів долі», Дербі вирішив все ж досягти успіху, спираючись на свій «золотий» досвід. Йому пощастило бути свідком ситуації, яка остаточно довела йому, що «Ні» не обов'язково означає «ні».

Одного чудового дня він допомагав своєму дядькові перемелювати пшеницю на старому млині. Його дядько керував великою фермою, на якій жили і працювали робітники. Двері тихо відчинилися і до кімнати увійшла маленька дівчинка, дочка одного з орендарів. Вона сором'язливо стала біля входу і спостерігала за ними.

Дядько, піднявши очі, побачив дитину і грубо крикнув в її сторону: «Чого тобі треба?» Дитина смиренно відповіла: «Моя мама сказала, щоб ви передали їй п'ятдесят центів». «Нічого я не буду їй передавати, — відповів дядько, — а тепер тікай звідси». «Так, сер», — відповіла дівчинка. Але вона не зрушила з місця. Дядько продовжив молоти. Він так захопився, що навіть не помітив, що дівчинка нікуди не пішла. Коли він підняв голову і побачив, що вона все ще стоїть там, він крикнув їй: «Я ж велів тобі йти! Все, йди звідси, інакше дам тобі прочуханки!»

Маленька дівчинка сказала «так, сер», але не зрушила з місця ні на дюйм. Дядько кинув мішок з зерном, який якраз збирався перемелювати, взяв бочкову клепку і попрямував до дівчинки. Вираз його обличчя не обіцяв нічого доброго.

Дербі затамував подих. Він був упевнений, що зараз станеться