Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

що це не лише визначний літературний твір української гагіографії ХУІІ-ХУПІ ст., а також високоякісний науковий твір. Пишучи його, автор послуговувався "великою кількістю слов'янських та грецьких оригіналів і подав докладний список вживаних рукописів з докладними покликаннями.

Подаємо читачеві переклад Четіїх Міней сучасною українською мовою з надією, що читач сприйме їх як скарб нашої старовини, з якого можна зачерпнути багато невідомого та забутого не лише про християнських святих, які впродовж століть давали світлий приклад християнського життя, але особливо про наших українських святих, які жили та служили Богові на нашій рідній Українській землі.

ермнх. Рафаїл (Роман Турконяк), студ. мон.

Житіє святого отця нашого Димитрія Ростовського, нового чудотворця

Цей святитель Христовий Димитрій, новоявлений чудотворець, хоч у недавні часи ще живий перебував, але докладного сказання про життя його нам дістати виявилося певною мірою неможливо, оскільки ті, що знали його життя від знатних і достовірних персон, на той світ переселилися. Я ж бо, за дорученим мені ділом щодо того, виконуючи повелене, скільки міг про нього достовірно почути і скільки можна мені було від писемного про нього викладу взяти, тобто одне з його духівниці, а друге - з похвальних йому надгробних віршів, також і виводів з похвал, засвідчених про нього в "Мінеях Четьях", складених його працею, оце для знаття синам східної Церкви викладаю. Народився цей святий у богоспасенному місті Києві (інші дані - в м. Макарові на Київщині) від доброчесних і богобоязливих та сановитих батьків. Батько-бо його Сава, прозваний Тупталенком, був сотником київським. Од хрещення в Більцях ім'я цьому святому було Данило, від юності в страсі Божому він вихований. Відданий був у зовнішнє вчення латинської мови, що є в Києві. Однак, як сам про себе засвідчив, зневажив цей світ та иноцтво взяв вісімнадцятилітнім, через що належить признати йому, що він у тому точно наслідував преподобного Венедикта, котрий так само в Римі був відданий у науку зовнішньої любомудрості. Той, бачачи в училищах багатьох, що захотіли ходити у своїх пристрастях розпутним шляхом, відвернув з нього ходу свою, побоюючись, аби заради малого книжного вчення не погубити великого розуму душі своєї, не звестися зі злими і не впасти цілком у гріховну прірву. Відійшов тож від училищ ненавчений мудрець та розумний невіглас, зневаживши зовнішнє любомудря, щоб зберегти внутрішню цноту. І не лише училища він залишив, а й численні багатства своїх батьків, які вже відійшли від життя цього, і побажав иночого чину та пустельного пробуття. Оцього тож угодника Божого, преподобного Венедикта, наслідуючи, святий Димитрій також покинув батьків і всю світу цього марноту й більше зовнішнє вчення, вельми в гонім віці постригся в Київському Кирилівському монастирі, наречений був замість Данила Димитрієм. І, на промисел Божий всього себе кладучи, до кончини своєї дотримувався найпершого чернечого правила: некорисливість та убогість. Не дбав зовсім про дочасне багатство та маєтки, тільки аби Богові догодити і за званням своїм вірно йому служити і працювати - мав щодо того невсипуще й постійне дбання. Міцно дотримувався науки першого псалму і в законі Господньому день і ніч навчався, віддавався книгам божественним не тільки для своєї душевної користі, але й для інших, мав-бо найбільше старання трудитись у проповіді Слова Божого і дістав до того осібне Боже дарування, що видно з багатьох його рукописних проповідей, що їх досі багато охоче переписують. Не тільки в Малоросії, а й за кордонами, у князівстві Литовському, достатньо Слово Боже проповідував, а найбільше в благочестивому ще й досі місті Слуцьку два роки трудився і вправлявся невсипуще в такому ділі, в монастирі тамтешньому Братському Преображенському. І, за розповідями тамтешніх мешканців, мав собі патрона і захисника одного, доброчесного громадянина Івана Скочкевича, фундатора того монастиря, і коли той помер, то святий Димитрій сказав над ним погребальне повчання про діяння апостольські, як кінчав Іван життя. А після поховання згаданого громадянина повернувся і щасливо прибув знову до Києва.

Архиєреї ж київські, що керували один за одним, за такий його боговгодний труд, який був у ті часи святій Церкві вельми потрібний та добро-корисний, виводили його на всілякі ігуменства, і був він ігуменом в Києво-Кирилівському монастирі, у Петропавловському Глухівському, у Святоспаському Максаківському. Потім в Обмочевському, тобто Батуринському, де за його ігуменства помер паризький учитель Адам Зерникав, про якого в "Апології проти лютеран" преосвященний Теофан Прокопович, котрий був тоді Києво-Братським ректором, так писав: "Блаженної пам'яті Адам Зерникав, коли здобув вельми дбале старання до пізнання того діла, тобто про походження Святого Духа, і всі докази чітко роздивився в самій суті істини, якими латинники величаються, від писання та свідчень святих отців переможений, покорився, щоб знайти засіб для безпечного спасіння свого, залишив свою вітчизну, як самовільний вигнанець, і поза батьківщиною шукав небесної вітчизни (до неї-бо від Бога був вибраний) у нас, в Малій Росії, і створив за майже тридцять років, що минули, вельми велику рукописну книгу, повну безмірного і твердого вчення; у тій книзі показав краще за інших усіх про Святого Духа, що ісходить від самого Отця, оскільки ви, каже, лютерани, в посланні своєму до отця Михаїла Схимонаха від вашого ісповідання до нас звертаєтеся. Це як гадаєте, і від Августина слово приводите: без усякого, кажете, сумніву твердо належить визнавати, що той-таки Дух Святий є один від Отця і Сина - Дух від Отця і Сина ісходить. Замість відповіді на це слово, начебто Августинове, посилаю вам два трактати вищепохваленого автора Адама Зерникава, у яких він нечуваним ученням багато заявляє про псуття та розтління від латинників у писаннях східних та західних отців про походження Святого Духа - діло давно бажане, але досі, наскільки я можу знати, на викриття такого від латин діла не покусився, хіба хтось із наших одне чи друге слово якогось святого примітив був. Прочитайте, прошу, ці два трактати, і що ви про них думаєте, як вам завгодно, нам сповістіть; я ж настільки не маю в тому сумніву, що супроти того писання жодного не може бути достойного заперечення, що навіть не можу збагнути і зрозуміти, який би міг бути доказ до заперечення. Такий ото муж Адам Зерникав, славлений досить і шанований у Парижі поміж учителями, помер як один з останніх ченців у Батуринському монастирі в час ігуменства преосвященного Димитрія. Після його смерті згадана книга того вчителя, його працею складена и написана, віднайшлася і вельми потрібна стала для викриття відступництва і