Джеймс Хедлі Чейз - Весь світ у кишені

нову машину. До того використовували звичайну бляшанку з чотирма охоронцями. А для нового авто навіть ескорт не потрібен. Машина — вищий ґатунок. Вони настільки впевнені в її надійності, що навіть більше не страхують вантажу.

— Що ж у ньому такого особливого? — поцікавився Морґан.

Кітсон розчесав волосся грубими пальцями. Він трохи бентежився від потреби так багато говорити, але щиро прагнув довести Френку, що цього разу він помиляється, пропонуючи таку роботу. Дотепер юнак беззастережно вірив Морґану. Усі четверо вже півроку працювали у команді, і їм вдалося провернути кілька непоганих справ. Хоч грошей заробляли небагато, але й на ризик не наражалися. Кожна операція була ретельно спланована Морґаном. Кітсон розумів, що двісті тисяч баксів — гроші величезні, але який сенс про них мріяти? Морґан сказав, що ці грошики лежать і чекають на них, але ж як він помиляється! Він просто не розуміє, про що говорить!

— Ну ж бо, малий, — наполягав Френк, насмішкувато зиркаючи на нього. — Що ж такого особливого в цьому новому авто?

Кітсон глибоко вдихнув.

— Ти так просто не підійдеш до нього, Френку, — юнак дуже хвилювався, прагнучи добре все пояснити, і його голос тремтів. — Автомобільну броню виготовлено зі спеціального сплаву, який неможливо розрізати. Може, він і розплавиться під високою температурою, от тільки плавити доведеться кілька годин, якщо не днів. Найпотужніша частина автомобіля — двері. На них є замок із годинниковим механізмом. Коли машина завантажується, працівники встановлюють замок. Аби дістатися до «Станції ракетних досліджень», потрібно їхати три години на великій швидкості. А замок встановлюють на чотири години. Це дає водієві додатковий час, щоб упоратися з корками на дорозі чи поломкою, — він поклав покерну фішку на стіл і глянув на двох чоловіків, що нахилися вперед і зосереджено слухали. — На панелі, що контролює замок із годинниковим механізмом, є командна кнопка. Якщо почнуться якісь негаразди, водієві потрібно буде лише натиснути на кнопку — і замок вимкнеться.

— І що ж тоді станеться? — насмішкувато запитав Морґан.

— Після того, як натиснеться кнопка, ніхто не зможе відчинити дверей, доки замка не встановлять знову. А це вже справа професіоналів, — Кітсон запалив цигарку і випустив дим через широкі ніздрі. — Є ще дещо: у машині встановлено короткохвильовий приймач і передавач, тож із миті від'їзду в напрямку станції водій підтримує постійний радіозв'язок з агентством, — помітивши, що Морґан саркастично посміхається, юнак перевів погляд на Джипо й звернувся до нього: — Уявімо, що якомусь придуркові прийде в голову пограбувати машину. Він блокує дорогу і пробує зупинити авто. Водій та охоронець миттю вживають заходи безпеки. Водій натискає на кнопку, що збиває замок із годинниковим механізмом, а охоронець вмикає тумблер, який закриває лобове скло й вікна сталевими жалюзі, перетворюючи авто на металеву коробку, яку неможливо відчинити. Тоді охоронець тисне на ще один перемикач на передавачі, що надсилає постійний сигнал. Будь-яка радіофікована поліційна машина може відстежити той сигнал, і де б не перебувало авто із грішми, поліція його знайде. Виконавши ці три дії, перевізникам лишається тільки сидіти й чекати, доки надійде допомога, — юнак струсив попіл із цигарки. Його рука тремтіла від збудження. — Як я вже казав, ніхто не наважиться викрасти той автомобіль. Він ніби створений для всіляких проблем.

Джипо почухав потилицю, й на його обличчі враз з'явився вираз нудьги. Блек взяв колоду карт і почав безцільно її перетасовувати, не зводячи світлих очей із Морґана.

— А як щодо водія та охоронця? — запитав Френк. — Чи можна з ними домовитися?

Кітсон розвів руками.

— Домовитися? З ними? Ти що, збожеволів? Хто тобі такого наплів?

Морґанові очі лиховісно зблиснули.

— Я поставив тобі запитання, тож відповідай і не базікай зайвого. Мені це не до вподоби.

Помітивши його лють, Блек м'яко сказав:

— Розслабся, Френку. Малий же про справу каже. Виглядає принаймні, що він добре поінформований.

— Що ж, побачимо, — насмішкувато відказав Морґан, а тоді перевів погляд на Кітсона: — Ну, давай. Розкажи мені, чому з тими двома не можна домовитися.

Кітсон почав пітніти. Його приплюснутий ніс виблискував у тьмяному світлі краплинками вологи.

— Я з ними працював, — він серйозно глянув на Морґана. — І я їх знаю. Водія звати Дейв Томас, а охоронця — Майк Дірксон. Вони сміливі, вправні і без проблем дадуть раду зброї. Ті хлопці знають: якщо відіб'ються при нападі, то отримають по дві тисячі доларів премії. А ще розуміють, що способу відчинити авто й витягнути гроші не існує. Томас і Дірксон не такі дурні, аби зв'язуватися з нами й втрачати вигідну та надійну роботу. Ті двоє — хлопці порядні. Ви швидко в цьому переконаєтесь, якщо спробуєте якось їх зацікавити.

— Якщо все буде настільки складно, — втрутився Джипо, — то я не хочу мати з цією справою нічого спільного. Двісті тисяч зелених — купа грошви, але навіщо вона мерцю, якщо він навіть витратити її не зможе?

Морґан усміхнувся.

Джипо у таких ситуаціях завжди любив ховатися у кущі. Свої чесноти в нього, звісно, були, але до них точно не належали сміливість і витривалість. Італієць, наприклад, знався на техніці. Далеко не кожен замок міг встояти проти його чутливих пальців. Свого часу Джипо відімкнув багато, здавалося б, неймовірно складних замків, але він завжди мав працювати у спокійній атмосфері. Його ніколи не викликали на стресові роботи, а Морґан знав, що ця справа передбачатиме якраз найбільший із можливих стресів. Він запитував себе, чи впорається Джипо. Френк не сумнівався, що зможе його переконати взятися за діло, але це ще нічогісінько не означало. Коли настане пора — коли карти вже будуть роздані і стане по-справжньому гаряче, — все залежатиме від навичок Джипо. Якщо його нерви не витримають, справа піде коту під хвіст.

— Розслабся, — сказав Морґан, поклавши руку на плече Джипо. — Відколи ми четверо працюємо разом, я ж непогану роботу для нас знаходив, правда?

Джипо кивнув, а інші двоє продовжували вичікувально дивитися на Морґана.

— Дрібниці, звісно, — вів далі Морґан, — але всі ми мали трохи грошенят. Та рано чи пізно копи нас розкусять. Ми не можемо й далі братися за незначні справи, що приносять дріб'язок, — і завжди уникати халепи. От я і подумав, що нам варто було б взятися за велику справу, зібрати достатньо грошви, а тоді розпрощатися — і піти