Олександр Міхед - Астра, Олександр Міхед

І жоден із них не запитав про нашу унікальну методику викладання. Про зарплатню. Про легальність наших курсів. Люди були на межі відчаю безробіття.

Лише один, тертий міністерський кадр, поцікавився:

— Це ваш центральний офіс?

— Тимчасово, так, — багатозначно відповів я.

***

— Так я запустив свій бізнес. Зараз закінчую набір перших груп.

Жора і Гєна стомилися сміятись і трималися за животи.

— Краще розкажіть про Семінар. Галя казала, що це справді щось круте.

Жора з Гєною перезирнулися. І Жора відповів:

— Якщо пощастить, ти сам про все дізнаєшся.

— І зрозумієш, як влаштовано цей світ, — додав Гєна.

Цієї ж миті підійшла нетвереза Галя.

— Всё, мальчики. На этом финиш. Пора спать.

24

Лише по кількох роках я дізнався, що наступного дня моє життя змінилося.

Моя пошта сканувалася. Перевірялися списки френдів у соцмережах і мої лайки на фотографіях колишніх подруг і на фотожабах на владу. Сканувалися мої вподобання на порносайтах.

Сканувалися списки моїх замовлень на «Розетці» й на картці «Новуса». Маршрути прогулянок. Ставлення до релігії. Зневіра в політичних силах. Політика повсякденного існування. Списки прочитаних книг на ридері. Завантажені фільми на ex.ua. Мій віртуальний портрет. Портрет віртуального мене.

Все ілюзія.

Все симуляція.

Та про знищення моєї приватності я дізнався вже згодом. Коли настав час самому відбирати кандидатів для Семінару.

***

Я й далі жив своїм байдикуванням. Ролики на ютубі перетворювалися на суцільні потоки. Нові книги старих нобелівських лауреатів і тих, хто вже роками стояв у черзі. Капання слиною на фотографії колишніх і, як я сподівався, майбутніх коханок. Але ігровий симулятор літака затягував сильніше за будь-які нобелівські глибини.

І між цим усім я майже закінчив набір у першу групу мовних курсів.

Але все змінив дзвінок Жори.

— Як просувається бізнес? — запитав він.

Я бадьорим голосом зображував величезну зайнятість.

Жора стурбовано запитав, чи може чимось допомогти. І запропонував зустрітися.

Першою думкою було відмовитись. Але рештки здорового глузду змусили погодитися.

Камеру спостереження було закріплено на люстрі. Жора дивився на мене на моніторі та вдавав, що піклується. Я лежав голий на ліжку, широко розкинувши ноги, і вдавав, що вирішую нагальні питання бізнесу.

***

Жора призначив зустріч у кав’ярні, що належала до тієї сумнозвісної мережі, де персонал принципово не розмовляв українською. Не скажу, що мене це якось особливо обходило, але спершу мені ніяк не вдавалося зосередитися на розмові. І зауважити шляхетність Жори, який міг дозволити собі будь-яку ресторацію, але для зустрічі вибрав місце, куди випускник філології хоча б іноді мав можливість навідуватися.

Розмова спершу не дуже клеїлась. Я підкреслено «красно дякував» офіціянтові, не дуже дослухаючись до Жори. Зрештою, Жора перевів розмову на мене, ми перейшли на «ти». По кількох хвилинах я спіймав себе на тому, що розповідаю про своє дитинство. Але зупинитися я вже не міг.

— Зрозумій, ми живемо якраз на межі з Троєщиною. Як зараз кажуть діти, This is Troya, дєтка. Щось типу лінії бойових дій, що відокремлює райони. Але все одно, коли йдеш по району, неважливо, вечір чи ранок, зомбі, вже накачані алкоголем, розповзаються по кущах і лавочках і починають свої блатняцькі тьори. Мама все життя пропрацювала в бібліотеці, ховаючись від цього всього за стосами пилюки.

— І вона перечитала всю бібліотеку? — з усмішкою запитав Жора.

— Знущаєшся? Чесно кажучи, вона й читати ніколи особливо не полюбляла. Їй там просто було спокійно. Знаєш, як буває спокійно на кладовищі. Всі мерці вже сплять глибоким сном, і їх ніхто не потривожить. Так і для мами — ті всі цеглини були лиш німою стіною, за якою можна сховатися.

— Ну, а ти як?

— Що?

— Полюбляв читати?

— Так вийшло, що мама майже постійно тримала мене при собі. Ненавиділа район. Ненавиділа тих, хто там жив. І гадала, що в бібліотеці мені буде спокійніше. До випуску зі школи я справді перечитав майже всю класику. Те, що каноном називають.

Жора здивовано підвів брови, але махнув рукою — продовжуй.

— Класику я перечитав. Угробив зір. Отримав проблеми з дихалкою через пилюку. А ще — вічне клеймо задрота.

— Але хоча б живий лишився, — сумно усміхнувся Жора.

— Угу. Так і є. Більшість мого класу вже давно на кладовищах лежить.

— А що батько?

— Нічого.

Не люблю я це питання.

— Вибач, — сказав Жора.

— Та нічого. Я його зовсім не пам’ятаю.

І все сподівався знайти відповіді у книжках. Може, вони щось підказали би. Куди діваються батьки, коли зникають? Чи можуть вони бути щасливими? З новою родиною, покинувши попередню? Чи мріє він побачити мене колись і відчути гордість за мене?

— Вибач, — знову сказав Жора.

Повисла пауза.

— Звідки ти дізнався про Семінар? — запитав Жора.

— Галя бовкнула.

— Що саме вона сказала?

— Сказала, що ви з Гєною там познайомились. І дуже змінилися після цього.

— Вона нічого не знає, — відповів Жора.

— Може і не знає, але точно ревнує.

Жора розсміявся. Однак за секунду сказав:

— Зрозумій, про Семінар, як і про бійцівський клуб, говорити не можна.

— Ви що, секта?

— Майже.

— Щось ти поясниш, чи будуть самі лише загадки?

— Ні, але невдовзі ти сам про все дізнаєшся.

На цьому співбесіда закінчилася. Жора розрахувався і колобком покотився далі, на Європейську площу. Круговий рух автомобілів натякав моїй стомленій свідомості, що лише небагатьом щастить вихопитися з нерозривного кола обставин.

На ґанок кав’ярні вийшли покурити дві офіціянтки. Між собою вони автоматично почали говорити полтавською говіркою.

Запрошення на Семінар уже було на моїй електронці.

***

«Астра». Я пробував слово на смак. Спершу згадався наш тупий університетський прикол «Per anus ad astra», що точно передавав способи, якими ми здобували освіту і приймали рішення у своєму начеб дорослому житті.

Пакунок документів я відразу пустив на друк. Вийшло понад 200 сторінок. Вже зараз, за сотні днів від того моменту, я не пам’ятаю жодного трепету. Чи сумніву. Як будь-які речі, які змінюють наше життя, вони просто трапляються. І не запитують нас.

Я розклав аркуші на підлозі й почав з офіційного листа. Згодом я написав їх десятки і тепер слова самі виринають у свідомості.

Шановний п. Вікторе Варецький!

Для нас велика честь запросити Вас до участі у семиденному семінарі «Астра». Семінар відбудеться за два тижні у котеджному комплексі Admiral, с. Терновці, Львівської обл.

Щиро ваші, «Астра-Україна»

Ні мапи