Бор Стенвік - Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

годин, аби зацікавитися, почути якісь захопливі історії, дізнатися про щось нове, чого я раніше не знав, дивуватися, приймати виклики та зачаровуватися. Якщо ця книжка може нагадати читачеві саме таку людину, тоді я зі своїм завданням впорався.

Камуфляж

Троянські гармати – Голос Бейонсе – Науково-дослідний інститут оборони – Вабливі краби – Кубістичні військові кораблі – Уніформа ошуканців – Чесний бій – Підступна атака – Перегони озброєнь зозулі – Військова магія – Міський камуфляж – Камуфляж от-кутюр – Енді Воргол – Повсякденний костюм як камуфляж – Партизанські війни – Приховані мотиви

Красивий фотоальбом фотографа на ім’я Крістіан Шваґер затримує ваш погляд у книжковій крамниці. На обкладинці зображене швейцарське шале – помпезна дерев’яна будівля з терасою, великими виступами даху, зеленими віконницями та затишними шторами, почепленими на карнизах. Перед будівлею стоїть клуня із запасом дров та невеликий дерев’яний сарай із колесами від воза на стіні. Ти гортаєш книгу, в якій бачиш кілька світлин старих будиночків в Альпах. Поміж дерев на зелених гірських схилах серед інших давніх будівель у невеличких селищах. Так, авжеж, затишно, думаєш ти, там, у Швейцарії, аж якось надто ідеалістично, як з поштової листівки. А тоді ти відкладаєш цю книжку.

Та повернімося до книги знову, щоб тепер зауважити її назву: «Фальшиві шале» (Falsche Chalets). Застережені німецьким прикметником, ми передивляємося фото і звертаємо увагу, що деякі з будиночків мають химерні виступи, а дошки вигинаються, немов на картинах Далі. І хіба не дивно, що в жодній з віконних шибок не відбиваються сонячні промені чи небо? Що ж робить ці будівлі такими тривожно мальовничими? А може, все тому, що це таки і є малюнки?

Крістіан Шваґер виявив таке фальшиве шале вперше у 2000 році під час гірського походу. Один будиночок, який він оминав, здавався непропорційно вузьким. Кому заманулося би зводити щось схоже та навіщо? І лиш коли він підійшов до будівлі геть впритул, то зрозумів, що все це лиш ілюзія, бетонний бункер, розфарбований так, аби скидатися на швейцарський будиночок. Насправді ці милі фасади приховували жорстоку реальність. Коли фальшиві віконниці та вікна відсуваються вбік, з них показуються жерла гармат.

Більшість із тих візуальних ілюзій звели збройні сили Швейцарії в 30–40-х роках, у період, коли шпигування з повітря стало звичним явищем у Європі. Військові наймали художників театру, аби замаскувати гармати та конструкції протиповітряної оборони, і вони виконали свою роботу зі швейцарською точністю. Дерев’яні конструкції та карнизи відтворювалися з вимогою, аби на відстані понад 20 метрів не було помітно, що вони фальшиві. Коли Шваґер мандрував, фотографуючи будиночки, він зустрічав людей, що 20 років мешкали по сусідству навіть не підозрюючи, що це щось інше, а не черговий затишний дерев’яний будиночок.

Якщо поглянути на обкладинку видання уже з новими знаннями, то одразу ж помітимо: дерев’яні віконниці, вікна та карнизи – все намальовано просто на стіні, а балкон – не більше, як пласкі перила, прибиті до фасаду. Коли ми знаємо, на що дивитися, важко зрозуміти, як ми могли дозволити себе обманути першого разу. Ось як функціонує наш мозок: коли ми вперше щось бачимо, надсилається багато асоціацій та сигналів і мозок дістає спогади, схожі на те, що ми бачимо. І як тільки він відчуває, що це нагадує щось знайоме, з метою ефективності запов­нює всі прогалини і порожнечі, створюючи надійну модель. Насправді таку ж модель світу ми сприймаємо більшість часу – ми бачимо те, що очікуємо побачити. Поки ніщо не суперечить очікуванням, така модель працює добре. І звертаємо на неї увагу ми лиш тоді, коли реальність відхиляється від чогось звичного. Ми роками можемо добиратися на роботу за кермом авто, немов уві сні, аж поки одного дня не з’явиться пасажир, що зауважить особливість будівель і ландшафтів за вікном, яких ми раніше ніколи не помічали. Тоді ми прокидаємося і бачимо довколишній світ, точно так само, як перші натяки на обман спонукають нас помітити очевидну підробку шале.

Співай своїм голосом

Прохолодної неділі січня 2013 року відбувалася повторна інавгурація Барака Обами, і коментатори обговорювали, які ж сигнали він подасть у своїй промові. Чи говоритиме він про фінансову кризу? Чи висловить суперечливу підтримку гомосексуалам? І, так само важливо, що він скаже про присутність США в Іраку та Афганістані? Як швидко він хотів би залучити війська та що робитиме для забезпечення стабільності? Чи, може, він прийшов, аби поговорити про ядерні погрози з боку Ірану та Північної Кореї, чи будуть якісь конкретні попередження?

На більш тривіальному рівні медіа говорили також і про офіційну церемонію: можливо, президент обмовиться під час присяги, як останнього разу, чи, може, сцена загориться, як то було при Кеннеді? Ніхто не передбачав того скандалу, який насправді заповнив перші шпальти інтернет-видань після промови. Так само як і ніхто не помітив інциденту одразу. Допоки за кілька днів після церемонії журналістам вдалося роздобути інсайдерську інформацію від одного джерела з військового оркестру, який грав під час заходу.

Виконавиця Бейонсе, яка співала під час інавгурації, схоже, лише ворушила губами у мікрофон, а глядачі по всьому світі чули попередній запис. Дебати про політичний курс США вмить потонули серед шуму від скандалу з виконанням гімну під фонограму: чи справді Бейонсе – і влада – обдурили всіх? Чи «глибока горлянка»[1] у цьому скандалі, сержантка військового оркестру, що видала таємницю, мала якісь особисті мотиви – можливо, їй просто набридло стояти непоміченою на сцені, поки всю славу крала солістка?

Королева знаменитостей номер один у США, Опра Вінфрі, виступила на захист Бейонсе: «Я зрозуміла б, якби вона використовувала голос Мері Джей Блайдж чи Алішії Кіс, але то був її голос! До чого весь цей галас?» Англійський звукорежисер отримав свої п’ять хвилин слави, коли на основі аналізу, який «Vanity fair» назвали «Запрудерівським»[2], вирішив довести, що Бейонсе співала наживо.

Оркестр морської піхоти США вніс свою лепту свідченнями, і вся ця плутанина тривала, аж поки головна винуватиця скандалу не вийшла на публіку, зізнавшись, що співала під фонограму через погодні умови та брак часу на репетиції. Вона запевнила, що перед фінальною грою Національної футбольної ліги «Super Bowl» співатиме наживо, і на додачу виконала гімн США акапельно перед журналістами, аби відстояти свою честь.

Пошук у Google за запитом «beyoncé+inauguration+lipsync» станом на 31 січня 2013 року видавав 37 600 000 результатів, тож щось таки стояло на кону, хоча й не всі розуміли, що саме. Як комік Стівен Колберт сказав своїм телеглядачам у розпал цієї справи: «Якщо Бейонсе й співала під фонограму, ви тямите, що це означає? Якщо так, напишіть, бо я дуже хотів