Шекспір Вільям - Гамлет, Шекспір Вільям

Обов'язок синівський
По смерті батька — певний строк лише
Жалобу правити, а не як стій
[14]
Затятись у жалях непогамовних.
Це впертість нечестива, бабське горе;
Тут знати неповагу до небес,
Нестале серце, нетерплячий дух,
Невиховану і вузьку уяву.
Що нам судилось, що відоме нам
Як звичайнісінька на світі річ,-
Чи слід нам те з упертості тупої
До серця брати? Гріх це перед небом,
Гріх проти мертвих, гріх проти природи;
Це проти розуму, що, смерть батьків
Взаконивши з найпершого мерця
До вмерлого сьогодні, провіщає:
"Так має бути". Тож прошу тебе —
Удар об землю лихом тим і нас
За батька май. І хай ввесь знає світ,
Що ти до трону нашого найближчий;
І ми тебе любитимем не менше,
Ніж рідний батько сина дорогого.
А щодо намірів твоїх вернутись
До Віттенберга знову, до науки,-
Це суперечить нашому бажанню.
Ми просимо тебе лишитись тут,
У Данії, на втіху й радість нам,
Як перший наш вельможа, родич, син.
Королева
Хай матір, Гамлете, не марно просить.
Лишись у нас, не їдь до Віттенберга.
Гамлет
В усьому я скоряюсь вашій волі.
Король
От відповідь — любов і шана в ній.
Вся Данія — твоя. Ходімо, люба.
Ласкава й скора Гамлетова згода
Нам серце втішила; на честь її
Про кожний келих короля сьогодні
Гармати небу сповістять, воно ж,
Земному грому вторячи, наш тост
Стокротно відгримить. Ходім же, люба.
Фанфари. Виходять усі, крім Гамлета.
Гамлет
Чому не може плоть моя розпастись,
Розтанути і парою здиміти?
Чому на себе руки накладати
Всевишній не дозволив? Боже, боже!
Які гидкі, мерзенні, недоладні,
Пусті для мене втіхи на цім світі!
[15]
Ганьба і сором! Це здичілий сад;
Лиш бур'яни, потворне й хиже зілля
Буяє в нім... І щоб дійшло до того!
Два місяці, ні, менше, як умер...
Володар справжній, мов Гіперіон,
А нинішній — сатир супроти нього.
Мою він матір так кохав, що й легіт
Лиця її торкнутися не смів.
Чи згадувать?.. До нього так горнулась,
Немов жага у ній росла від того,
Чим гамувалась... А минув лиш місяць...
Зрадливість — ось твоє наймення, жінко!
Лиш місяць! Ще не збила черевиків,
В яких вона за гробом мужа йшла
В сльозах, мов Ніобея... і уже,-
О боже, звір би нетямучий довше
Журився,— вийшла за мойого дядька.
Хоч батьків брат — на батька схож він менше,
Ніж я на Геркулеса. Через місяць!
Ще ятрить сіль її нещирих сліз
Розчервонілі очі, а вона
Вже шлюб бере. О безсоромна хуткість:
Так поспішати в кровозмісне ложе!
Нема й не може бути в цім добра...
Але німуй, язик, хоч серце рветься.
Входять Гораціо, Марцелл та Бернардо.
Гораціо
Привіт вам, любий принце!
Гамлет
Вельми рад вам,
Гораціо,— або мій зір похибив!
Гораціо
Так, так, мій принце, ваш слуга покірний.
Гамлет
Мій добрий друже, я слуга вам теж.
Але чому ви тут, не в Віттенберзі?
Марцелл?
Марцелл
Ласкавий принце!
Гамлет
Я бачити вас радий.
(До Бернардо)
Добрий вечір.
(До Гораціо)
Та все ж чому ви тут, не в Віттенберзі?
Гораціо
Щоб тут байдикувати, принце мій.
Гамлет
І ворог ваш такого не сказав би.
Невже, гадаєте, повірю я
[16]
У наклеп, що почув оце допіру
Від вас самого? Ви ж бо не з ледачих.
Так що у вас за справи в Ельсінорі?
Ми вас тут до пияцтва привчимо.
Гораціо
На похов батька вашого прибув я.
Гамлет
Студенте-друже, не кепкуй; скажи вже,
Що на весілля матері моєї.
Гораціо
Либонь, що так: одно за 'дним невдовзі.
Гамлет
Зиск, зиск! Остиглі страви похоронні
Пішли відразу на столи весільні.
Ніж дня того дожити, радше б я
З запеклим ворогом в раю зустрівсь!..
Мій батько... я немовби бачу батька...
Гораціо
Де, принце мій?
Гамлет
Очима думки, друже.
Гораціо
Пригадую, він справжній був король.
Гамлет
В усьому і для всіх він був людина.
Вже не побачу рівного йому.
Гораціо
Мій принце, він, либонь, приходив ту ніч.
Гамлет
Приходив? Хто?
Гораціо
Король, ваш батько.
Гамлет
Що? Король! Мій батько?!
Гораціо
Вгамуйте подив ваш на мить і чуйно
На все вважайте, що я вам скажу
І що потвердять двоє очевидців
Про ті дива.
Гамлет
Кажіть же, бога ради.
Гораціо
Марцелл з Бернардо, чесні вояки,
Дві ночі поспіль, стоячи на чатах,
Побачили в мертвотну й глупу північ
Видіння. Хтось, мов ваш покійний батько,
В риштунку повнім з голови до п'ят,
З'явився, повагом, величним кроком,
Ходою владаря ступив повз них.
Так зблизька, мало берлом не черкавши,
Пройшов він тричі. Очі відвести
Не мігши, сполотнілі, скуті жахом,
Вони стояли мовчки. А по тому
[17]
Мені розповіли про все таємно.
На третю ніч я з ними став на варті;
В ту саму пору, в образі тім самім,
Потвердивши достоту, слово в слово,
Признання їх,— з'являється... Пізнав
Я батька вашого: води дві краплі
Не так подібні.
Гамлет
Де ж воно було?
Гораціо
На тім майданчику, де наша варта.
Гамлет
Ви й говорили з ним?
Гораціо
Я говорив,
Та він мовчав. А втім, здається, раз,
Підвівши голову, ступив він крок
До нас, немов от-от заговорив би.
Та знагла тут запіяв дзвінко півень,
І привид, стрепенувшись, віддалився
І зник із-перед віч.
Гамлет
Гм... дуже дивно.
Гораціо
Щоб я живий був, це все правда, принце.
І ми за свій обов'язок вважали
Вас повідомити.
Гамлет
Атож, атож,
Але бентежить вельми це мене.
А сю ніч ви на варті?
Марцелл і Бернардо
Так, ми вдвох.
Гамлет
Він, кажете, озброєний?
Марцелл і Бернардо
Озброєний, аякже.
Гамлет
При повній зброї?
Марцелл і Бернардо
Так, в риштунку повнім.
Гамлет
То ви не бачили його в лице?
Гораціо
Ні, бачили, причілля він підняв.
Гамлет
Суворим видававсь?
Гораціо
Скоріше смуток на виду, ніж гнів.
Гамлет
Червоний чи блідий?
[18]
Гораціо
Блідий страшенно.
Гамлет
А на вас дивився?
Гораціо
Ще й пильно.
Гамлет
Жаль, мене там не було.
Гораціо
Він жаху вам нагнав би.
Гамлет
Ну що ж, можливо. Довго це тривало?
Гораціо
До ста повільно можна б полічити.
Марцелл і Бернардо
Ні, довше, довше.
Гораціо
Я б не сказав.
Гамлет
А борода — чи сива?
Гораціо
Така, як за життя була у нього,-
Сріблясто-чорна.
Гамлет
Повартую з вами.
Ще ж, певно, прийде він.
Гораціо
Ручусь, що прийде.
Гамлет
Як візьме тінь шляхетний образ батька,
То,— хай роззявиться пекельна паща
И звелить мовчати,— я заговорю.
Прошу всіх вас: як бачене ховали
Ви досі в таїні, мовчіть і далі;
І що б не сталося цієї ночі —
Тримайте при собі, не прохопіться.
За послугу віддячу. Прощавайте!
Опівночі зустрінемося знову.
Усі
Обов'язок свій виконаєм, принце.
Гамлет
Це радше дружня послуга.
Я вдячний.
Гораціо, Марцелл та Бернардо виходять.
Дух батька в повній зброї?! Негаразд.
Тут щось нечисте. О, хоч би вже ніч!
Цить, потерпи, душе! Діяння злі
На світло вийдуть навіть з-під землі.
(Виходить)
[19]

СЦЕНА З
Кімната в домі Полонія. Входять Лаерт і Офелія.
Лаерт
Мої всі речі вже на кораблі.
Прощай, сестрице, та не забувай
З попутним вітром, як нагода буде,
Прислати звістку.
Офелія
Ну, звичайно, брате.
Лаерт
А щодо Гамлета — легку цю приязнь
Вважай за примху, за буяння крові,
Фіалку, що напровесні цвіте.
Хоч рано зросла, та недовговічна,
Хоч запашна, та нетривка, ця квітка
Коротку хвилю тішить зір і нюх, І все.
Офелія
І більш нічого?
Лаерт
Більш нічого.
Природа-бо з роками додає
Краси та сили не самому тілу.
Росте цей храм — пишнішу службу правлять
В нім розум і душа. Цілком можливо,
Тебе він нині любить; бруд, лукавство
Не плямлять ще цноти його бажань.
Та стережись: в становищі високім
Його бажання — не його бажання;
Свого походження невільник він.
Як простий смертний, сам не відітне
Він ласий шмат, бо в виборі його —
Добро і сила цілої держави;
Тому-то воля вибору для нього
Вся в межах згоди та воління тіла,
Якому він — майбутня голова.
Коли тобі освідчиться в коханні —
Розважна будь і вір йому не більше,
Ніж годен ствердити він слово ділом,
Щоб Данії не йти наперекір.
Розмисли, у яку впадеш неславу,
Коли довіришся словам солодким,
Розкриєш серце, втратиш скарб дівочий
Нестримним домаганням поступившись.
Офеліє, сестричко, стережися,[20]
Ховайся далі від його кохання,
Поодаль стріл і сполохів жаги.
Невинна дівчина вже й тим защедра,
Що гляне місяць на її красу.
Не оминути й чистоті неслави.
Хробак троянду точить ще до того,
Як пуп'янок вона розкриє свій;
І по росі, ще на весні життя,
Найбільше слід хвороби стерегтися.
Обачна будь; найліпший сторож — страх;
Бо ж навіть як напасть її не б'є,
Сама на себе юність повстає.
Офелія
Я твій урок поставлю на сторожі
Мойого серця. Любий брате мій,
Лиш не чини як той лукавий пастор,
Що вказує тернистий шлях до неба,
А сам погруз в гордині і розпусті,
Обравши стежку насолод квітучу,
До власних рад байдужий.
Лаерт
О, не бійсь!
Та я барюсь; он батько йде до нас.
Входить Полоній.
Благословенний двічі — вдвоє щасний;
Нам пощастило вдруге попрощатись.
Полоній
А ти ще тут, Лаерте! Сором, сором!
Вже щогли гнуться від вітрил надутих
І ждуть тебе. Спіши на корабель!
Стривай: прийми моє благословення!
(Кладе руку йому на голову)
Та ще затям собі ось ці поради.
Не всі думки доводь до язика.
Думок незрілих не виводь у діло.
Тримайся просто, але й міру знай.
Пізнавши друзів у біді, прикуй
їх обручем стальним собі до серця,
Та, ручкаючись зразу з ким попало,
Долоні не мозоль. Остережися
Встрявати в сварку; а коли вже встряв,
То хай тебе противник стережеться.
Всіх слухай, але мало говори;
Збирай чужі думки, свої ж приховуй.
Багатий одяг ший по гаману,
Та без химер: щоб пишно, та не рясно,
[21]
Бо ж часом по вбранню людину цінять,
А в Франції хто вищий і значніший,
Той носить і добірніше вбрання.
Не позичай нікому і ні в кого;
Бо, даючи у борг, втрачаєш часто
І гроші, й друга; беручи ж у борг,
Чуття ощадності помалу тупиш.
А над усе — будь чесний сам з собою,
І з цього випливе, як ніч із дня,
Що ти ні з ким душею не покривиш.
Прощай же; хай моє благословення
На добру путь тебе настановля.
Лаерт
Уклінно б'ю, панотче, вам чолом.
Полоній
Пора, не гайсь. Прощай же; слуги ждуть.
Лаерт
Прощай, Офеліє, і слів моїх Не забувай.
Офелія
Вони дійшли до серця,
А ключ від них я віддаю тобі.
Лаерт
Прощайте.
(Виходить)
Полоній
Про що він говорив з тобою, дочко?
Офелія
Про принца Гамлета, як ваша ласка.
Полоній
Овва! До речі:
Мені казали, що знедавна Гамлет
Бува з тобою наодинці
й ти його приймаєш і охоче, й часто.
Якщо це так,— а так застерігали
Мене,— то я тобі сказати мушу,
Що ти шануєшся не так, як гоже
Твоїм чеснотам і моїй дочці.
Що межи вами? Чисту правду мов.
Офелія
Він, тату, не одну давав заруку
В знак приязні до мене.
Полоній
Що! Приязнь? Тю! Дівча лиш жовтодзьобе,
Життям не терте, може так казати.
Ти й віриш тим байкам, чи пак зарукам?
Офелія
Не знаю, що й подумати про них.
Полоній
А те, що ти, без сумніву, дитя,
Коли за щире золото їх маєш.
[22]
Проси заруку, донько, найдорожчу,
Щоб ти,— бодай усох мені язик,-
Не заручилась дечим без заручин.
Офелія
Освідчувався він мені в коханні
Шляхетними словами.
Полоній
Отож-бо! Слів тих ненадовго стане.
Офелія
І стверджував слова свої до того ж
Свідоцтвом неба й клятвами святими.
Полоній
Ет, сильця на синиць! Я знаю, дочко:
Як грає кров, язик на клятви щедрий;
Ті спалахи, що світять, та не гріють,
Що гаснуть і в душі, й на язиці
Ту ж мить, коли дається обіцянка,
Ти не бери за полум'я.