Шекспір Вільям - Перікл, цар Тірський, Шекспір Вільям

Бачу, не підлесник ти,
І дякую за це. О так, царям
Не слід тих слухати, хто лестить нам
І хиби наші словом прикриває!
Ти гідний радник і слуга царю,
Бо мудрістю мене своїм слугою
Зробив. То що ж порадиш ти?
Гелікан Покірно
Терпіти те, у чому винен сам.
Перікл Мов лікар, Гелікане, ти говориш,
Що призначає хворому настій,
Який він сам би випить побоявся.
То слухай. їздив я в Антіохію
І там, як знаєш, важачи життям,
Надіявся добуть жону-красуню,
Аби від неї мати спадкоємця
Собі на поміч, людові на радість.
Лице її мені здалося дивом
Та серце (знай лиш ти!) від бруду чорне.
Коли я це збагнув, гріховний батько
Явив не гнів, а ласку. Знаєш сам:
Тиранів ласки слід боятись нам.
Злякавсь і я — й негайно звідти втік,
Нічною темрявою скориставшись,
А вже коли додому повернувся —
Став думати, що з цього може вийти.
Тиран мій ворог, а тиранів страх
Не тихне, лиш зростає по роках.
Напевне, ох, напевне він боїться,
Що я розкрию світові всьому,
Скількох достойних принців кров пролито,
Аби прикрить ганебну таємницю.
Аби цей страх прогнати, він затопить
Мою країну військом незліченним,
Удавши, ніби я його покривдив.
Щоб за уявну кривду відомстить,
Невинних він також не пощадить,
Усіх, кого люблю я, та й тебе,
Хто щойно докоряв мені...
Гелікан О лихо!
Перікл Ось що мені зганяє сон з очей
І кров зі щік. Я голову сушу,
Як відвернути цю страшну негоду,
І, ради не знаходячи на неї,
Журюся від безрадності своєї.
Гелікан Що ж, пане мій. Ви говорить мені
Дозволили, тож я й скажу. Гадаю,
Що слушно боїтесь ви Антіоха,
Бо хоче він відвертою війною
Чи підступом зі світу вас звести.
Тому рушайте, царю, мандрувати,
Аж поки він свою забуде лють
Чи Парки вік йому не обітнуть.
А владу вашу доручіть комусь —
Хоч би й мені. Я в вірності клянусь.
Перікл Я певен щодо вірності твоєї,
Та що, як він на край наш нападе?
Гелікан Тоді ми землю кров'ю поллємо —
Ту, де вродилися і живемо.
Перікл Тоді я з Тіру вирушу до Тарсу
І там чекатиму вістей від тебе,
Щоб вирішити, як чинити далі.
А дбати про підданих доручаю
Тобі: ти маєш мудрості доволі.
Присяг не треба, досить слова. Знаю:
Зламає й клятву, слово хто ламає.
Тож граймо кожен добре роль свою:
Ти — ревного підданого взірець,
Я — чесний владар, і на тім кінець.
Виходять.
СЦ€НА З
Періклів палац.
Входить Т а л ь я р д.
Тальярд Отже, я в Тірі, в царському палаці. Тут я мушу
вбити царя Перікла, а як не вб'ю, то мене напевне повісять, коли
вернусь додому. Небезпечне діло. Таки, мабуть, мудрим і тямущим
чоловіком був той, хто на питання, чого він хотів би від владаря,
відповів: "Не знати жодної з його таємниць". Тепер я бачу, що
він сказав так не без рації; бо коли король звелить тобі стати
злочинцем, то силою присяги ти таки мусиш стати ним. Тихо!
Йдуть тірські вельможі.
Входять Гелікан, Ескан та інші
вельможі.
Гелікан Панове, не допитуйтесь у мене,
Куди подівся наш владар Перікл.
Він владу передав мені на час,
А сам надумав подорожувати.
Тальярд
(убік)
Що? Цар поїхав?
Гелікан Коли ж ви далі хочете дізнатись
Чому (із вами навіть не прощавшись)
Поїхав він,— я дещо поясню.
В Антіохії...
Тальярд
(убік)
Що в Антіохії?
Гелікан Цар Антіох, не знаю вже за віщо
Озливсь на нього — так наш цар гадає.
Тож він, щоб показати каяття
У тій своїй провині мимовільній,
Надумався податися у море,
Де щохвилини смерть на нас чигає.
Тальярд
(убік)
Ну що ж, гаразд:
Мене тут не повісять, хоч і слід би.
Та Антіох такій зрадіє вісті:
Не на землі, то в морі хай загине!
Назвуся їм. Чолом, вельможі Тіру!
Гелікан Чолом, Тальярде, после Антіоха.
Тальярд Так, я від нього
З листом до вашого царя Перікла,
Та, щойно опинившись тут, я чую,
Що владар ваш не знать куди подався.
Тож мушу відвезти листа назад.
Гелікан Так, нам його читать нема потреби;
Лист не до нас — до нашого царя.
Та перше погостюй у нас у Тірі:
Адже з Антіохією ми в мирі.
Виходять.
СЦЕНА 4
Дім правителя Тарсу.
Входять К л є о н, правитель Тарсу, з дружиною Діонізою та іншими.
Клеон Спочиньмо тут, кохана Діонізо,
І, слухаючи про чужу біду,
Свою біду навчімся забувати.
Діоніза Лише малий вогонь, дмухнувши, гасиш,
Великий же ще дужче роздимаєш.
Хто хоче гору заступом зрівняти,
Той мусить поряд вищу насипати.
Таке ж і наше горе, бідний мужу!
Як живопліт: стрижи його чи ріж,
Від того він ростиме ще буйніш.
Клеон О Діонізо!
Хто хоче їсти, той про це не змовчить,
Не зможе лютий голод затаїти.
Нам дано голоси, аби ридать,
А очі — сльози в горі проливать,
Допоки є у грудях наших дух,
Щоб розбудити небо голосінням:
Нехай рятує тих, кого створило.
Тоді про все, що витерпіли ми,
Розкажем: я — словами, ти — слізьми.
Діоніза Зроблю, що зможу.
Клеон Цей Tape, що ним я правлю вже віддавна,
Достатком був у цілім світі славний:
Багатство аж по вулицях текло,
А горді вежі аж до хмар сягали,
Вкидаючи у подив всіх чужинців.
А городяни всі вбирались пишно,
Мов кожен був для іншого за люстро.
Наїдками заставлені столи
І шлунку, й оку втіхою були,
Убозтвом люд у Тарсі гордував
І слово "поміч" за ганьбу вважав.
Діоніза Ох, щира правда!
Клеон Та ба, як небо покарало нас!
Всі ті роти, яким ще так недавно
Було замало всіх дарів землі,
Води й повітря, усього достатку,-
Немов занедбані оселі стали,
Де загніздились пустка і занепад;
Оті роти, що вже не знали, чим
Себе потішити на переміну,
Тепер сухій шкуринці хліба раді.
Ті матері, що діточок коханих
Лакітками розпещували вчора,
Ладні поїсти нині їх самих.
Он чорний жереб витягла жона:
Щоб вижив муж її, помре вона.
Ридають і вельможні, і неможні,
Байдуже мертвих люди споглядають:.
Ховати їх уже снаги не мають.
Чи це не правда?
Діоніза Засвідчать це запалі щоки наші.
Клеон Хоч би міста, яким дає Достаток
І їсти, й пити з чаші золотої,
Наш плач почули в бенкетах своїх:
Така біда спіткати може й їх!
Входить вельможа.
Вельможа Де пан правитель?
Клеон Я тут.
Кажи, яку сумну приносиш вість:
Веселих нам не випадає ждати.
Вельможа Видніють коло наших берегів
Вітрила суден, що пливуть сюди.
Клеон Я так і думав.
Біда сама ніколи не приходить,
Вона приводить завше спадкоємців,
Наступників своїх. Отак і тут:
Якийсь народ сусідній забажав
На нашому нещасті поживитись;
Напхавши військом трюми кораблів,
Нас, битих долею, пливе добити
Й перемогти нещасного мене,
Хоч мало слави у такій звитязі.
Вельможа Цього не бійтесь! Білі прапори
На суднах тих — вони несуть нам мир,
То добродійники, не вороги.
Клеон Говориш ти, немов мала дитина.
Приязний вид — то найчастіш личина!
Та хай би що вони нам принесли,
Чого боятись?
Хто вже лежить, той не впаде ще нижче.
Піди спитай у їхнього вождя,
Хто він, пощо і звідки він прибув,
Чого від нас жада.
Вельможа Іду, мій пане!
(Виходить)
Клеон Коли із миром він, це звістка мила,
Війну-бо витримати нам несила.
Входить Перікл із тарським вельможею й почтом.
Перікл Правителю, хай наші кораблі
й численне військо не бентежать вас,
Немов пожежі полум'я сліпуче.
Прочули в Тірі ми про ваше лихо,
Побачили безлюддя ваших вулиць,
Та прибули не множить ваше горе:
Ми прагнемо полегшить ваш тягар.
Ви, може, думаєте: наші судна —
Мов той троянський кінь, ущерть набитий
Вояцтвом кровожерним та ґвалтовним?
О ні, вони везуть голодним хліб,
Життя для тих, що згинути могли б. •
Усі Хай Греції боги вас бережуть!
Ми їм молитись будемо.
Падають навколішки.
Перікл Устаньте!
Не почестей ми прагнемо — любові
Й притулку для людей та кораблів.
Клеон Того, хто вам в гостинності відмовить
Або невдячним буде хоч у думці,-
Чи ми самі, чи наші жони й діти,-
Навік хай небо й люди проклянуть!
Та, сподіваюся, цього не буде,
Отож у гості просимо ласкаво!
Перікл Ми раді гостювати, поки зорі
Всміхнуться нам і в нашім лютім горі,
. Виходять.

ДІЯ ДРУГА
Входить Г а у є р.
Гауер Царя показано вам тут,
Що рідну доньку звів на блуд,
І ще одного — слово й чин
Доводять нам, що кращий він.
І турбуватись вам не слід:
Цілісінький він вийде з бід.
Побачите: з усіх утрат
Ще вийде виграш у стократ.
Герой благословенний мій-
У Тарсі ще, в країні тій,
Де ловлять всі його слова,
Немов то Біблія жива,
й на честь рятівника свого
Вже ставлять статую його.
Та линуть вісті з далини,
Погляньте, що несуть вони.
ПАНТОМІМА
Одними дверима входять, розмовляючи, Перікл і Кле-
о н, аз ними весь їхній почет; другими — дворянин з листом до
Перікла. Перікл показує листа Клеонові, тоді нагороджує посланця й підносить
його в лицарі. Потім Перікл виходить зі своїм почтом у один бік, а Клеон зі
своїм — у другий.
А вдома Гелікан не їв,
Як трутень, мед з чужих трудів.
Порядкував він так, як міг,
Каравши зло, добро беріг,
Про все державця сповіщав,
Як той, прощавшись, побажав:
І як прибув Тальярд злочинний
Замордувать царя безвинно,
І що у Тарсі, безперечно,
Лишатись довше небезпечно.
І ось Перікл у морі знову,
Де буря повсякчас готова:
Ревуть вітри, вовки голодні;
Грім угорі, внизу безодня,
Було за дім йому судно —
Та вже розтрощене воно,
Позбувся цар наш усього,
І носять буруни його.
Ні слуг не стало, ні майна,
Душа зосталася одна.
Та ось кінчається біда:
його на берег викида.
Що буде далі — подивіться
й на Гауера не гнівіться.
(Виходить)
СЦЕНА 1
Морський берег біля Пентаполісу.
Входить Перікл, весь мокрий.
Перікл Вгамуйте гнів свій, о небесні зорі!
Дощ, вітер, грім! Згадайте, що людина
Не годна довго витримати вас,
І я вам підкоряюсь, як годиться.
Ох! Море кидало мене об скелі
Не раз, не два, і міг лиш думать я,
Що неминуча смерть уже моя.
Невже ви мало сили показали,
Віднявши все в нещасного царя?
Хоч не загинув він у вашім вирі,
Дозвольте тут йому померти в мирі.
Входять троє рибалок.
1-й рибалка Агов, Лахмане!
2-й рибалка Іди-но, витягнемо невід!
1-й рибалка Чуєш, Голоштаньку?
3-й рибалка Ви щось кажете, хазяїне?
1-й рибалка Ворушись, кажу. А то я тебе розворушу.
3-й рибалка Та я, хазяїне, задумався про тих бідолах, що оце
потонули в нас перед очима.
1-й рибалка Ох, сердешні! В мене в самого серце краялось,
як вони волали до нас "рятуйте!". Та що ж, як нам і самим тоді
було непереливки.
3-й рибалка А пам'ятаєте, хазяїне, що я сказав, як ми поба-
чили дельфіна? Ото вже крутився та скидавсь у воді! 1 що воно
таке — чи то риба, чи то звір... Хай їм абищо! Я щоразу, як бачу
дельфіна, так і думаю, що мене в море змиє.