Шекспір Вільям - Річард ІІ (Річард Другий), Шекспір Вільям

Хай ти ще живий,
Хай дихаєш, та згинув з ним і ти.
На вбивство брата дивлячись байдуже,
Погодився ти з батьківською смертю,
Бо Глостер був подобою його.
Не називай терпінням легкодухість!
Убивство брата стерпівши покірно,
Покажеш ти зухвалому убивці,
Що може легко вбити і тебе.
Терпіння личить лиш простому люду,
Воно для благородних – боягузтво.
Що можу ще додати? Тільки помста –
Єдиний засіб зберегти себе.

Г а н т
Хай судить Бог! Його земний намісник,
Помазаний божественим єлеєм,
Ту смерть підготував. Якщо це так,
Хай небо і помститься. Я не смію
Підняти руку на його обранця.

Г е р ц о г и н я
Та хто ж почує стогін мій і плач?

Г а н т
Лише Господь, заступник удовицям.

Г е р ц о г и н я
Напевне, так. Прощай, старий мій Ганте!
Невдовзі ти у Ковентрі поїдеш
Дивитися, як зійдуться в двобою
Твій син єдиний Гірфорд і Моубрей.
О! Хай нещасна доля чоловіка
Загострить спису Гірфордову вістря,
Щоб груди вбивці підлому проткнуть!
Якщо ж він в першій сутичці вціліє,
То хай тоді тяжкі його гріхи
Міцний хребет коня його зламають,
Щоб, вдарившись об землю, цей паскуда
Лежачим перед Гірфордом помер.
Прощай, старий мій Ганте! У печалі
Повинна я життя терпіти далі.

Г а н т
Пора у путь. Побачимось чи ні –
Хай щастя Бог пошле тобі й мені.

Г е р ц о г и н я
Іще два слова... Впавши, наша туга
Завжди злетіти хоче догори,
Та не тому, що туга ця порожня,
Неначе м'яч, а від її ваги.
Я знову говорити починаю.
Немає в горя ні кінця, ні краю.
Уклін мій брату Йорку передай.
Оце й усе, здається... Ні, стривай!
Щось я забула, а спитатись ніде...
Нехай до мене в Плеші він приїде.
Та тільки що побачить може там
Мій добрий Йорк? Лиш прихисток сльозам,
Порожній дім, де навіть стіни голі,
А в нім вдову, старіючу поволі.
Ні, просто передай йому уклін.
До мене хай не приїжджає він,
Щоб не ділити тугу із вдовою.
Пробач: в сльозах прощаюсь я з тобою.

Ідуть геть.

Сцена третя

Арена в Ковентрі.
Входять л о р д – м а р ш а л і г е р ц о г
О м е р л ь с ь к и й.

Л о р д – м а р ш а л
Скажіть, мілорде, чи готовий Гірфорд?

О м е р л ь
Готовий і чекає поєдинку.

Л о р д – м а р ш а л
І герцог Норфолк, повністю готовий,
Чекає лиш сигнальної труби.

О м е р л ь
Ми можемо почати поєдинок
Відразу, як прибуде наш король.

Сурми. Входять к о р о л ь Р і ч а р д, Г а н т,
Б у ш і, Б е г о т, Г р і н та інші. Король сідає
на трон, інші займають свої місця. Звучить сурма,
їй відповідає інша за сценою. Входить озброєний
Н о р ф о л к у супроводі герольда.

К о р о л ь Р і ч а р д
Спитайте, лорде-маршале, бійця,
Навіщо він озброєним з'явився;
Нехай своє ім'я він назове
І присягне за лицарським законом,
Що правду він бажає захистити.

Л о р д – м а р ш а л
В ім'я Господнє, перед королем,
Скажи, хто ти, навіщо ти з'явився
Озброєним, з ким битися ти хочеш
І в чому суперечка? Присягнись,
Що захищаєш правду у двобою.
Якщо це справді так, хай захистить
Тебе Господь і лицарська відвага.

М о у б р е й
Ім'я моє Моубрей. Я – герцог Норфолк.
Прийшов я, вірний лицарському слову,
(Яке не дай Господь мені порушить),
Щоб честь свою відстояти в бою
І зняти звинувачення безчесні,
Що звів на мене підло герцог Гірфорд.
Зі зброєю в руках бажаю я
Всім довести, що він – брехун і зрадник.
Він зрадив Бога, короля й мене.
І хай мені допомогає небо!

Звучить сурма. Входить озброєний Б о л і н г б р о к
в супроводі герольда.
К о р о л ь Р і ч а р д
Велю вам, лорде-маршале, спитати,
Хто лицар цей у грізних обладунках
І що прийти примусило сюди.
Хай присягне за лицарським законом,
Що захищати правду він прийшов.

Л о р д – м а р ш а л
Хто ти? Навіщо вийшов на арену
І став у латах перед королем?
З ким хочеш битись? В чому суперечка?
Скажи всю правду нам, як чесний лицар,
І хай тобі допомогає Бог!

Б о л і н г б р о к
Я – герцог Гірфорд, Дербі і Ланкастер,
Озброєний, з'явився на арену,
Щоб довести на божому суді,
Що герцог Норфолк – небезпечний зрадник.
Він зрадив Бога, короля й мене.
Тож хай мені допомогає небо!

Л о р д – м а р ш а л
Під страхом смерті, хай ніхто не сміє
Виходити зухвало на арену,
За винятком лорд-маршала й герольдів,
Які за боєм мають слідкувать.

Б о л і н г б р о к
Єдине, лорде-маршале, прошу:
Нехай мені дозволять шанобливо
Поцілувати руку короля.
Моубрей і я – мов двоє пілігрімів,
Що мають вирушати в дальню путь.
Повинні ми сердечно попрощатись
І з королем, і з рідними також.

Л о р д – м а р ш а л
Обвинувач уклінно вас благає,
Щоб ви з ним попрощались, мій король,
Дозволивши поцілувати руку.

К о р о л ь Р і ч а р д
Залишимо ми трон, щоб обійняти
І щиросердно попрощатись з ним.
Кузене, в бій ідеш за правду ти.
Щасти ж тобі у міру правоти.
В нас кров одна; якщо твоя проллється,
Не мститися – тужити доведеться.

Б о л і н г б р о к
Хай не побачать королівських сліз,
Якщо мене проткне Моубреїв спис.
У бій із ним я кинуся сміливо,
Як сокіл на куріпку полохливу.
Прощайте, мій король, пора вже йти.
Кузене мій Омерль, прощай і ти.
Хай близько смерть, їй в очі гляну сміло;
Спокійний я – бадьорі дух і тіло.
Як на бенкеті, у кінці забав,
Частують найсмачнішою зі страв,
Так на кінець гіркого розставання
Я найсолодше приберіг прощання.
(до Ганта)
О мій земний творець! Мій рідний батьку!
В мені твоя відвага відродилась.
Хай високо вона мене підніме –
Схопити перемогу на льоту!
Зміцни мій панцир силою молитви,
Благословенням спис мій загартуй!
Хай він проб'є, як віск, ворожі лати,
Щоб доблесне імення Джона Ганта
Твій син новою славою укрив!

Г а н т
Хай Бог тобі дарує перемогу!
За праве діло бийся блискавично,
Щоб ворогу призначені удари,
Мов громом, приголомшили його!
Будь швидшим за суперника свого,
Хай в жилах юна кров твоя вирує!
Б о л і н г б р о к
Святий Георг невинного врятує.

М о у б р е й
Хоч би яка мені судилась доля, –
Чи буду вбитий, чи лишуся жити, –
Я був і буду вірним королю,
Як гідний, чесний і правдивий лицар.
Ніколи ще так радісно ланцюг
На перших кроках золотої волі
Не відкидав від себе полоненний,
Як веселиться тут моя душа
Перед жаданим святом поєдинку!
Король мій добрий! Друзі кращих літ!
Тепер прийміть прощальний мій привіт.
Як на забаву я іду, щасливий,
На битву: той спокійний, хто правдивий.

К о р о л ь Р і ч а р д
Прощай, мілорде! Мужність і відвага
В твоїх словах. Обом бажаю блага!
Нехай же розпочнеться божий суд.

Л о р д – м а р ш а л
Ти, герцог Гірфорд, Дербі і Ланкастер,
Візьми свій спис. Бог правду захистить!

Б о л і н г б р о к
Як вежа у надії непохитний,
Скажу: амінь!

Л о р д – м а р ш а л
(одному з офіцерів)
Нехай із рук твоїх
Одержить спис Моубрей, Норфолкський герцог.

П е р ш и й г е р о л ь д
Тут герцог Гірфорд, Дербі і Ланкастер,
Повинен довести на поєдинку
Своїм життям і зброєю своєю
Під страхом бути визнаним прилюдно
Безчесним боягузом, брехуном,
Що герцог Норфолк – небезпечний зрадник.
За зраду Богу, королю і честі
Його він викликає на двобій.

Д р у г и й г е р о л ь д
А тут стоїть Моубрей, Норфолкський герцог,
Який повинен виправдать себе
І довести зі зброєю в руках
Під страхом бути визнаним навіки
Нікчемним боягузом, брехуном,
Що герцог Гірфорд, Дербі і Ланкастер,
Сам винен у зловмисному обмані,
Як перед Богом, так і королем.
Чекає він безстрашно й нетерпляче,
І за сигналом кинеться у бій.

Л о р д – м а р ш а л
Трубіть у сурми! І вперед, бійці!
(Трублять сигнал атаки.)
Спиніться, бо король наш кинув жезл!

К о р о л ь Р і ч а р д
Хай покладуть списи, шоломи знімуть
І знову стануть на свої місця.
(Ганту і вельможам)
Ідіть за нами, лорди!
(Лорду-маршалу)
Хай сурмлять
Аж поки не повернемося ми,
Щоб сповістити герцогам ухвалу.

Король Річард і вельможі йдуть.
Довгі звуки труб.
Повертається к о р о л ь Р і ч а р д з вельможами.

К о р о л ь Р і ч а р д
(до обох супротивників)
Ідіть-но ближче й слухайте уважно,
Що вирішила рада врешті-решт.
Щоб з цього часу землі королівства
Не поливала кров дорогоцінна
Його з любов'ю плеканих синів;
Щоб наші очі чвари братовбивчі
І розбрат міжусобний не смутив;
Щоб гордістю орлиною і злетом
Зарозумілих, чванькуватих дум,
А також і суперництвом ревнивим
Не розбудили ви наш тихий мир,
Що спить, немов дитина у колисці,
В державі нашій; щоб не налякався
Ревіння труб, і грому барабанів,
І брязкоту тяжких залізних лат
Той мир солодкий і не втік від нас;
Щоб у крові синівській по коліна
Не довелося з сумом нам бродити,
Ми до вигнання присудили вас.
Ти, Гірфорде, кузене наш, віднині,
Допоки десять врожаїв не вродять,

Не смій під страхом смерті доторкнутись
Ногою до британських володінь.
Ходи вигнанцем по чужих шляхах.

Б о л і н г б р о к
Хай буде так. Втішатиме либонь це,
Що там і тут одне на небі сонце,
І промені його, що сяють вам,
Позолотять моє вигнання там.

К о р о л ь Р і ч а р д
Тобі, Моубрею, жереб випав тяжчий.
Його я оголошую нерадо.
Покласти край вигнанню не спроможний
Сумний і безнадійний часу плин.
Позбавлено тебе під страхом смерті
Надії повернутись – назавжди.

М о у б р е й
Володарю, суворий і нежданий
Ваш вирок. Сподіватися я міг
Отримати ціннішу нагороду
Із ваших рук, аніж подібна доля, –
Зробитися бурлакою навік.
Невже для того вчив я рідну мову,
Щоб в сорок років повністю забути?
Для чого ж бо тоді мені язик?
Мов скрипку, струн позбавлену, чи арфу,
Заперту у футлярі, непотрібну
Невігласу, що грати не навчивсь,
Язик мій бідний ви замкнули в роті
За гратами подвійними зубів
І губ моїх.Тюремщиків байдужих
Приставили ви – неуків тупих.
Я застарий, щоб вчитися у няньки
Словам чужим, негоден в школярі.
Ваш вирок мову предків відніма.
Жорстокий він, бо в ньому смерть німа.

К о р о л ь Р і ч а р д
Вже співчуттям не допоможеш тут.
Скорися долі, бо здійснився суд.

М о у б р е й
Вітчизни світло хай забудуть очі:
Моє вигнання – вічний морок ночі.
(Хоче іти.)

К о р о л ь Р і ч а р д
Ще повернись, щоб присягнутись нам!
(до Болінгброка і Моубрея)
На королівський меч поклавши руки,
Обоє присягніться перед богом, –
Бо ви вже не підвладні королю, –
Дотримуватись наших заборон:
Ніколи ви – і хай вам Бог і правда
У тому допоможуть – у вигнанні
Не створите ворожий нам союз,
Не будете таємно зустічатись,
Підтримувати дружнє листування,
Щоб ворожнечу вашу подолать.
Ніколи ви не вступите у змову,
Спрямовану супроти короля,
Підданців наших, нашої держави.

Б о л і н г б р о к
Я присягаюсь.

М о у б р е й
Я також клянусь.

Б о л і н г б р о к
Моубрею, ми лишились ворогами.
Коли б король не зупинив двобій,
Одна із наших душ тепер блукала б
Довічною вигнанкою із плоті,
Як виганяють звідси нашу плоть.
Покайся хоч тепер у зраді, доки
Ти не покинув межі королівства.
Твій шлях далекий.