Іцхак АдІзес - Сила протилежностей

не зрозуміло. Нам раптово починають говорити, що чоловіки й жінки – «із різних планет». Навколо цих культурних змін, мов гриби після дощу, починають з’являтися курси, семінари, книжки – ціла нова галузь, націлена на те, щоб допомогти людям упорядкувати в цьому хаосі свої стосунки.

Як чоловікові чи батькові вам хочеться нав’язувати свою думку, як у фільмах із Джоном Вейном: бути рішучим, авторитарним, мати право останнього слова у своїй родині, могти грюкнути кулаком по столу, чи не так? Що ж, якщо у вас є діти, вони й сприйматимуть вас відповідно – як недоладного персонажа старих фільмів, у яких чоловіки пишаються своєю «жорсткістю». Ваша дружина, швидше за все, скаже вам: «Любий, чому б тобі не грати цю роль мачо десь на самоті, коли ніхто не дивиться?»

Ми стаємо свідками цілковитого переформування стосунків чоловіка й жінки

Чоловіки розгублюються. Вони не знають, що їм робити далі. Від них очікують підтримки, вони мусять бути сильними – і водночас чутливими й запопадливими. У новій культурі жінки й досі прагнуть бачити в чоловікові людину, що може поміняти шину, людину, що володітиме усією приземленістю, прямолінійністю, відвагою та енергією стереотипного чоловіка,– і водночас такій людині мають бути притаманні деякі «нововведення», деякі жіночні риси, завдяки яким чоловік зможе слухати свою дружину з чуйністю, співпереживанням і розумінням; зможе бути сильним – але не владним; сильним – і водночас турботливим, дбайливим, люблячим, чутливим і м’яким.

З іншого боку, за умов посилення економічного тиску, скорочення сімейних бюджетів, культивування зайнятості обох партнерів у шлюбі та всеосяжної культури споживання, чоловіки вважають, що їхні дружини повинні також ставати годувальницями, закасувати рукави і йти заробляти гроші, водночас зберігаючи функцію ніжної, дбайливої та люблячої матері. Навіть коли жінка повертатиметься додому після шаленого дня, вони все одно хотітимуть, аби вона була приязною, терплячою, усміхненою, люблячою та пристрасною.

Тож навряд чи когось здивує, що за таких умов постійних змін в уявленнях про функції та повноваження в сім’ї, за умов постійних переінакшень у сподіваннях більше половини шлюбів і сімей руйнується. Люди просто не встигають пристосовуватися до змін, які, як буде видно з подальших сторінок цієї книжки, призводять до проблем і конфліктів. Вирішивши одну проблему, людина зіштовхується з новою хвилею змін, проблем і конфліктів. І що тоді? Встигнути за всім цим просто неможливо. А отже, сімейні структури постійно перебувають під тиском, намагаючись з’ясувати, хто мусить усе вирішувати. Кому має належати останнє слово у вирішенні проблем, спричинених змінами?

Зміни призводять до проблем і конфліктів

Увесь цей безлад породив деякі міфи, що певною мірою врегульовують стосунки. Нижче я наводжу ті міфи, що мають найгірший вплив на сучасні подружжя:

1. Міф про те, що «десь там» на нас чекає прекрасний принц чи принцеса, абсолютно рідна душа. Нам варто лише знайти його (її).

2. Міф про те, що ідеальна пара без жодних конфліктів, яка вічно житиме у щасливих стосунках, непідвладних жодним стресам, може існувати.

3. Упевненість у тому, що конфлікти між партнерами – це погано.

4. Віра в те, що конфлікти між партнерами означають, що партнери не підходять одне одному.

5. Віра, що конфлікт – ознака того, що варто розійтися.

6. Переконання в тому, що можна бути партнерами і водночас лишатися індивідуалістами.

7. Переконання в тому, що партнери не можуть вирішити свої конфлікти самотужки. Необхідне чиєсь втручання ззовні.

8. Помилкове уявлення про природу успіху. Чи справді прекрасної кар’єри, великих грошей і дорогого майна достатньо для того, щоб забезпечити успішне подружнє життя?

У цій книжці ми по черзі розглядатимемо кожен із цих міфів. Почнімо з міфу про «безконфліктну ідеальну пару».

МІФ ПРО «БЕЗКОНФЛІКТНУ

ІДЕАЛЬНУ ПАРУ»

Чи не найпоширенішим і найшкідливішим з усіх стереотипів став міф про можливість існування безконфліктного, завжди щасливого подружжя. Упродовж багатьох десятиліть цю ілюзію підживлював кінематограф. Так само це упередження знаходило й досі знаходить надзвичайно сильну підтримку в рекламі.

Уявіть собі такий плакат у турагенції: на розкішному морському узбережжі сидить пара. Одразу видно, як їм добре. У руці кожен тримає келих червоного вина; вони всміхаються одне одному. Обоє надзвичайно вродливі, засмаглі, сяйні. Приємний морський бриз ледь чутно і ніжно розвіває їхнє волосся. Здається, що слова для них зайві: вони розуміють одне одного з півпогляду. Напис на плакаті виголошує: «Бірюзовий курорт: тут збуваються мрії».

Кожна реальна людина усвідомлює, що такі чарівні миті найвірогідніше трапляються в подружньому й сімейному житті украй рідко, усвідомлює, що медовий місяць не може тривати вічно. З часом вияви такого «невимушеного кохання» стають щораз рідкіснішими. Рано чи пізно – і швидше рано, аніж пізно – розпочинається реальне життя. З’являється відповідальність. Обов’язки. Питання кар’єри. Гроші. Діти. Стрес. Зміни. Купа змін, що надходять ззовні, й не менше тих, що надходять ізсередини.

Ті відмінності, що спершу найбільше притягували партнерів одне до одного, перетворюються на джерело постійного конфлікту. Чому? Тому що будь-які зміни передбачають появу чогось нового. Для врегулювання нових питань необхідно ухвалювати рішення – і тут у гру вступають розбіжності в особистих стилях. Один партнер, наприклад, може бути ощадливим, інший – марнотратним. Одному потрібен гнучкий графік, для іншого ж важить стабільність і передбачуваність. І так далі (детальніше особисті стилі ми розглянемо в наступних розділах). І тоді починаються сварки. Поступово «курортних» моментів у житті пари стає все менше, а стресових буднів, сварок, звинувачень і суперечок – усе більше.

Ми живемо в епоху одноразових предметів

Коли в сім’ї врешті з’являються конфлікти і рай перетворюється на пекло, люди починають панікувати. Міф про бездоганне сімейне життя поволі руйнується або обвалюється одразу ж. Від прекрасних снів не лишається й сліду – залишаються тільки кошмари. Партнер більше не видається «тією самою людиною». Але що пішло не так? Як можна було припуститися такої помилки? Невже раніше цих рис не було видно?

І що ж тепер, у біса, робити?

Вона йде до подруг. Між ними точаться десь такі розмови: «Що?! ЩО він тобі сказав?! І ти досі з ним? Сонечку, у світі купа чоловіків. Тобі такий недоумок ні до чого».

Він іде до друзів. «Нащо вона взагалі тобі потрібна? Може, досить уже страждати? Поживи хоч трохи нормальним життям».

Обидва починають усвідомлювати, що багато їхніх друзів чи подруг розлучені або ж саме розлучаються, а отже, соромитися тут нічого. Пригадую, як мій син якось повернувся з дитсадка й поскаржився, що в усіх його друзів по четверо батьків, а в нього лише двоє.

Ми живемо в