Чарльз Діккенс - Різдвяна пісня, Чарльз Діккенс

радше комірчині, переписував папери. У Скруджа в каміні вугілля була дещиця, а в клерка ще менше,- здавалося, там жевріє один-єдиний вуглик. Але клерк не міг підкинути вугілля, бо Скрудж тримав коробку з ним у себе в кімнаті, і досить було клеркові з’явитися там із лопаткою, як хазяїн починав бурчати, що доведеться йому зі своїм помічником розпрощатися. Тому клерк тугіше обмотав шию білим вовняним шарфом і спробував зігрітися від свічки, але без особливої уяви, тож і тут зазнав невдачі.

- Із наступаючим Різдвом, дядечку! Веселих вам свят! - почувся життєрадісний вигук. Це був голос Скруджового племінника; той так стрімко увірвався в контору, що Скрудж не встиг відірватися від паперів, як племінник уже стояв біля його столу.

- Дурниці! - пробурчав Скрудж.- Нісенітниця!

Скруджів племінник так розігрівся, бадьоро крокуючи на морозі, що здавалося, він аж пашіє жаром, як грубка. Щоки в нього палали, аж любо поглянути, очі блищали, а з рота валила пара.

- Різдво нісенітниця, дядечку? - перепитав племінник.- Невже я правильно вас зрозумів?

- Звісно! - сказав Скрудж.- Веселого Різдва! А тобі чого веселитися? Які в тебе підстави для веселощів? Може, ти ще недостатньо бідний?

- Тоді чому ви такі похмурі, дядечку? - весело відізвався племінник.- Які у вас підстави бути похмурим? Чи вам здається, що ви ще недостатньо багаті?

Скрудж на це не знайшов адекватної відповіді, а тому повторив свою «дурницю» і знову додав «нісенітниці».

- Не бурчіть, дядечку,- сказав племінник.

- А що мені робити,- заперечив Скрудж,- якщо я живу серед таких бовдурів, як ти? Веселого Різдва! Та йди ти зі своїм Різдвом! Для таких, як ти, Різдво означає, що настав час сплачувати рахунки, а грошей катма. Час підбивати річний баланс, а в тебе з місяця в місяць жодних прибутків, самі збитки, і хоча віку твого прибуло, та до капіталу не додалося жодного пенні. Якби на це була моя воля,- обурено продовжував Скрудж,- я б кожного дурня, який бігає і кричить: «Веселого Різдва!» - зварив би живцем разом із начинкою для святкового пудинґа і в могилу йому увігнав кілок із гостролисту. 1

- Дядечку! - заблагав племінник.

- Племіннику! - відрізав дядечко.- Святкуй своє Різдво як знаєш, а мені дозволь святкувати його по-своєму.

- Святкувати! - вигукнув небіж.- Але ж ви його ніяк не святкуєте!

- Тоді не заважай мені про нього забути. Багато путнього було тобі від цього Різдва! Багато путнього тобі від нього буде!

- Але хіба мало є на світі хороших речей, від яких я не мав нічого путнього,- відповідав племінник.- Ось хоча б і Різдво. Зате яке благоговіння відчуваєш перед цим священним словом, які благочестиві спогади невід’ємні від нього… Я завжди чекав цих днів як найкращих у році. Це радісний час - дні милосердя, доброти, всепрощення. Це єдині дні у всьому календарі, коли люди, наче за мовчазною згодою, вільно розкривають один перед одним свої серця і бачать у своїх ближніх,- навіть у незаможних і знедолених,- таких же людей, як і вони самі, що бредуть однією з ними дорогою до могили, а не якихось істот іншої породи, яким личить йти інакшим шляхом. А тому, дядечку, хоча це й правда, що на Різдво у мене ще жодного разу не додалося ні єдиної монети в кишені, я все одно вірю, що воно приносить мені добро і буде приносити добро. Тож хай живе Різдво!

Клерк у своєму закутку мимоволі заплескав у долоні, але одразу, усвідомивши всю непристойність такої поведінки, схопив коцюбу й кинувся перемішувати вугілля, погасивши останню іскорку в каміні…

- Якщо я почую від вас ще один звук,- сказав йому Скрудж,- ви відсвяткуєте своє Різдво деінде. А ви, сер,- звернувся він до небіжа,- як я бачу, вправний балакун. Дивуюся, чому ви ще досі не в парламенті.

- Годі вам гніватися, дядечку! Завітайте до нас завтра на обід.

Скрудж відповів, що він радше завітає до дідька лисого, так і сказав. І ні краплі не збентежившись, додав іще кілька соковитих словечок.

- Але чому? - закричав племінник.- Чому?

- А чому ти оженився? - запитав Скрудж.

- Закохався, ось чому.

- Закохався! - пробурчав Скрудж таким тоном, начебто почув чергове несусвітне безглуздя на кшталт «веселого Різдва».- То все, до побачення!

- Але ж, дядечку, вас і раніше було в гості не допроситися, навіщо ж тепер звертати все на моє одруження?

- До побачення! - повторив Скрудж.

- Та я ж нічого у вас не прошу, мені нічого від вас не потрібно. Чому б нам просто не бути друзями?

- До побачення! - мовив Скрудж.

- Дуже шкода, що ви такі непохитні. Я ж ніколи не сварився з вами, і ніяк не збагну, за що ви на мене сердитеся. І все-таки я спробував зблизитися заради свята. Що ж, мого святкового настрою це не похитне. Бажаю вам веселого Різдва, дядечку.

- До побачення! - сказав Скрудж.

- І щасливого Нового року!

- До побачення! - повторив Скрудж. І все-таки небіж, залишаючи контору, нічим не виказав своєї досади. Біля дверей він затримався, щоб поздоровити клерка, і хоча той і оклякнув від холоду, проте виявився значно теплішим від Скруджа і сердечно відповідав на вітання.

- Ось іще один божевільний! - пробурмотів Скрудж, підслухавши клеркову відповідь.- Якийсь жалюгідний переписувач, обтяжений дружиною й дітьми, заробляє всього лише п’ятнадцять шилінґів, а все туди ж - просторікує про веселе Різдво! Від них хоч у Бедлам утікай!

А клерк тим часом, провівши Скруджового небожа, впустив нових відвідувачів. Це були два огрядних джентльмени приємної зовнішності, вони мали з собою якісь папки й папери. Знявши капелюха, вони увійшли в контору і вклонилися Скруджеві.

- Скрудж і Марлі, якщо не помиляюся? - запитав один із них, звірившись із якимсь списком.- Я маю честь розмовляти з містером Скруджем чи з містером Марлі?

- Містер Марлі вже сім років як спочиває