Льюїс Керрол - Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол

все розумієш. І коли я сказала «Шах!», ти замурчала. Це був хороший шах, Кицько, і я, безумовно, виграла б, якби той паскудний кінь не заліз серед моїх пішаків. Кицько, люба, уяви собі…

Якби я тільки міг розповісти хоч половину того, що Аліса починала зі своїх улюблених слів «уяви собі». Лише напередодні вона довго сперечалася з сестрою, і все через те, що вона почала: - Уявімо собі, що ми королі та королеви.- Її сестра, яка любила в усьому точність, заперечила, що це неможливо хоча б тому, що їх усього двоє. Аліса змушена була врешті поступитися:

- Ну, добре, ти будеш одною з них, а я буду за всіх інших.

А одного разу вона геть перелякала свою няню, зненацька крикнувши у неї над вухом:

- Нянечко! Уяви собі, що я голодна гієна, а ти - кістка!

Але ми відхилилися від розмови Аліси з кошеням.

- Уяви собі, що ти, Кицько, Червона Королева! Розумієш, мені здається, що, коли ти сядеш і складеш передні лапки, ти будеш дуже схожа на неї. Ану спробуй, будь розумною Кицькою! - І Аліса взяла зі стола червону королеву і поставила її як зразок для наслідування перед кошеням. Але з цього нічого не вийшло, головним чином, як сказала Аліса, тому, що кошеня не хотіло складати лапки. Щоб провчити його, вона піднесла його до дзеркала, показуючи, яке воно було погане.- Якщо ти зараз же не зміниш своєї поведінки,- додала вона,- я виставлю тебе в Задзеркальний дім. Як тобі це сподобається?



 

 

- А зараз, якби ти слухала, Кицько, і не базікала так багато, я б тобі розповіла все, що думаю про Задзеркальний дім. По-перше, там є кімната, яку видно в дзеркалі. Вона така самісінька, як наша вітальня, але все там навпаки. Я бачу всю її, коли забираюсь на стілець, всю, крім невеликої частини позаду каміна. О! Мені так хочеться побачити і ту частину! Мені так хочеться дізнатися, чи топиться у них взимку. Адже це не можна взнати, розумієш… Хіба що коли у нас топиться і дим потрапляє туди теж… Але, може, це тільки видимість, тільки так здається, що там також топлять. Потім, книжки там теж схожі на наші, але слова читаються навпаки. Я це знаю, бо я підносила якось книжку до дзеркала, і в тій кімнаті також підносили книжку.

- Ти б хотіла жити в Задзеркальному домі, Кицько? Цікаво, там будуть тобі давати молоко? А може, задзеркальне молоко погане?.. Але, Кицько! Що там далі, в коридорі? З цієї Задзеркальної кімнати видніється лише малесенька частина коридору, і то лише коли двері нашої вітальні широко відчинені. Та частина, що видніється в дзеркалі, дуже схожа на наш коридор, але, розумієш, далі може бути зовсім інакша. Ох, Кицько! От би добре було, якби ми могли проникнути в Задзеркальний дім! Я певна, що там є, ой, такі чудові речі! Давай, Кицько, уявимо, що існує якийсь спосіб проникнути туди. Давай уявимо собі, що дзеркало стало м’яким, як серпанок, і ми можемо пройти крізь нього. Подивись, воно і справді перетворюється на якусь імлу. Тепер зовсім легко пройти крізь нього.

Говорячи це, вона вже стояла на килимкові перед каміном, хоч і не знала, як опинилася там. Справді, дзеркало почало розтавати, перетворюючись на світлий сріблястий туман.

За мить Аліса вже пройшла крізь дзеркало і легенько стрибнула в Задзеркальну кімнату.

Першим ділом вона подивилася, чи є вогонь у каміні, і була дуже задоволена, коли переконалася, що там був справжній вогонь і палав він так само яскраво, як і той, що залишився у вітальні.

- Отже, тут буде так само тепло, як і вдома,- подумала Аліса,- і навіть тепліше, бо тут ніхто не буде проганяти мене від вогню. От буде сміху, коли мене побачать крізь дзеркало тут, але ніхто не зможе добратися до мене!



 

Потім вона почала розглядати все навкруги і переконалася, що те, що виднілося в дзеркало в вітальні, було звичайнісіньке і зовсім нецікаве, але все інше повністю відрізнялося. Наприклад, картини на стіні поряд з каміном здавалися живими, і навіть годинник на каміні (в дзеркало було видно лише його зворотний бік) мав обличчя маленького дідуся і посміхався до неї.

- Але в цій кімнаті не так прибрано, як у вітальні,- подумала Аліса, помітивши в каміні серед попелу кілька шахових фігур. Та за мить вона здивовано скрикнула «ох!» і присіла навпочіпки, слідкуючи за ними. Шахові фігури розгулювали парами.



 

- Ось Червона Королева і Червоний Король,- сказала Аліса (пошепки, побоюючись налякати їх),- а он Білий Король і Біла Королева сидять на крайку совка… Он дві тури ідуть, узявшись за руки… Не думаю, що вони можуть почути мене,- продовжувала вона, нахиляючись ще ближче,- і я майже певна, що вони не бачать мене. Я чомусь певна, що мене не видно…

Тут щось почало пищати на столі позаду Аліси. Це примусило її озирнутися, і вона встигла помітити, що один з білих пішаків перекинувся і почав брикати ногами. Вона зацікавлено чекала, що буде далі.

- Це голос моєї доньки! - скрикнула Біла Королева і прожогом кинулася повз Короля, турнувши його в попіл.

- Моє золотко, Лілі! Дорога кицько! - і вона почала відчайдушно дряпатися вгору по камінній решітці.

- Зовсім очманіла! - промовив Король, потираючи носа, якого він забив при падінні. Він мав підстави до деякої міри сердитися на Королеву, бо був з голови до ніг у попелі.

Аліса жадала стати їм у пригоді. Оскільки бідолашна Лілі аж корчилася від сліз, вона швиденько схопила Королеву і поставила на стіл поряд з її галасливою донькою.

Королева задихнулася і сіла. Від швидкої подорожі в повітрі їй зовсім забило дух, і кілька хвилин вона була в змозі лише мовчки стискувати в обіймах свою маленьку Лілі. Коли вона трошки віддихалася, то гукнула до Білого Короля, що похмуро сидів серед попелу:

- Бережись вулкана!

- Якого вулкана? - запитав Король, стурбовано зазираючи в камін, наче вважав, що там було найбільш підхоже місце для вулкана.

- Того, що… мене… підхопив,- ледве вимовила Королева,