Вільям Шекспір - Макбет, Вільям Шекспір

прошу.

А товстозада в крик: «Геть звідси, відьмо!»

Поплив на «Тигрі» муж її в Алеппо, 9

Помчу, як щур той без хвоста, 10

За ним услід, услід, услід.

 

2-а відьма

А я подму ще вітерцем.

 

1-а відьма

Красненько дякую за це.

 

3-я відьма

І я своїм тобі повію.

 

1-а відьма

Та й я вітрами володію.

В кожну гавань вони дмуть,

Скрізь, куди покаже путь

Компас моряка.

Висхне він, неначе сіно,

Сну не матиме й спочину

Ані вдень ані вночі,

Ледве-ледве живучи.

Щоб за тижнів тричі сім

Схуд, змарнів на диво всім,-

Хоч його й не потоплю,

Буде лихо кораблю.

Ось, дивіться!

 

2-а відьма

Що це, що?

 

1-а відьма

Палець. Лоцман вів судно,

Та пішов із ним на дно.

 

3-я відьма

Чуєш, чуєш, барабан?

Йде Макбет, славетний тан.

 

Всі

Линьмо, сестри, линьмо колом

Над водою і над долом,

Линьмо, сестри, линьмо, милі.

Тричі лине кожна з нас,

Тричі три - це дев’ять раз...

Стій... Закляття в силі.

 

Входять Макбет і Банко.

 

Макбет

О, день цей - найстрашніший і найкращий.

 

Банко

Чи тут до Форреса далеко?.. Хто це?

Які вони страшні і жалюгідні!

Так наче то не жителі землі,

Хоч ходять по землі. Хто ви такі?

Чи ви живі? Мене ви зрозуміли?

Здається, так,- бо до сухих губів

Пошерхлий палець кожна прикладає.

Сказав би: ви - жінки, якби не сиві

Ті ваші бороди.

 

Макбет

Кажіть же, хто ви!

 

1-а відьма

Макбете, славен будь, гламіський тане! 11

 

2-а відьма

Макбете, славен будь, кавдорський тане!

 

3-я відьма

Макбете, славен будь, король майбутній!

 

Банко

Здригнувся ти? Невже страшать тебе

Слова приємні? Ви ж, іменням правди,-

Примари ви чи ті, на кого схожі? -

Супутника шляхетного мого

Ви вшанували титулом достойним

Та віщуванням слави схвилювали

Й надією на трон. Мені ж нічого

Ви не сказали. Як спроможні ви

У засівах майбутніх розрізняти,

Чиє зерно зросте, чиє загине -

Скажіть мені,- ні ласки я не жду,

Ані погроз я ваших не злякаюсь.

 

1-а відьма

Будь славен!

 

2-а відьма

Славен!

 

3-я відьма

Славен!

 

1-а відьма

Ти менший від Макбета, але більший.

 

2-а відьма

Ти щастя маєш менше - й щасливіший.

 

3-я відьма

Ти не король, а родиш королів.

Макбету й Банко - слава і хвала!

 

1-а відьма

Хвала і слава Банко і Макбету!

 

Макбет

Стривайте-но, віщунки загадкові!

Вмер Сінел, батько мій, я - тан гламіський.

Це ясно. Та живий ще тан кавдорський

І благоденствує. А королем

Шотландії мені не легше стати,

Аніж кавдорським таном. Звідки в вас

Ці вісті дивні? Й звідки ви самі,

Й чого нас серед пустиря спинили

Вітанням віщувальним? Ну, кажіть!

 

Відьми зникають.

 

Банко

В землі є бульбашки, як і в воді,

Оце й були вони. Та де поділись?

 

Макбет

Розтанули. Те, що здавалось тілом,

Розвіяв вітер. Жаль, та вже нема їх.

 

Банко

Але чи справді тут вони стояли,

Чи ми з тобою блекоти наїлись?

 

Макбет

Твої нащадки - королі.

 

Банко

А ти

Сам будеш королем.

 

Макбет

А ще ж і таном

Кавдорським, чи не так? А хто це йде?

 

Входять Росс і Ангус.

 

Росс

Король зрадів, про успіх твій почувши,

Макбете славний. А коли читав,

Як ти здолав бунтівника в двобої,

У нім хвала із подивом змагалась

Німим, і решту дня він пильно стежив,

Як ти прорвав норвезькі щільні лави,

Безстрашний перед видивами смерті,

Що ти їх сам створив. Тим часом вісті

Летіли з бойовища ненастанно,

І додавала кожна з тих вістей

Похвал тобі, опорі королівства,

Складаючи їх до підніжжя трону.

 

Ангус

Король тобі подяку шле й до себе

Запрошує. Там буде й нагорода.

 

Росс

На запоруку більшої шаноби

Звелів тебе король наш величати

Кавдорським таном. З титулом новим

Вітаю!

 

Банко

(убік)

Як? Диявол правду мовив?

 

Макбет

Кавдорський тан живий. Навіщо в шати

Чужі мене вдягати?

 

Ангус

Ще живий він,

Та за тяжку провину він життям

Заплатить. Чи з норвежцем був у спілці,

Чи заколотнику допомагав

Таємно він, чи з обома вітчизні

Він на загибель діяв - я не знаю,

Але в державній зраді він признався

І вже не тан.

 

Макбет

(убік)

Гламіський тан, кавдорський,

А там - корона.

(До Росса й Ангуса)

Дякую вам щиро.

(Стиха, до Банко)

Чи віриш ти, що будуть королями

Твої нащадки? Так сказали ті,

Що таном нарекли мене кавдорським.

 

Банко

(стиха, до Макбета)

Коли їм вірити, то можна мріять

Про королівський трон. Та це - страшне.

Щоб навернути лихо, сили тьми

Нам іноді облесно шепчуть правду

І зваблюють нас чесністю в дрібницях

У глибочінь облуди.

(До Росса й Ангуса)

На кілька слів, кузени.

(Стиха