Йозеф Несвадба - Таємниця Золотого Будди

Просто ми хочемо поставити Павлаті пам'ятник. Він заслужив його. Адже Павлата співробітничав з нами, так би мовити, від самої грудневої конституції. Засновував скрізь в околицях Сватова наші товариства — «Вулики», подавав щедру грошову підтримку нашій справі. Він був один з тих, хто міг би працювати у фаланстерах…[2] — І доктор X. почав говорити про Фур'є, який був його улюбленцем, про райські часи, що колись настануть, і за яких кожен житиме в розкошах, замість морської води будуть океани солодкого сиропу, а левів розводитимуть, наче свійських тварин.

— Звичайно, мені не хотілося б, — вів він далі, — щоб говорили, ніби ми якісь змовники, що споруджують йому пам'ятник за сумнівні заслуги. Зовсім ні. Щоб не викликати підозри, ми й вирішили, що ви поїдете до Свагова подивитись на свою рідну оселю, побачитися із своїми ровесниками…

— Але, на жаль, я вже нікого там не пам'ятаю, — знову, ще ввічливіше, перебив його Красл.

— Це не має значення, чоловіче, це не має значення. Адже в документах у вас все-таки є посилання на сваговську прописку. Отже, якби ви щось такого зробили, по етапу вас відправлять саме до Свагова, чи не так? — розсміявся доктор. Красл, з його черевцем, у своєму сільському, поганенько скроєному костюмі, і справді не схожий був на якогось бунтівника, котрого треба було б відсилати етапом. — Поїдете туди наче на прогулянку і одночасно навідаєте Павлатову дочку. Вона, сердешна, тепер сирітка. Разом з нею і подбаєте, щоб Павлатові було споруджено гідний його пам'ятник. Відповідне рішення ми схвалили на своєму засіданні, і ви одержите потрібну для цього суму. Без квитанції, друже, оскільки ми йому віримо… — Доктор X. полюбляв іноді звертатись до свого співрозмовника у третій особі. — Ми йому довіряємо, а, крім того, небажано, щоб про цю справу що-небудь згадувалося в документах. Все-таки Павлата загинув як жертва робітничих заворушень, хоча й сидів удома, в кріслі. Отже, не хотілося б дратувати власті. Я чув, що заборонено ставити пам'ятник над братською могилою жертвам цієї трагедії. Власті все ще здорово перелякані, а в селищі ще й досі, кажуть, стоїть до сотні війська. Власне, ви їдете на фронт.

— Це мене не лякає. Я вже там був.

— Коли?

— Градец знаєте? Мене навіть легко поранило під Садовою, п'ять років тому.

— А, ну це інша справа, — мовив доктор X. і виклав гроші на стіл. — Це зовсім інша справа. Крім того, ми влаштували вам відпустку. Шкільне начальство повідомимо, що ви захворіли і потрапили в госпіталь францисканців. А втім, думаю, що ви швидко повернетесь, найпізніше за тиждень. І нікому навіть півслова. Хіба що тамтешньому вчителеві, який, може, зміг би для нас замінити Павлату. Ну й дочці, звичайно. Там самі побачите. А якщо хто-небудь питатиме, то сьогодні ми з вами обговорювали звернення до робітників Сміхова. Зрозуміло? Відозву. Вони вирішили оголосити страйк з приводу цього сваговського розстрілу. Блазні. Дратувати владу зараз, коли кожен боїться заворушень після тих паризьких подій. Чули, як там повернули революцію? Або фабрикантів дратувати під час кризи! Та вони зараз же викинуть кожного. Ці люди розуму не мають. А нам потрібен розум. — Доктор X. так стукнув себе по лобі, аж пенсне підстрибнуло в нього на носі. — Усім нам. І вам також, друже. Ви не повинні завдати нам жодних прикрощів. Отже, щасливої дороги. І вийдіть краще через чорний хід, будь ласка.

Красл вибрався на вулицю, не знаючи як. У кишені були гроші. Стільки грошей разом досі він ніколи ще не бачив. А попереду поїздка до Свагова, вперше в житті він побуває на могилі своїх батьків. До того ж цілий тиждень вільний. Ця перспектива його дуже тішила.

Та він, звичайно, не уявляв, що його чекає.

2

Свагов був схожий скоріше на місцевість, якою прошуміла війна, ніж на мирне гірське селище. Улани шаленіли на вулицях аж до півночі. Це були молоді хлопці з Угорщини. Вони не пропускали нагоди хильнути надвечір. Однаково, за харч платив Риссіг та навколишні фабриканти, які без солдатів почували б себе непевно. Тоді навіть було розроблено щось на зразок плану, за яким належало в кожному промисловому населеному пункті збудувати невеличку казарму. Зрозуміло, що план цей ніколи не був здійснений, оскільки ця витівка вимагала чималих коштів, а фабриканти ніколи щедрими не були. І все ж поки ще в їхніх вухах відлунювали погрози робітників, поки свіжою ще була в пам'яті багатотисячна демонстрація перед сваговською фабрикою, вони ладні були платити. Улани розташувалися в одному з фабричних цехів, а їсти ходили на кухню до Рисcira. Вони вартували біля входу на фабрику і перевіряли робітників, супроводжували директора і власника фабрики під час обходів. Казали навіть, що двоє з них ескортували карету старої пані Риссіг. Улани замінили у Свагові чеських солдатів, яких швиденько відкомандирували до Йозефова. Виявилося, що вони дуже легко знаходили спільну мову з дівчатами біля верстатів і з їх товаришами і тому справляли враження не дуже надійних.

Красл прибув до Свагова ввечері і з місцевих жителів не зустрів майже нікого. Всі сиділи дома, наче й досі сумували за покійними. Здавалось, усе село було в зажурі. Зупинився він у місцевому заїзді, нікого там не впізнав, і сам лишився невпізнаним. Дивного в цьому не було нічого, бо виїхав він із Свагова п'ятирічним хлопчиком. Фабрика з того часу розрослася, Риссіг звів два нових цехи, хоча кілька останніх років в текстильній промисловості була криза і багато фабрикантів збанкрутіли. Сам Свагов натомість мав убогий вигляд, вулиці не вибрукувані, будиночки облуплені, скрізь темрява. Лише перед фабрикою горіло кілька карбідних фонарів.

Тільки-но Красл сів вечеряти, як до нього прийшов місцевий староста. Він був захеканий і чимось переляканий.

— Якщо ви з газети, вашець, то краще б зібралися і їхали назад. Ніхто із сваговських з вами говорити