Андраш Беркеші - Списоносці

— Машина в якому стані?

— Можна користуватися, але потрібна деяка профілактика.

— Добре, дякую, Вехтер. Хто б не питав — мене немає дома. Я працюватиму в своїй кімнаті.

— Зрозумів.

Марія говорила неправду. Хай Вехтер думає, що вона готує доповідну записку.

Дівчина поспішила в свою кімнату, замкнула двері і лягла на канапу. Добути документи… Але як? Акош Райнаї живе на першому поверсі в двох суміжних кімнатах. Одна править йому за кабінет, друга — за спальню. Від'їжджаючи, полковник замикає обидві кімнати. Те саме робить і на ніч. До того ж документи лежать у сейфі… Боязко. Марія пригадала свою розмову з Райнаї, яка відбулася два тижні тому. Чи не видала вона себе тоді, чи не запідозрив її полковник? Нерви були такі напружені, що дівчина майже не володіла собою. Райнаї нібито не звернув уваги на той випадок. Але хто знає, чи не виникла в нього якась підозра? Він був досвідченим фахівцем своєї справи, і прочитати думки на його обличчі було неможливо. Марія намагалася заспокоїти себе: Райнаї вже не той, яким був колись, — втомлений, нервовий і свою роботу виконує майже автоматично. Відтоді, як він почав писати спогади, його мучить сумління.

Того вечора, зайшовши до Райнаї, Марія побачила його за письмовим столом. Він здавався зовсім надломленим. Перед Райнаї лежав рукопис, але полковник не писав. Сидів замислений. Марія помітила на його чолі дрібні краплинки поту.

Вона доповіла, що згідно з планом підготувала перехід інженера-хіміка Курта Цігера. Потім дістала пляшку коньяку.

— Ви теж вип'єте, дядьку Акош? — втомлено спитала вона.

Тепер особливо було помітно, як постарів Райнаї. Старість лишила полковника наодинці з жахливими переживаннями та спогадами.

— Ні, дякую, — прокректав Райнаї. — Чому це ти, Маріє, почала частенько прикладатися до пляшки?

Він був у дуже поганому настрої.

— Знаєте, дядьку Акош, є така робота, яку може виконувати тільки людина з притупленим мозком. А алкоголь притуплює розум і разом з тим робить людину сміливішою. Вам краще це знати. Солдатам перед атакою видають ром.

— Не знаю, на що ти натякаєш, Маріє.

— А так— базікаю собі, та й годі. На жаль, я народилася жінкою і, хоч як намагалась, не позбулася зайвої балакучості. Не звертайте на мене уваги…

Райнаї спробував заспокоїти Марію, голос його став лагідним, тихим і дружнім.

— Я розумію тебе, Маріє, — співчутливо сказав він, потираючи лоба. — Важке наше життя. Якщо хочеш, я дам тобі пораду.

Марія подивилася на нього і знову відсьорбнула з чарки.

— Перед іншими по можливості приховуй свій душевний стан. Я давно знаю тебе, можна сказати, почуваю себе твоїм батьком. Але інші? Інші можуть невірно зрозуміти тебе. А це небезпечно.

— Мене вже не дуже цікавлять міркування інших. Я хочу зрозуміти себе. Як було б добре, коли б я змогла збоку глянути на себе — бути одночасно і обвинувачем, і адвокатом — захисником своїх вчинків…

— Тоді? — запитав Райнаї.

— Що тоді?.. Дядьку Акош, правда, ви мене вірно зрозумієте?

— Так, можеш спокійно говорити далі.

— Здається, я б тоді з огидою відвернулась од себе. Але тільки тоді. А так ні… Так я не можу засудити своїх вчинків. І де тільки починається, де кінчається честь, яку треба поважати, де межа виконання обов'язків?..

— Чому ти повинна відвертатись од себе?

— Ще давно… дуже давно я з огидою дивилася на повій. Я їх зневажала, ставилася до них з презирством, як до дешевих продавщиць любові, з якими порядна людина навіть говорити не захоче.

— Маріє, ти ж не повія.

— Ні?.. Так хто ж тоді я? Я тільки формально вважаюсь нареченою вашого сина. Ким я стала? Я не повія, тому що мій фіговий листок має національний колір? Ще два дні тому я була з Куртом Цігером… А хто буде завтра? Той, кого мені назвуть, бо вже не я розпоряджаюсь своїми почуттями! І все це нібито в інтересах батьківщини… Ви теж цього вимагаєте. Так, так, ви санкціонуєте все це…

Того вечора Марія довго істерично ридала.

Даремно вона показала свою слабкість. Хто знає, які почуття викликало це в Райнаї. Можливо, Гелен уже стежить за кожним її кроком?!.

Знадвору почувся сигнал. Дівчина встала з канапи і, виглянувши у вікно, побачила полковницький чорний «оппель», який уже звернув до воріт вілли. Полковник Райнаї повернувся з Мюнхена.

Американська шпигунська організація під назвою центральне розвідувальне управління (СІА) не тільки координує американське політичне, економічне, військове, технічне шпигунство і підривну роботу, але є верховною організацією таємних служб союзних Америці держав. СІА утворило у західній частині столиці Німецької Демократичної Республіки найбільший в Європі шпигунський центр, центр диверсантів і провокатор…

Підполковник Коронді запросив керівників підрозділів на бесіду. Він ходив туди й сюди по кімнаті і, заклавши руки за спину, говорив.

Підполковник був уже в літах. Більше десяти років працював він на цій роботі. Це була досвідчена, вдумлива, сувора людина, яка пережила немало всіляких життєвих бур.

— На черговій паризькій сесії НАТО було прийнято рішення прискорити воєнні приготування. На цій сесії було також вирішено широко розгорнути під керівництвом центрального розвідувального управління підривну діяльність проти країн Східного блоку. Для здійснення плану управління залучило до своєї роботи цілий ряд західнонімецьких і західноберлінських організацій, головну роль серед яких відіграє федеральне бюро розвідки на чолі з генералом Геленом — тим самим Геленом, що під час другої світової війни був начальником одного з відділів генерального штабу гітлерівської армії.

У двері постукали. Ввійшов молодий лейтенант і попросив дозволу доповісти.

— Прошу.

— З Міністерства закордонних справ одержано спішне повідомлення. Просять негайно висловити свою думку в цій справі. — Лейтенант подав аркуш паперу.

Коронді сів за письмовий стіл і уважно прочитав листа. Потім обвів очима присутніх офіцерів, і його погляд зупинився на старшому лейтенантові Яноші Када.