Олександр Мелентійович Волков - Таємниця покинутого замку

четверо зоренавтів, які відбували вахту на кораблі, за рамерійською лічбою, залишалися молодими, повними сил.

Ніхто, крім зоренавтів, не порушував спокій космічного корабля; в його каютах, службових залах, машинному відділенні, коридорах було порожньо, через що він здавався безлюдним.

Насправді ж на зорельоті не спала, точніше, перебувала у стані пробудження ще одна людина — Ільсор, слуга генерала Баан-Ну. Його розбудили за наказом генерала. Баан-Ну так підупав, так утомився без слуги, що давно вже виявляв незадоволення всім навколишнім: двері, на його думку, надто голосно рипіли, ручки й фломастери писали погано, їжа з консервних бляшанок була несмачною, а ліжко дуже тверде. Командир швидше змусив би прислужувати собі лікаря Лоп-Гора, ніж погодився б витерпіти ще якихось кілька тижнів до загального пробудження космічного екіпажу. Він не звик одягатися сам і стежити за своєю зовнішністю, тому руда розкуйовджена борода виросла до фантастичних розмірів; куртка, яку він натягнув на комбінезон (очевидно, вона замінювала мундир), виявилася без ґудзиків; комбінезон — без «блискавки» і зім'ятий у гармоніку; з ліктів у генерала звисало лахміття, бо він весь час зачіплювався за якісь гострі виступи, гачки; до того ж, Баан-Ну не завдавав собі клопоту розпізнавати, де лівий, а де правий чобіт: правий у нього незмінно опинявся на лівій нозі, а це було дуже незручно навіть для генерала.

Лон-Гор тривалий час до відказу крутив спочатку один кран, далі інший, потім ще почекав, поки всі різнокольорові лампочки не перестали блимати, показуючи повне розмороження.

Нарешті комірка розчинилася. Замурованого в ній Ільсора, Мон-Со й Кау-Рук за наказом командира підняли й понесли з відсіку до каюти лікаря.

— Гей, лежебоко, вставай, — радісно примовляв генерал, коли Ільсора несли з відсіку під наглядом Лон-Гора.

Ільсор пробуджувався повільно, ледь погойдуючись на підвісному надувному матраці, схожому на койку-гамак, які звичайно бувають у матроських кубриках.

Ільсор посідав особливе становище: він був не тільки старанним слугою при генералі, а й неабияким винахідником. За його проектом збудовано зореліт, на якому менвіти летять на Землю. Він називається «Діавона», що мовою обранців означав «Невловимий».

Ільсор спав. Раптом він здригнувся, однак не прокинувся і очей не розплющив. Він тільки відчув, як до нього нахилився Баан-Ну. До Ільсора долинув немов з бочки голос бортового лікаря. Лон-Гор кілька разів повторював:

— Пробудження вимагає часу, пробудження вимагає часу.

Генерал вочевидь не вірив, що слузі потрібен певний час для повного пробудження, тому зробив нетерплячий жест: простяг руку до Ільсора і щосили поторсав його за плече. Слуга мав би негайно зіскочити за першим його словом. Проте, зрозумівши врешті-решт, що термосіння нічого не дасть, Баан Ну відступив.

АРЗАКИ Й МЕНВІТИ

льсор ще не збагнув, що перебуває на зорельоті. Ільсор пробуджувався, і йому здалося, ніби він на Рамерії. Він бачив далеку батьківщину. Бачив свій народ арзаків і схожі на уламки скель будинки біля Срібних гір. Сріблом леліють не тільки гори, всю Рамерію огортає м'яке струмуюче бі іе світло. Сріблясті ґрунт, трава, дерева й кущі; здається, доторкнися рукою до листя — і вони задзвенять.

Арзаки дуже привітні — вони довірливі, немов діти. І очі в них допитливі, широко розкриті.

Арзаки талановиті. Серед них багато художників, лікарів, учених, письменників, конструкторів, інженерів, учителів. Арзаки не тільки багато вміють, вони просто не можуть не ділитися тим, чого добиваються самі, зі своїми сусідами менвітами й роблять це з великою радістю. Але менвіти — люди підступні.

У менвітів є Верховний правитель Гван-Ло, він ще і чарівник. Він має гіпнотичний, владний погляд і може наказані людям зробити те, що захоче. І тільки-но людина почне протесі} вати, як Гван-Ло гляне їй у вічі — вона одразу замовкне. Це чаклунське мистецтво Верховний правитель успадкував під страшним секретом від своїх предків і передав його менвітам. Він же звернув увагу на те, що арзаки — талановитий народ.

«Непогано було б, — подумав Гван-Ло, — змусити цей талант працювати на нас».

Ще раніше Верховний правитель зрозумів, що арзаки — вихований народ: коли розмовляють, дивляться просто у вічі. А чари найлегше застосувати, коли дивляться просто у вічі.

— Що ж, голуб'ята, ваша вихованість вилізе вам боком, — аж промуркотів од задоволення Гван-Ло, — всі ви вже раби, і, гадаю, вірно нам служитимете.

Менвітів він почав переконувати, що вони — вибрана раса Всесвіту, що їм усе можна. Інші розумні істоти створені лише для того, аби підкорятися менвітам.

І перекопав. Менвіти проголосили себе вибраним народом, панами, а арзаків — рабами.

Це дуже сумна сторінка історії арзаків.

Насамперед менвіти відібрали в арзаків їхню співучу барвисту мову.

Відбулося це так. Спочатку вони навчили арзаків менвітської мови; не так, щоб спілкуватися п'яте через десяте, спілкуватися з менвітами арзаки давно вміли. Менвіти домагалися, щоб арзаки володіли їхньою мовою досконало, як своєю рідною. Головне, що і зусиль не треба було докладати. Допитливі від природи, арзаки самі виявляли великий інтерес до мови сусідів. Не відчуваючи небезпеки, вони все добре запам'ятовували і незабаром говорили менвітською мовою так само вільно, як і своєю.

Тоді менвіти заборонили їм розмовляти арзацькою мовою, закрили арзацькі школи.

І зробили ще таке.

Прикинулися, ніби запрошують арзаків у гості, влаштували бенкет у парку правителя, а там, на цьому бенкеті, застосували до арзаків свої чаклунські команди.

Ільсор добре пам'ятає першу команду менвітів, вона завжди та сама:

— Дивись мені у вічі, дивись мені у вічі, підкоряйся мені, чужинцю!

З цієї команди почався уявний бенкет.

Арзаки, як люди виховані, дивилися у вічі і були наче зачаровані. їм наказали навіки забути рідну мову, і арзаки забули.

Трапилося ще страшніше лихо. Менвіти наказали забути, що арзаки — вільні люди, і ті забули.

Вони, як і раніше, залишалися винахідниками, вченими або художниками. Свої задуми вони самі і здійснювали, оскільки звикли працювати не тільки головою, а й руками.

Ось так і вийшло, що не лише чудові польові машини, верстати, прекрасні твори мистецтва, а й техніка зореплавання, космічні кораблі менвітів — усе було створено руками арзаків. Однак дивна річ! їхніми відкриттями і зианними користувалися віднині менвіти. Вони зайняли значні посади в промисловості й сільському господарстві всієї Рамерії. Вони називалися інженерами, лікарями, педагогами, агрономами, хоча виконували скрізь, — на полях, фабриках, в установах, — одну роль — наглядачів.

Насправді ж усім, чим вважали себе менвіти, були, звичайно, арзаки. Але щось відкривши, винайшовши, вони одразу ж забували про це. Вони ніби самі визнали, що ні на що не здатні і можуть лише виконувати роль робочої