Сергій Ухачевський - Чужа гра

стоять у церкві. Хор хлопчиків співає ангельськими голосами. Плаття нареченої їй до лиця, та й сама нівроку гарненька. Андрій виглядає втомленим, він зосереджений і серйозний. У нього вилицювате чоловіче обличчя, міцна постава.

Вінчальні корони тримають кремезні друзі Андрія; коли в них затекли руки, плечі підставили татові колеги. Братки, котрим надокучило стовбичити за спинами молодих, розійшлися по церкві, накупили релігійних книжечок, і тепер не до ладу хрестилися, ставили товсті свічки святим і побожно цілували ікони. Згодом і це надокучило. Вийшли на вулицю, книжечки роздали охоронцям, закурили і до храму вже не поверталися.

Нарешті священик виголосив останні слова обряду, наречені обмінялися обручками, і натовп полегшено зітхнув.

Потім — фотографування біля пам'ятників, традиційна поїздка містом… Нарешті ресторан. З'явилися депутати обласної та міської рад, гості з Києва, Москви та Дніпропетровська, — братки й урядовці… Обдарувавши молодят, розсілися за окремими столами. Знайомі згуртувалися за інтересами.

Староста оживляв зал побрехеньками, іменитим гостям надавав слово. Невдовзі всі захмеліли, почали співати «Не смачна горілка, не будемо пити, просим молодого, щоб посолодити. Гірко!».

… Після кількох повільних танців, музики втнули рок-н-ролу. Розігріті спиртним, гості почали гоцати, у чоловіків з кишень повилітали мобілки. Тому далі дансингували з ними в руках. Московський гість, пузатий, як пивний дзбанок, нафтовий магнат Володимир Іванович Краснов, натхненно витанцьовував, напевне, замолоду був хорошим танцюрою.

Після другої переміни Краснов вийшов на естраду і, взявши акордеон, завів «Подмосковные вечера». Три п’яних депутати обурилися на кацапську пісню, але староста пошептався з ними, і вони рефлексивно підхопили: «Єслі б зналі ви…».

Братки у вестибюлі набили анашею папіроси, й у залу потік солодкий дим. Не відмовилися пихнути[1] за компанію кілька киян та подруги Ірини. Незабаром дівчата вже цілувалися з братками, верескливо сміялися і за столами напихалися тістечками. Московські братки, схожі на пенсіонерів-доміношників, дистанціювалися від молодняка, пили неспішно, потай нюхали кокаїн.

Місцеві друзі Андрія трималися скромніше. Визивно поводилися тільки брати-близнюки Астаф’єви з ланки Кіркуєва. Старший дружба Ігор Вербний, на прізвисько Князь, кілька разів підходив до Валентина, наказуючи уговтати їх. Той погоджувався, але не робив жодного зауваження. Цей циган тримався на весіллі як господар. Лише коли з ним поговорив Жора Енгельман на прізвисько Ангел, Астаф’єви припинили матюкатися, смалити за столом анашу і чіплятися до гостей з дурними балачками.

… На сцену виплив батько. Добре начаркувався і почав сплітати… Сказав, що тепер їхня сім’я — велика сила, яка буде працювати на благо України, що Андрій скоро стане депутатом; Ірина, коли закінчить університет, зробить кар’єру української Олбрайт. Закликав гостей об’єднати капітали, щоб створити потужний картель, а потім зареєструвати нову партію — «Українську партію економічного розвитку», скорочено УПЕР, що у виборчій гонитві використовуватиме слоган «УПЕРед!». Гості зааплодували. Краснов кинувся до батька, слиняво розцілував, до нього приєднався бізнесмен-депутат Гаркавий з Дніпропетровська. Втрьох, стоячи посеред зали, спочатку обнімалися, потім почали про щось домовлятися…

Танці тривали. Музики заграли польку, сім-сорок, захмелілі гості, танцюючи, налітали на столи, розбили улюблену мамину вазу, в туалеті хтось розтрощив умивальник, зачинився і не міг звідти вийти. Адвокат Ватченко, закрутившись з дружиною в танці, налетів на естраду. Мелодія обірвалася, і музиканти півгодини лагодили апаратуру під невдоволені репліки братків.

«Усе, як у людей», — з досадою подумала Ірина.

Андрій за весільним столом сидів пригнічений. За час весілля він з Іриною майже не розмовляв. Більше говорив з Князем і молодшим дружбою Іваном Смиком. Ірина спілкувалася з дружками — Тетяною та з Оленою. Братика Василька цілували всі гості, братки водили хлопчика за руку по залі, дівчата з ним танцювали.

Потім почалося… За новомодним звичаєм гості взялися переплачувати музикам за право танцювати з нареченою. Кіркуєв запропонував сто доларів, якийсь московський гість — тисячу, дніпропетровський — півтори, молодший брат Князя Анатолій — дві, митний чин — дві триста. Тоді Кіркуєв виклав дві з половиною і виграв право на танок. Заплатив, запросив Ірину на вальс. Під час танцю кілька разів повторив, що Анджею пощастило.

Наступні торги були скромнішими — від двох сотень до восьмисот доларів. Ірині довелося протанцювати не менше як п'ятнадцять танців — і з бандитами, і з депутатами, і з бізнесменами. Потім на прохання батька запросила спочатку голову облдержадміністрації, потім Краснова і Гаркавого. Усі троє ледь перебирали ногами, були спітнілі, п’яні й твердили, що Ірина завжди може розраховувати на їхню допомогу.

В скорім часі гості перестали слухати старосту. В одному кутку співали стрілецьких та весільних пісень місцеві, в іншому наддніпрянці — «Ой, хмелю ж, мій хмелю», «Добрий вечір, дівчино», московити завели «Рябину-рябинушку» і незмінні «Подмосковные вечера».

… Нарешті весілля підійшло до завершення — обряду одягання хустки. Свекруха награно жорстко повисмикувала із зачіски молодої шпильки, запнула хустиною, чмокнула в губи і сказала: «Файна молодичка!» Потім, за традицією, наречена провальсувала зі свекром, двоюрідними братами Андрія, обдарувала їх, і лише тоді поїхали додому…

Дорогою Андрій міцно обняв її, наказав у машині вимкнути камеру і промовив: «Слава Богу, все закінчилося добре».

Зашипіли колонки телевізора. Ірина глянула на годинник — шістнадцята. Без особливого бажання зателефонувала свекрусі, видавила з себе: «Мамо… До вас Андрій не телефонував?» На що Марина Григорівна із сарказмом відповіла:

— Ні, донечко. Вже запропав? Коли він заспокоїться?!

— Ви до ресторану підете?

— Та ні, завтра на роботу, я так стомилася.

Свекруха не полюбила Ірину від першого знайомства. Хоча важко сказати, кого вона любила — із сином сварилася, чоловік через її вдачу мав три інфаркти. А ґудзя знаходила на рівному місці. Коло її інтересів було обмежене роботою в школі, ліжком і телесеріалами.

З поправин прийшли подруги, веселі, п’яненькі однокласниці Тетяна й Оленка — вчорашні дружки, киянки Ольга й товстуха Інна.

— Усі цікавилися, чому немає молодят, — повідомила Ольга — рудоволоса, синьоока красуня, трішки лесбійка.

— Не знаю, що й думати, — куди він подівся?! — Ірина роздратовано набрала номер чоловіка.

Андрій узяв трубку: «Іринко,