Степан Дмитрович Ревякін - Гуляйполе

коли у його володіннях і з його творіннями усе було гаразд, то кликав Диявола лагідним словом Лизунчик чи Лукавий, а коли щось не ладилося, усе летіло шкереберть, то називав його Чортом. І вже як Диявол надто допече, щось зле учинить, тобто, як говорив Господь, заллє йому за шкіру гарячого сала, то Всевишній спересердя може й сказати:

— О, Люципере!

чи:

— Згинь з очей моїх, Сатано! Пощезни, нечиста сило!

Сатана дуже дошкуляв Богу, і Господь будь-коли міг знешкодити цього паршивця, скарати його на смерть, але до таких дій не було у нього жодних помислів. Бо саме таким підступним і несправедливим, лукавим, злим грішником і задумував Усевишній свого антипода. То було давним-давно... Всесвіт не мав ні Сонця, ні Місяця, ні Зірок. Кругом була пітьма кромішня, крізь яку ледь пробивався всемогутній, всезнаючий і безмежно щирий і добрий Господь — володар космічних неосяжних просторів. Якось він задумав перебудувати, створити якісно іншу свою домівку... І незабаром з його ласки і після трудів праведних на просторах його володінь з'явилися живі Зірки, одні з яких дихали вогнем, інші — віддзеркалювали ці вогнища, ще інші — заснули у тихій колисці Всесвіту, створюючи усі разом дивовижне мереживо вічного життя. У Космосі стало веселіше. Та не зовсім було весело на душі у Всесвітнього господаря. Бо відчував себе самотнім, як палець, як билина у безкраїй пустелі. І тоді від тіла свого він узяв чималий шмат і зробив з нього свій прообраз, назвавши його первородним сином за іменем Ісус Христос. Гуртом стало і весело, і цікаво. Та не лише для цього, для веселощів і цікавості жити, і навіть зовсім не для таких Божих забав народився на небесах Ісус, а зовсім для іншого... У майбутньому він мав у Космічному просторі, у Божому царстві, керувати Раєм — вічним і безтурботним життям душ розумних і відданих Богові істот, які мали розмножитися на багатьох зірках Всесвіту. Тож Ісус був наділений усіма благочестивими рисами, які мав сам Господь. Адже управляти святим місцем за задумом Бога мала свята істота.

Та позаяк у царстві Божім усе кругом ґрунтувалося на боротьбі протилежностей (звідки й життя та смерть, грім і тиша, цнотлива безмовність і дратівливий гам, ніч і день і тому подібне), то на противагу Раю намітив Господь створити Пекло. Ним, за планом, мало керувати нечестиве й брутальне створіння. Невдовзі воно було Господом створене і назване Дияволом — у його мозок навмисне не вклав Всевишній багатьох мініатюрних складових, одні з яких схожі на кульки, інші — на пластинки чи земні клепки від бочок. Якраз відтоді й живе Чорт без багатьох клепок у голові. То чого розумного від нього можна чекати?

З появою на небесах Ісуса та Диявола життя ще дужче завирувало, й так розкрутився його маховик, що на підмогу Синові Божому довелося створювати цілий загін Святих Апостолів, а для Диявола — силу-силенну різноманітних чортів.

Адам и Євав Едемському саду

А зараз, на час описуваних подій, поки що існували лише Ісус, Диявол та ще в Едемському саду безтурботно гуляли Адам і Єва — перші люди, недавно створені Всевишнім. Син Божий порядкував у Раю, а Диявол мав те ж саме робити у Пеклі. Аж він, бісова дитина, десь вештався по небесах і, обертаючись то вулканом, то вітрюганом-смерчем, бешкетував на ближніх і далеких Зірках.

— Ти чого, Лизунчику, байдикуєш? Невже нічого робити у Пеклі? Хіба все там налагодив до прийому майбутніх грішників? — у голосі Бога відчулося невдоволення, і на нього тут же зреагував Диявол:

— Навіщо мене ображаєте, Святий Отче? Ви спершу перевірте мою роботу, а вже тоді...

— Гаразд... Коли просиш і щиро, то відмовити грішно.

Господь попрямував до Пекла. Дорога до нього була вимощена Дияволом гладенькими, до лиску начищеними плиточками, розмереженими золотавими літерами, з яких складалися цілі слова і речення. Бог почав їх читати вголос: "Земля — селянам, фабрики — робітникам, а солдатам — мир!", "Хай живе комунізм!", "Рівноправність усіх націй і народів", "Ніяких голодоморів!", "Благоденство", "Інтернаціональна єдність", "Свобода, рівність, братерство"...

Бог читав, а Диявол забіг поперед нього і по-рабськи зазираючи Господу у вічі, чекав, звісно, похвали. І Господь її виголосив:

— Добрими намірами вимощений шлях до Пекла... З неабиякою вигадкою і перспективою на недалеке майбутнє... А як же там, всередині приміщень?

— Поки що ніяк, бо ще немає клієнтів. Та, гадаю, вони ось-ось з'являться, і тоді життя у моєму господарстві завирує. — Диявол щось подумав і додав: — Святий Отче, подивися й заходь у пекельні печери. Я їх також уквітчав різними гаслами.

Бог пройшов повз безмежний ряд печер. На дверях кожної з них дійсно були написані великими літерами різноманітні гасла, які Господь також почав читати вголос:

—"Усі ситі по горло". Диявол тут же роз'яснив:

— У цій печері будуть смажитися ненажери та скнари, ті, котрі самі жили ситно — купалися в маслі, сріблі та златі і не ділилися з ближніми, бідними й нещасними людьми.

Господь пішов далі.

— "Приємне сновидіння", — прочитав він на наступних дверях і спитав: — А тут хто буде?

— Щонайгрішніші, Отче... Воєнні і побутові злочинці, убивці людських душ.