Аліна Миколаївна Болото - Твоя Марія... і Кіб

Станція зустріла Марію приголомшливою тишею і пусткою хронічного безлюду. Станцію поставив тут косморозвідник Олександр Конов, він же за допомогою кіберів зібрав маяк «Бінго», а кар’єр тут з’явився значно пізніше, при другому спостерігачеві, який, на думку медекспертів, схибнувся. Причинний спостерігач досить успішно займався розробкою корисних копалин доти, поки його не відкликали з Араї. Марії так і не вдалося з’ясувати точну симптоматику захворювання, тому що медики ретельно шифрували тексти своїх висновків. На думку самої Марії, ця старанність свідчила про приховану манію переслідування в рядах управлінських медиків.

Тепер же, коли Марія дісталася до архівів станції, могла нарешті продовжити знайомство з історією освоєння Араї. На жаль, якщо про метеорологію, геологію, аквалогію вона уявлення мала, про біотехніку та космоструктуру щось чула, то теорія кабракандації поставила її в скрутне становище. Про люнупано Марія взагалі чула вперше. З усього виходило, що перший спостерігач Араї — Конов — був універсалом, і наприкінці четвертої години Марії довелося полишити його записи й розконсервувати наступний журнал.

Другий спостерігач вочевидь надавав перевагу геології та збирався перекопати Араю до самого ядра. Однак уже з середини журналу почав помітно змінюватися тон оповіді, нотки занепокоєння проривалися то тут, то там, з’явилися скарги на погоду й обладнання, далі пішли непевні натяки на підступи ворогів інопланетного походження, що скінчилися довгим монологом про користь космічних подорожей.

Даніель Реф взагалі жодних записів не робив. Або встиг їх знищити.

Єдине, що винесла Марія із занурення в архіви, — крім журналу, Конов ще мав щоденники, на які іноді посилався в офіційних документах. Вона перевернула догори дригом усю станцію, але ніяких щоденників так і не знайшла.

Лабораторія, рубка з апаратом далекого зв’язку, житловим відсіком, два шлюзи, коридор. Уздовж всього коридору — мініатюрні бархани з блакитнуватого араївського піску, наметені вентиляційними потоками. Оскільки захисне поле відімкнене, пісок просочився всередину.

На превеликий подив Марії, на станції вона не знайшла жодного кібера. Навіть автоматів-прибиральників не було. Не бажаючи займатися вигрібанням піску вручну, Марія подалась обстежувати околиці станції в пошуках таємничо зниклих механізмів.

Випромінювач із клеймом косморозвідки становив значну частину спорядження експедиції, слугуючи водночас і знаряддям праці, і зброєю як для захисту, так і для нападу. На кого експедиція повинна нападати й від кого боронитися, Марія ще не втямила, але вже сам зиґзаґ блискавки на прикладі мусив заспокоювати.

Головний люк відкрити не вдалося, довелось виходити через запасний на верхівці купола станції. Спускаючись сходами, Марія несподівано здибала собаку, що безтурботно розлігся на піску над місцем розташування того люка. Марії відразу чомусь пригадалися зрізані чергою кущі на узліссі. Бона зупинилася посеред сходів і найбезтурботнішим тоном привіталась.

— Добридень тобі, пес! — і провадила вже впевненіше. — Ти, напевно, їсти хочеш?

Собака підвів вухо, подивився на Марію розумними карими очима й раптом прожогом кинувся в ліс, тільки пісок зметнувся вслід за ним. Марії навіть почулося, що його погукав господар; втім, то тільки почулося.

Через кілька хвилин Марія дісталася до кар’єру. Машини застигли там мертвими брилами, стрічка конвеєра обвисла, скрізь розкидані кібери в недоладних позах — і над усім пісок, пісок, пісок.

Нема сумнішого видовища, ніж покинуте людьми місто чи звалище роботів. В основному, в кар’єрі наявна була робоча техніка, але подекуди з піску стирчали й кістяки роботів обслуговування. За задумом творців, спостерігачеві приємна була б присутність дечого з людською подобою, але якими ж огидними видаються лялькові обличчя роботів, припорошені піском! Цвинтар та й годі!

Зненацька над смітником здійнявся вітер, і в повітрі закрутився пиловий смерч. Відчутно запахло озоном. Вітер рвучко сипнув межи очі колючками малесеньких піщинок. Він забивав подих, валив з ніг. Марія втратила напрямок серед ревучої завіси, спробувала йти, об щось спіткнулася, присіла й занурилась обличчям у собаче хутро.

Коли буря нарешті вляглася, Марія протерла очі й огледілася: за два кроки попереду починалось урвище. Пес обережно вивільнився з кільця зімкнутих рук, обтрусився й знову подавсь у невідкладних собачих справах.

Ну треба ж було такому статися, щоб із усього звалища вцілів один-єдиний робот обслуговування та ще й із порушеними схемами! Швидкість реакції знизилася настільки, що будь-яка дія створювала проблему.

Насамперед Марія хотіла звільнити станційний люк. Для цього вона взяла лопату й почала втокмачувати Кібові, в чому полягає завдання. Кібер стояв непорушно, з втупленим у простір безтурботно-синім поглядом, поки в.о. спостерігача бігала навколо нього з лопатою та читала наочну лекцію про методику ручних розкопок. Коли в.о. стомилася й втихла, Кіб мовчки взяв у неї лопату, мовчки піднявся на станцію, і через пару хвилин струмінь з могутнього компресора розмів увесь пісок навколо.

Марію здуло вбік метрів на п’ять, випромінювач якимось чином перемістився з її плеча на гілку дерева, що росло на узліссі, зате основний люк нарешті опинився на поверхні.

Коли, трохи накульгуючи, Марія нарешті дошкандибала до станції, Кіб уже знову застиг у німому спогляданні обрію. Ще хвилин п’ятнадцять дівчина просила робота дістати випромінювач, пострибала під деревом, пояснюючи, що сама дотягнутися не може, показала на пальцях, як його треба знімати… Робот стояв, ніби пам’ятник собі самому.

Марія остаточно втратила терпіння і вчепилася в Кіба з твердим наміром підтягти його до дерева… Коли вона зважилася розплющити очі, випромінювач розгойдувався перед самим обличчям, а земля виднілася десь далеко внизу.

— Негайно опусти мене, бовдуре залізний!

Але Кіб і далі стовбичив на подовжених, ніби хідлі, ногах, високо піднявши над головою четвертого араївського спостерігача.

На наступному етапі Марія