Петро Анастасович Дюжий - Генерал Тарас Чупринка

до вступу в її ряди. Як і З.Кос-сак, С.Бандера й інші діячі національно-визвольного руху, Роман Шухевич — один із найактивніших учасників „Пласту" — відомої легальної, а деякий час і нелегальної виховної організації, члени якої поповнювали спершу кадри УВО, а від 1929 року — ОУН.

Згадуючи цю обставину, слід вказати на помилку деяких сьогочасних громадян, які велять називати себе націоналістами і обстоюють думку, що необхідно всі форми громадської, суспільної, політичної, культурної праці звести в якусь одну („націоналістичну") структуру, іншими словами, створити своєрідне Гетто, замкнутий клан, тобто фактично самообмежитись. Р.Шухевич не поділяв такої думки.

Інспектуючи в сорокових роках відділи Української Повстанської Армії, Р.Шухевич наголошував, що її учасники — це вчорашні члени товариства „Просвіта", „Рідної Школи", „Сільського Господаря", різних спортивних товариств, самоосвітніх гуртків, протиалкогольних організацій, учасники кооперативного руху.

Високу політичну зрілість засвідчив Роман Шухевич, очолюючи бойову референтуру в Крайовій Екзекутиві ОУН на західноукраїнських землях. До того часу визначне місце в українському визвольному русі посідала УВО — Українська Військова Організація, створена ще в 1920 р. Головним її Комендантом був полковник Євген Коновалець. УВО — організація революційна, бойова, задумана як кістяк майбутньої української армії, тієї важливої структури, котра повинна бути головною фізичною опорою і захистом Української держави, у відновлення якої вірили широкі патріотичні громадські кола.

Найширшу діяльність УВО розгорнула на західньоук-раїнських землях, що були під окупацією Польщі. УВО проводила відплатні акції проти терористичної політики загарбників, проти прислужників-ренегатів, проти польських поміщиків — нещадних експлуататорів українського селянства. За час свого майже десятилітнього існування УВО здобула авторитет у народі.

Та попри це між деякими керівниками УВО і ОУН були розбіжності щодо самої структури цих організацій. Загально утвердилась свідомість, що не слід обмежувати визвольно-революційну діяльність лише бойовими акціями, які успішно здійснювала УВО, що необхідно розгортати ідеологічно-виховну, вишкільну, широку революційно-політичну діяльність, а таку працю з повним успіхом могла виконувати ОУН. Проти такої постановки виступили провідні активісти УВО. Вони наголошували, що повинні існувати й далі дві організації паралельно: УВО й ОУН, які мають діяти окремо, і лише найвище керівництво цих двох організацій повинно координувати їхню діяльність. А це значить, що за певних умов ті організації можуть одна від одної віддалятися, тобто може виникнути ситуація з непередбаченими й небажаними наслідками.

Дехто міг би запитати: чому ж полковник Євген Ко-новалець, будучи одночасно командантом УВО і головою Проводу Українських Націоналістів, не припинив назріваючих розходжень силою наказу? Адже на це він мав повне право. Проте полковник хотів, щоб злиття відбулося за обопільним бажанням і демократичним способом.

Прихильники паралелізму ОУН —УВО розраховували на підтримку Романа Шухевича, який був у контактах з УВО ще з 1923 року, а в 1925 році став її повноправним членом.

Роман Шухевич виявив виважений підхід до розв'язанії)

ня спірного питання: незважаючи на приятельські взаємини, на високе цінування його іншими увістами, він виступив з рішучим закликом здійснити повне злиття ОУН і УВО, і то таким чином, щоб УВО ввійшла до ОУН як її складова частина — військово-бойова референтура. Його слово було вирішальним.

Вивчаючи питання паралелізму УВО і ОУН, деякі сучасні дослідники можуть звернути увагу на те, що ще деякий час націоналістичні документи, а особливо звернення до народу, закінчувалися підписом-абревіятурою УВО. Робилося це з суто тактичних міркувань, адже йшлося про те, щоб про злиття ОУН і УВО окупанти України дізналися якомога пізніше.

Безперечно, Євген Коновалець високо цінував весь рід Шухевичів, який без перебільшення можна назвати одним із українських національних бастіонів. Полковник добре знав і був у найкращих взаєминах із дядьком Романа Шу-хевича Степаном Шухевичем, про якого згадано вище.

Полковник Коновалець у 1933 році остаточно переконався, що Роман Шухевич — не тільки бойовик-рево-люціонер, прекрасний організатор підпільних формацій; а й політик.

До кінця свого життя полковник покладав великі надії на Романа Шухевича. Свідчить про це такий факт: вже після Варшавського судового процесу в 1935—1936 рр. і після процесу над Крайовою Екзекутивою ОУН ЗУЗ у Львові, у травні-червні 1936 р., після того, як тодішній крайовий провідник ОУН ЗУЗ висловився за припинення революційних акцій, а навіть за скорочення політико-про-паґандивних дій, Євген Коновалець наполягав на тому, щоб західньоукраїнську Крайову Екзекутиву ОУН очолив саме Роман Шухевич, який тривалий час, коли КЕ була під кермою Степана Бандери, обіймав пост бойового референта. Очевидна річ, що, цінуючи великі здібності Ро-

мана Шухевича як революціонера-бойовика, Євген Коно-валець бачив у ньому високі політичні якості. Роман Шу-хевич підкорився бажанню полковника, але на перешкоді була розконспірованість Шухевича, що й стало найвагомішою перепоною у реалізації пляну.

Ще раніше (в 1933 р.) Роман Шухевич виявив себе як особистість не лише морально-духового, а й фізичного гарту. Фізична витримка, якщо базується на високих ідейних вартостях, найтвердша, подиву гідна. Роман Шухевич готував протестаційний атентат на большевицького консула у Львові за розстріли червоною Москвою української інтелігенції — мозку нації, за винищення понад 7-ми мільйонів українського селянства штучно організованим голодом 1932—1933 рр. Щоб домогтися признання, польські окупанти запроторили Р.Шухевича в підвали Бриґідської тюрми, морили арештованого голодом і холодом, але успіху не досягли.

Засуджений у Львівському судовому „процесі Крайової Екзекутиви" на 4 роки ув’язнення, звільнений за ам-нестією 1937 року, через кілька місяців Роман Шухевич подався на Закарпаття, де разом із Зеноном Коссаком і Михайлом Колодзінським організовували збройні сили Карпатської України — Карпатську Січ. Лише завдяки випадковому збігові обставин Роман Шухевич залишився живий після окупації Закарпаття мадярськими збройними ватагами.

Після падіння Польщі Роман Шухевич бере активну участь у створенні взимку 1940 р. у Кракові Революційного Проводу ОУН Степана Бандери, очолює Організацію на Західніх Окраїнних Землях (Холмщина, Лемківщи-на, Підпяшшя і Засяння), організує курси національної, культурної та суспільної праці, проводить на високому рівні військові вишколи, через які проходили всі члени й симпатики ОУН. Роман Шухевич був тієї думки, що кож-

на хвилина може змусити українських патріотів взяти зброю в руки й організувати національні збройні сили. Так і сталося: в березні 1941 року йому довелося організувати Дружини Українських Націоналістів (ДУН), а пізніше, з допомогою друзів-військовиків — загони Української Повстанської Армії.

Незважаючи на те, що Роман Шухевич мав за собою великі успіхи, завоював високий авторитет у націоналістичному довкіллі, — однією із характерних його рис була витримана скромність. Пам’ять зберегла його слова: „У Збройних Силах самостійної Української Держави мене задовольнить найнижча посада, щоб тільки Україна була вільною..." В 1943—1944 рр. Роман Шухевич-„Тарас Чупринка" був тільки підполковником, а посідав пост Головнокомандувача УПА. Багато хто дивувався, були й такі, що не хотіли вірити