Ніна Ягоджинська - Володар жахів. Характерницька сила

— Радий, дуже радий вас усіх тут бачити, — заусміхався пан Баштовий, міністр культури, відданий цінитель музики, літератури, опери, скульптури й усього мистецтва загалом.

— Як усім відомо, — знову взяв слово голова, Тарас Іванович, — під нашим захистом знаходяться 27 планет. Летучі загони готові будь-якої миті вирушати туди, де потрібне втручання. Яка в нас ситуація з телепортами?

— Наші вчені розробили непогані стаціонарні телепорти на основі рун, вони простіші і, водночас, більш надійні, ніж старі. Найкраще те, що прив’язати їх можна до будь-якого каменю або скелі, непотрібно ні діамантів, ні навіть кришталю, як раніше. Якщо шановних присутніх це цікавить, то ми готові виготовити близько сотні за місяць…

— Цікавить?! Авжеж, цікавить! — військовий міністр втратив свій звичний спокій і зіскочив зі стільця, розмахуючи руками, — та ви знаєте, як нам потрібен засіб для швидкого реагування? Скільки часу ми витрачаємо на те, щоб тільки дістатися до місця прориву? Минулого разу безімень, привид-убивця, винищив половину поселення, знищив двох лісових берегинь, кільканадцять домовиків, поки наш летучий загін прибув на місце. І, до речі, — головнокомандувач повернувся до пана Сірка, — до речі, з ними не було жодного характерника. Ви знаєте, що простим бійцям досить складно упоратися з негативними віддзеркаленнями без підтримки магії. Може, пан директор магічної школи нам скаже, чому в нас немає хоча б по одному чародієві на загін?

— Тому, що в нас небагато випускників, — підвівся зі свого місця пан Сірко, директор магічної школи, — та що там випускників, «вступників» у нас ще менше. Щоб стати характерником, треба мати певні здібності. Положення погіршується ще й тим, що в нашому розпорядженні тільки двоє, хто може побачити магічний Дар — один наш викладач і один вчений, що працює з паном Вербицьким. Стоїть питання, де і як нам набрати необхідну кількість учнів. Якщо в когось є які-небудь пропозиції для вирішення цього питання, — прошу озвучувати, навіть найфантастичніші.

— А якщо відрядити оцих двох, які вміють бачити магічний Дар, у турне по світах? — включилася в обговорення пані Кіото.

— Так-так, — підтримав її пан Баштовий, — звичайно, усе населення вони ні в якому разі не осягнуть, але відвідати найбільш масові скупчення людей — запросто! Столиці, там, концерти…

— Непогана ідея, — схвально хитнув головою Хранитель, — нам обов’язково потрібні характерники, обов’язково. Споконвіку, з таких давніх часів, що вже й літописів про них не залишилось, характерники боронили землі від негативних віддзеркалень — упирів, безіменів, таласимів, водяниць, болотяників, навій, нічниць… Усі, тут присутні, знають про Яв, Нав і Прав. Душі приходять в нашу реальність, у Яв і живуть тут, аж поки не помруть їхні тіла. Тоді душі відлітають у Нав на переродження і знову повертаються в Яв, аж поки не досягнуть вершин самовдосконалення й не попадуть до Прав. Але, зрозуміло, що в нашій реальності в Яві, живуть здебільшого молоді й не завжди розумні душі. Тому, природно, що вони часто помиляються. Усе зло, зроблене людьми, віддзеркалюється назад на наші землі — так з’являється всяка темна погань. Закон рівноваги, щоб його, — раптом лукаво посміхнувся дідусь Хранитель. — Але хіба можна було лишити молоді душі, які тільки на початку свого шляху, без допомоги? «І зробив Творець характерників, і дав їм сили раніше невидані, і постановив їм боронити людей від зла, породженого самими людьми».

Ну любив Хранитель цитувати стародавні рукописи, що поробиш!

Пообідавши, Ярослав вирішив гайнути за місто, покататись на велосипеді. Усе одно домашніх завдань не задали, по телевізору нічого цікавого немає і з друзями зараз зустрічатися не варто — замучать своїм недоречним у цій ситуації почуттям гумору. Та й узагалі, хлопцеві хотілося побути на самоті, щоб ніхто не заважав і не відволікав. Тож мобільний телефон вимкнуто і залишено вдома, і вперед — за гарним настроєм! За якийсь час Ярик вже доїхав до околиці міста й звернув на ґрунтову дорогу. Ноги трохи боліли, відвикнувши за зиму крутити педалі. Тут, уже рукою подати, є дуже затишна місцина — на вершині пагорба, пологого з одного боку й вертикально обірваного з іншого, росте величезний клен. Якщо стати під ним, перед тобою розкинеться захопливий краєвид, обрій буде далеко-далеко, а небо, навпаки, близько-близько.

На пагорб Ярослав ішов, відчуваючи себе Сізіфом, котрий вічно мусив викочувати на гору великий камінь, а той постійно скочувався вниз. Підніматись, штовхаючи перед собою велосипед, виявилося не так просто. На вершині, відсапуючись, Ярик з полегшенням сів прямо на землю.

Ох, і краса навколо! Усюди, скільки сягає погляд, відчувається весна, усі відтінки зеленого: смарагдовий, оливковий, салатовий, м’ятний, лаймовий, малахітовий переплітаючись заполонили, покрили поля, ліс, береги річки, кущі обабіч дороги, людські городи.

Ярослав дивився, вбирав у себе весняні фарби, звуки, запахи й відчував себе частинкою навколишнього світу. Відійшли, розчинились образи, самотність, несправедливість, навпаки, здавалось, що в житті все правильно, саме так, як і мало бути, і проблеми — то і не проблеми зовсім, а так — привід усміхнутися. Це було якесь радісно-шалене глибоке відчуття, коли ти любиш світ, а він, такий неосяжний і прекрасний, любить тебе.

Не помічаючи часу, Ярик сидів під кленом, обхопивши коліна руками, і дивився перед собою. Потім навіть прикрив очі, продовжуючи відчувати все навколо. Коли нарешті підвівся й вирішив їхати додому, його чекало потрясіння — він зовсім не впізнав нічого з того, що його оточувало. Не було ні клена, ні пагорба, ні рідного велосипеда.

Ярослав розгублено роззирнувся, шукаючи якихось знайомих орієнтирів. Ні-чо-го. Під ногами протікав кришталево-чистий струмочок, позаду здіймався вгору непролазний ліс, попереду розстелився степ з травою по коліна. Ціле море трави хиталось, перекочувалось зеленими хвилями під лагідним вітерцем. Це було не дуже схоже на ранню весну. І взагалі, нічого подібного Ярослав ще не бачив. Придивившись, хлопець побачив вузьку дорогу, що петляла поміж трави. Може, він сноходець, лунатик, сновида чи як воно зветься? Непомітно заснув і забрів хтозна-куди?