Йошка Фішер - Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу

вальсах кружляли панство та буржуазія в імперії Габсбурґів, у кайзерівській Німеччині і в Англії під зверхністю Едуарда. Перша світова раптом розчинила пекло. Світ накриває хвиля насильства і руйнації небаченого досі масштабу. Всі оптимістичні уявлення про дійсність, ідею прогресу, всі цінності й принципи було одним духом поставлено під сумнів. Сьогодні нам ясно, що ця реальність тяжіла на цілому столітті, аж до етнічних чисток у Сребрениці і незбагненному, але водночас такому реальному геноциді у Руанді, внаслідок якого загинуло пів-мільйона людей». Daniel Bell: Aufstieg and Fall der Ideologien, in: SZ, 16. /17.1.1999, S. III. ">[8]. Ця глибока двоїстість XX століття увиразнюється на прикладі одного з двох фактів: 1914 року короновані особи зіштовхнули між собою власні народи. Починаючи з 1945 року, спершу лише на заході, а відтак, від 1989 року, майже по всій Європі як одну з форм влади запроваджували демократію. Наразі Європу можна справедливо назвати континентом демократії і права — лише 60 років, а який неймовірний поступ!

Щойно впав Берлінський мур, людство, здавалося, розласилося, діставши новий тривалий період миру. Звісно, тільки-но скінчилася холодна війна, як через надмірні очікування від миру дійшло до гострих конфліктів у Перській затоці, Східній Африці і на Балканах, але це були — з точки зору жителя Старого Світу — війни й випадки геноциду на периферії, і то коли криваві війни на Балканах уже зависли дамокловим мечем над європейцями. А проте всі ці жахи не відбили у більшості жителів Європи та Сполучених Штатів охоту досхочу насолодитися перевагами миру, що заступив гонку озброєнь і холодну війну. Слідом за п'ятьма десятками років холодного протистояння у всьому світі дух часу на Заході був налаштований на відступ, на відбіг від політики, на ухиляння від криз і конфліктів у світі й на переважання приватної сфери над політичною. «Збагачуйтеся!» — таке гасло лунало у дев'яностих роках минулого століття в промислово розвинених країнах Заходу. «Забудьте про кризу, покиньте думати про конфлікти й не завертайте собі голови цією триклятою політикою! Зменшуйте податки, боріться з бюрократією, зменшуйте вплив держави і поверніть людям їхні гроші та їхню свободу!» До цього чи чогось подібного закликали засоби масової інформації, парламентарі та виборчі кампанії. Держава, її бюрократія та фінанси опинилися під сильним тиском, біржа панувала, декому вдавалося зібрати великі статки, часто-густо тільки на папері, а подекуди й насправді, однак ті миттю збігали за водою.

Кінець XX століття в центрах світової економіки минув під знаком епохального технологічного оновлення, прориву в царині інформаційних технологій, отже мав на собі ознаку не менш масштабної фінансової спекуляції, що зухвало приміряла на себе шати «нової економіки» й «нового ринку». Десятиліття почалося зі сміливої тези Френсіса Фукуями про «кінець історії»[9]. А з огляду на тривалий розквіт економіки США деякі сміливі науковці навіть провістили кінець економічних циклів і появу безвизового капіталізму. Наразі з'ясувалося, що все це — небилиця, вияв пихи і звичайнісінька побрехенька[10]. Мильна бульбашка спекуляції луснула, і 11 вересня 2001 року історія ще раз завдала удару — блискавичного, жорстокого, руйнівного. Цього дня світ зробив крутий поворот, і вже не біржа, а політика відтепер мала знову заповнювати біржовий бюлетень історії.

Всі ці сприятливі мрії про спокійніший світ після закінчення холодної війни, надії на справжні переваги миру і прекрасні ілюзії про кінець політики, відступ держави і очевидне переважання економіки над політикою — «It's the economy, stupid!»[11], — були поховані 11 вересня в Нью-Йорку під уламками зруйнованих веж-близнюків разом із тисячами невинних людей