Йошка Фішер - Історія повертається. Світ після 11 вересня і відродження Заходу

247

Безпечніший світ: Наша спільна відповідальність. Доповідь групи високого рівня з загроз, викликів і перемін, з документу: http://bit.ly/fischer-uk-08. S. 14f.

(обратно) 248

«Щоразу було помилкою гадати, ніби Сполучені Штати визначали б свої „національні інтереси“ так вузько. Американці мали „гуманітарні інтереси“, ще перш ніж з'явилося саме поняття [...] глобальний гегемон не може сповістити світові, що керуватиметься виключно своїм власним визначенням „національного інтересу“. Бо ж і найближчі друзі США бояться, що вони використовуватимуть свою безпрецедентну владу лише у власних інтересах». Kagan: Of Paradise and Power, Vintage Edition, S. 153.

(обратно) 249

«Сполучені Штати мали б спробувати встановити законність у той спосіб, який найкраще відповідає їхньому характеру, пропагуючи принципи ліберальної демократії, а саме не тільки як засіб досягнення більшої безпеки, але і як самоціль. Успіх цих зусиль гарантує Сполученим Штатам значною мірою легітимність у вільному і демократичному світі і навіть у Європі». Там само, S. 155.

(обратно) 250

Charter of the United Nations, United Nations, New York o. J., S. 3.

(обратно) 251

Доповідь генерального секретаря, S.13.

(обратно) 252

«Я сподіваюся, ви будете готові гуртом прийняти сміливі рішення з усього комплексу питань, порушених у Декларації, спираючись на доповідь Групи високого рівня з загроз, викликів і змін... Як я сказав рік тому, ми добулися роздоріжжя. Якщо ви, політичні лідери країн світу, не погодитеся в тому, яким шляхом йти далі, історія вирішить за вас і інтереси ваших народів буде злегковажено». Secretary-General Kofi Annan's address to the General Assembly in New York, 21. September 2004, Press Release SG/SM 9491 GA/10258, S. I.

(обратно) 253

Вочевидь, ідеться про відомі «чотирнадцять» пунктів із послання Конгресу 8 січня 1918 року.

(обратно) 254

Нілл Ферґусон полюбляє напрочуд провокаційні і водночас розважливі аналізи. Свій страшенно песимістичний есей «Гаснуча глобалізація» («Sinking Globalization») із підзаголовком «Коли ж Апокаліпсис?» він закінчує так: «Сценарій кінця світу — штука переконлива. Але ж чи імовірний він? Складність — ба більше: неможливість — полягає в тому, що катастрофу годі передбачити наперед. Зробити це — ось перед якою проблемою опинились інвестори в першу епоху глобалізації. Вони знали, що може дійти до війни. Вони знали, що ця війна матиме руйнівні фінансові наслідки (хай лише одиниці здогадувались, якою б нищівною вона була). Проте у них не було жодного шансу довідатися, коли ж точно вона спалахне. З тією таки проблемою маємо справу ми й нині. Всі ми знаємо, що може дійти до подій куди ширших і більших за те, що відбулося 11 вересня; навіть сам Вен Ладен проголосив таку ціль. Усі ми знаємо — або принаймні, маємо знати, — що Тайванська криза спричинилася б до тяжких струсів міжнародної системи; вона могла б викликати війну поміж великих держав. Усі ми знаємо, що революційна зміна режиму у Саудівській Аравії захитала б світ навіть сильніше за більшовицький переворот у Росії 1917-го року. Всі ми знаємо, коли брати до уваги два терористичних акти, що ядерний вибух у Лондоні затьмарить вбивство Франца Фердинанда. Проте як нам реагувати на такі випадковості, якщо ми — як у випадку з цунамі в Азії — не можемо сказати навіть більш-менш точно, коли ж вони стануться? [...] З цього погляду ми, здається, готові до найгіршого не краще, ніж 90 років тому, вигодоємці останньої доби були підготовані до глобалізації. Як пасажири, що пливли на „Лузитанії“, ми всі знаємо, що, певно, потонемо. Проте ми відпливаємо». Niall Ferguson: Sinking Globalization, у Foreign Affairs 84, Nr. 2, Marz / April 2005, S. 77.

(обратно) 255

«І тому сьогодні, на цьому році війни 1945 року, ми дістали науку — страшною ціною, — і нею скористаємося. Ми дізналися, що не можемо жити самі, у мирі; що наші власні гаразди значною мірою залежать од гараздів інших країн. [...] Ми навчилися бути громадянами світу, членами людської спільноти. Ми вивчили просту істину — як казав одного разу Емерсон, „Єдиний спосіб мати друга — це самому бути другом“». Franklin D. Roosevelt: Fourth Inaugural Address. Washington D. C., January 20,1945 у його ж: Great Speeches, ed. by John Grafton, Mineola / NY 1999, S. 162.

(обратно)
Оглавление І. «Ласкаво просимо до пустелі реального»[2] — Кінець повоєнної доби та новий тоталітаризм II. Тріщини глобальної дезінтеграції III. Між незалежністю та інтеграцією IV. Гоббс versus Кант — «іронія американської історії»[137] V. Європа, Америка та майбутнє трансатлантизму VI. «Велика перебудова»[218] та Близький і Середній Схід VII. Між рівновагою і глобальною співпрацею — постання нового світового порядку Бібліографія