народ молдавський - Молдавські народні казки

зброю з думкою, що після його смерті вона не ржавітиме і буде в надійних руках.

Через кілька днів юнак мовив матері:

— Мамо, сьогодні я вирушаю в далеку дорогу, хочу подивитись, що там, за лісом.

— Сину мій, спочатку випробуй свою силу, чи вистачить її в тебе, щоб стати до бою з будь-яким ворогом. Бачиш он того величезного дуба? Якщо ти його вирвеш з корінням, то можеш рушати в дорогу, а ні, то сиди біля мене і пий молоко, поки не наберешся стільки сили, щоб вирвати з землі будь-яке дерево.

Фет-Фрумос послухав розумної поради матері. Обхопивши руками могутнього дуба, смикнув раз — дерево не хитнулося, смикнув удруге — дуб затріщав, але не піддався.

Лише зібравши всю силу, смикнув утретє і, вирвавши дуба з корінням, жбурнув його далеко від того місця, де він ріс, а на тому місці залишилась глибока яма.

Мати поцілувала юнака в чоло і благословила в далеку дорогу. Фет-Фрумос узяв шаблю, харчів, булаву і помандрував лісом. Прислухаючись до ніжного шелесту листя, він раптом почув, як стогне ліс, тріщать дерева. «Що воно?» — подумав юнак і рушив у той бік. Не пройшовши й сотні кроків, побачив поламані дерева, а серед них велетня з ногами, наче столітні дуби, з такими самими руками, з палаючими очима та розкуйовдженою чуприною. Той, бавлячись, висмикував із землі дерева і жбурляв їх на всі боки.

— Гей, навіщо ти вириваєш дерева та нищиш ліс? — гнівно запитав у велетня Фет-Фрумос.

— Іди своєю дорогою і мовчи, як не хочеш, щоб тобі скрутили в’язи, — огризнувся бешкетник.

— Еге, як видно, ти не сповна розуму.

— Ти смієш дратувати Вирвидуба? Бачу, ти нічого не чув про Фет-Фрумоса — Овечого сина.

— Звідки ти взялось таке миршаве?

— Давай поміряємо сили!

— Оце саме і я хотів мовити. Будемо боротися чи на шаблях рубатися?

— Святе діло боротьба.

— Хай буде по-твоєму, — погодився Вирвидуб і, схопивши Фет-Фрумоса, кинув ним додолу та й загнав у землю по коліна.

Фет-Фрумос не лишився в боргу. Звівшись на ноги, він схопив Вирвидуба під пахви і так гепнув, що той встряг у землю по пояс. Очухавшись, Вирвидуб вдарив Фет-Фрумоса і загнав його в землю по пахви. Тоді Фет-Фрумос розлючено махнув Вирвидубом з такою силою, що той загруз по шию. Фет-Фрумос миттю вихопив з піхов шаблю і намірився відрубати ворожу голову, але Вирвидуб запросив пощади:

— Фет-Фрумосе, не губи мене! Стану тобі за молодшого брата, служитиму вірою і правдою.

— Гаразд, не будемо сваритися та ворогувати, — простяг Фет-Фрумос руку. Вони міцно обнялись, поцілувались і разом рушили далі. Йшли та йшли від рання до смеркання і нарешті вийшли на узлісся. Перейшовши круту гору, потрапили між скелі, серед яких протікав струмок. З радістю мандрівники кинулись до струмка напитись, але побачили, що вода дуже каламутна.

— Гей, брате, чого тут така скаламучена вода? — спитав Вирвидуб.

— Ходімо вверх проти течії, то побачимо, хто її каламутить.

Мандрівники пройшли добрий шмат шляху і натрапили на велетня, котрий руками лупав скелі на дрібні уламки і ногами штовхав їх у струмок.

— Навіщо ти ламаєш' скелі та каламутиш воду? — спитав його Фет-Фрумос.

— Це моя робота. Гадаєш, мене дарма звуть Ломикамінь?

— Не велике цабе. Не каламуть води, бо я хочу напитись.

— Не базікай, бо як стисну, то й сліду від тебе не лишиться.

— Як видно, ти не чув про Фет-Фрумоса — Овечого сина?

— То йди до своїх овець і не заважай!

— А може, поміряємося силою?

— Хотів і я це сказати. На шаблях будемо рубатись чи боротись?

— Краще боротися, це святе діло.

Тут Ломикамінь схопив Фет-Фрумоса і вдарив ним об землю так, що той застряг по коліна. Фет-Фрумос підвівся, схопив Ломикаменя і так ним брякнув, що той застряг у землю аж по пояс.

Ломикамінь у свою чергу вдарив Фет-Фрумосом з такою силою, що той загруз по пахви. Тоді Фет-Фрумос розсердився і так гримнув Ломикаменем, що той загруз у землю аж по шию.

Фет-Фрумос швидко витяг шаблю, щоб відтяти голову. Ломикамінь, вгледівши лезо шаблі біля горла, попросив пощади:

— Фет-Фрумосе, не вбивай мене. Буду тобі за молодшого брата, служитиму вірою і правдою.

— Хай буде по-твоєму. Не будемо сваритися і ворогувати, — мовив Фет-Фрумос, по-братньому потиснувши йому руку і міцно поцілувавши, І вже втрьох вирушили у зворотний шлях додому.

Мати Фет-Фрумоса закам’яніла на порозі, коли побачила сина в оточенні страшних велетнів, від ходи яких тремтіла земля:

— Не лякайся, мамо, це мої молодші брати. Ми поклялись жити в мирі, по-братньому. Оцього звуть Вирвидуб, а цього Ломикамінь. Ми разом вирушаємо в широкий світ шукати кращої долі.

— Сину мій, коли ти йдеш у далекий світ і не скоро повернешся, то залиши свою хустинку. Коли мені стане важко на серці, я гляну на неї і знатиму, де ти і що з тобою. Коли ж тобі загрожуватиме смерть — я побачу на хустинці три краплини крові і поспішу на допомогу.