Ено Рауд - Муфтик, Півчеревичок і Мохобородько

взимку, — відповів Мохобородько. — До того часу, поки випаде сніг, я відрощую собі ще більшу бороду, і холод мені не страшний.

— Ну, тоді все гаразд! — зрадів Півчеревичок.

Але як тільки він це вимовив, аж захлинувся кашлем. Його так трясло й підкидало, що не скоро Півчеревичок заговорив знову.

— Бухикаєш, бо застудився, — сказав Мохобородько. — Ти надалі менше їж морозива.

— Щира правда, — погодився Півчеревичок, усе ще кахикаючи і щулячись. — Морозиво — корінь зла. Варто не в міру поласувати ним, як маю отаку мороку.

— А чому ж ти зовсім не відмовишся од морозива, як що воно так шкодить тобі? — поцікавився Муфтик. — Є чимало інших смачних наїдків.

— Як, приміром, кисіль, — глузливо усміхнувся Півчеревичок. — Але все життя я не можу їсти лише кисіль.

— Годі базікати, — рішуче сказав Мохобородько. — Кашель треба чимось лікувати. Тут можна закип’ятити воду?

Муфтик кивнув:

— Кип’ятильник є, кухонька поряд за шторою.

Він одхилив завісу, і всі побачили на стіні потужний гачкуватий нагрівач із довгим дротом. Там же, на полиці, стояв посуд, горщики, каструлі, сковорідки, інше кухонне начиння, був і холодильник, про який Муфтик оповідав раніше.

— Кип’ятильник — гордість нашого господарства, — вів далі Муфтик. — Окріп буде миттю, при бажанні можна й ціле озеро закип’ятити. Але прикро, що він діє лише тоді, коли автомобіль їде. Відверто кажучи, це вельми незручно. Адже ви розумієте, одночасно вести машину і поратися на кухні одному несила.

Та Мохобородько заспокоїв:

— Тепер же нас троє. Ти можеш спокійно кермувати, а ми з Півчеревичком наглядатимемо за кип’ятильником.

— Може, спробуємо-таки зварити киселю? — пожвавішав Півчеревичок. — Розчудесна ідея!

Мохобородько усміхнувся.

— Ти ж не можеш все життя споживати лише кисіль, — підколов він. — Сьогодні зваримо щось гіркіше, щось гірке-гірке.

— Ну, знаєш, — став заперечувати Півчеревичок, але знову зайшовся кашлем. Він так здригався, що з його пазухи щось випало і покотилося по підлозі. Це було крихітне дерев’яне мишеня на чотирьох коліщатах.

— Яка гарна іграшка! — вигукнув Муфтик.

— Досі вона була моїм єдиним супутником, — усміхнувся Півчеревичок, коли кашель знову дав йому змогу говорити. — Я іноді возив її на мотузочку, щоб мандрувати в товаристві.

— Я чудово розумію тебе, — підхопив Муфтик. — Та й хто міг би зрозуміти тебе краще, ніж я — теж такий самотній. Цілком згоден, що ця маленька непоказна іграшка була твоїм другом у безкінечних подорожах і зігрівала серце, коли навколо лютував сіверко.

Мохобородько почав нервувати.

— А тепер за діло, — підганяв він друзів. — Інакше Півчеревичок задихнеться од кашлю.

Півчеревичок сховав іграшкове мишеня за пазуху і зиркнув на Мохобородька з-під насуплених брів.

— То яку гидоту ти обіцяв приготувати?

— Звісно, чай з оленячого моху, — впевнено сказав Мохобородько. — Між іншим, у цілому світі немає ліпших ліків од кашлю.

— Я вірю тобі, — втрутився Муфтик. — Але де ти роздобудеш цілющу рослину? Не в кожному лісі її знайдеш.

Мохобородько хитрувато примружився:

— Ти придивися до моєї бороди. Чи не росте там, бува, справжній оленячий мох?

— Росте, росте! — зрадів Муфтик.

Півчеревичка відпустив черговий напад кашлю, начебто вже саме споглядання оленячого моху благотворно вплинуло на нього. Але до таких ліків він поставився з недовірою — поглянув на Мохобородька спідлоба і спитав:

— Хіба не шкода тобі своєї бороди? Вона так прикрашає тебе, видно її здаля.

— А мох не потрібно виривати, — пояснив Мохобородько. — Спершу закип’ятимо воду, тоді я занурю кінчик бороди в окріп, потримаю трохи — і цілющий напій готовий.

— Он воно що, — полегшено зітхнув Півчеревичок.

Мохобородько взяв із полиці найбільшу каструлю, налив води і занурив кип’ятильник.

Муфтик сів за кермо.

— Рушаймо, — урочисто сказав він, і маленький автомобіль, залишаючи за собою кільця сизуватого диму, покотив.

ПРОБКА

Муфтиків автомобіль просто кружляв міськими вулицями, бо друзі не мали ніякої іншої мети, як закип’ятити воду.

— Передусім нам треба спекатися Півчеревичкового кашлю, — сказав Мохобородько. — Зараз це найголовніше. Тоді матимемо вдосталь часу обмізкувати, в якому напрямі податися далі.

Він тримав кип’ятильник за держак і нетерпляче колотив ним у каструлі. Поруч сидів Півчеревичок і стурбовано стежив за поранням Мохобородька.

— Можливо, доцільніше спинитися біля якоїсь аптеки, — запропонував Муфтик, не випускаючи з рук керма. — Адже там продають різноманітні таблетки й краплі від кашлю.

Та Мохобородько рішуче не погодився з ним.

— Найліпше од кашлю все-таки оленячий мох, — переконував він. — Не варто вживати якісь штучні таблетки й краплі, коли в нас така невичерпна скарбниця — природа! Навіщо ж тоді існують лікарські трави? Чимало бід починається саме тому, що люди нехтують природою і лікуються таблетками і тому подібним. Ми, зрештою, теж часточка природи. Якщо це враховувати, то і кашель, так би мовити, природне явище. А цей природний кашель треба лікувати чаєм із природного оленячого моху.

Висловившись отак хитромудро, Мохобородько уважно подивився у каструлю і помітив, що вода починає парувати.

— Скоро можна занурювати бороду, — вдоволено сказав він Півчеревичкові, — і твій кашель мов лизень злизне.

— А дуже гіркий чай з оленячого моху? — тихо спитав Півчеревичок.

— Неймовірно гіркий, — кивнув Мохобородько. — Та гіркість тебе не розчарує. Якщо поміркувати, то я не знаю інших ліків, котрі мали б стільки цілющої гіркоти, як чай з оленячого моху.

— Мій кашель, здається, вже минув, — зронив Півчеревичок, але тієї ж миті його мов трясця затрясла.

— Де непогамовний кашель, там найшвидша допомога, — усміхнувся Мохобородько, зазираючи в каструлю. — Вже бульбашить, цей кип’ятильник і справді чудовий «помічник».

Та зненацька гальма заскреготали й автомобіль спинився.

— Що сталося? — стривожився Мохобородько.

— Пробка, — пояснив Муфтик. Півчеревичок визирнув у віконечко.

— Ще й завелика, — зрадів він. — Я зроду такої ще не бачив.

— Саме ж бульбашить! — нервував Мохобородько. — Якщо ми довго стоятимемо тут, вода прочахне, і нам доведеться все розпочинати заново.

— На жаль, нічого не вдієш, — сказав Муфтик. — Проїхати ніяк.

— Мій кашель, сподіваюся, мине й так, — висловив припущення Півчеревичок. — Тож не варто задля цього клопо татися.

Мохобородько не зважив на Півчеревичкові слова.

— Спробуй-но околяса! — гукнув він Муфтикові. — Зглянься на бідолашного Півчеревичка!

— Я од щирого серця співчуваю йому і журюся над його нещасною долею, — сказав Муфтик. — Хіба це жарт: самотою тинятися по білому світу, а єдиний супутник у житті— іграшкове мишеня!

— Я кажу про Півчеревичків кашель, — суворо випалив Мохобородько.

— Звісно, і я про кашель теж, — кивнув Муфтик. — Спочатку — самота, потому — кашель. Та попри все, об’їхати не маємо змоги, ніде не проберемося.

— Тоді повертай назад, — невгавав Мохобородько.

Муфтик зиркнув у дзеркальце.

— І позаду запруджена дорога, поглянь-но.

Мохобородько зітхнув, перестав чаклувати над каструлею і забрався на переднє сидіння до Муфтика. Тепер і він побачив справжню, навдивовиж нескінченну пробку.

Скільки сягало око, по всій вулиці щільно вишикувалися машини: одна