Оскар Уайлд - Зоряний хлопчик

Але Щасливий Принц дивився так сумно, що Серпокрилець зглянувся.

— Тут уже зовсім холодно, — зауважив він, — але я зостануся заради тебе на одну ніч і буду твоїм посланцем.

— Дякую тобі, любий Серпокрильцю, — сказав Принц.

Тоді Серпокрилець виклював з ефеса Принцового меча великий рубін і, тримаючи його у дзьобі, полетів понад дахами міста.

Він пролетів над вежею собору зі скульптурами мармурових янголів. Він пролетів над палацом і почув звуки танцювальної музики. Юна красуня зі своїм коханим вийшли на балкон.

— Які прекрасні зорі у небі, — сказав до неї коханий, — і яка прекрасна влада кохання!

— Сподіваюся, моя сукня буде готова до королівського балу, — відповіла красуня. — Я замовила розшити її квітами страстоцвіту[1], але швачка така ледаща.

Серпокрилець пролетів понад річкою і побачив ліхтарі на високих щоглах кораблів. Він пролетів через єврейське гетто і побачив старих юдеїв, що торгувалися між собою і зважували монети на мідних вагах. Нарешті він долетів до бідної хатинки і зазирнув усередину. Хлопчик розметався на ліжку, а мати заснула, бо смертельно втомилася. Влетів Серпокрилець до кімнати і поклав великий рубін на стіл біля наперстка жінки. Потім він тихенько політав над ліжком, обмахуючи крильцями хлопчикове чоло.

— Як мені прохолодно, — прошепотів хлопчик. — Вочевидь, я вже одужую.

І він заснув солодко і міцно.

Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца й розповів йому про все, що зробив.

— Цікаво, — зауважив він, — мені зовсім тепло зараз, хоча надворі так зимно.

— Це тому, що ти зробив добру справу, — пояснив Принц. І Серпокрилець задумався, а там і заснув. Думки завжди навіювали на нього сон.

Коли розвидніло, він полетів до річки і викупався.

— Що за дивовижне явище! — вигукнув Професор Орнітології, який якраз перетинав місток. — Серпокрилець узимку!

І він написав про це в газету довгого листа. Усі його цитували, бо там було багато слів, яких ніхто не розумів.

— Увечері я полечу до Єгипту, — оголосив Серпокрилець, і від цієї перспективи у нього одразу поліпшився настрій. Він відвідав усі міські пам’ятники і довгий час просидів на верхівці церковного шпиля. Де б він не з’являвся, всюди цвірінькали горобці і перешіптувалися між собою:

— Який вишуканий іноземець!

Отже він був дуже собою задоволений.

Коли зійшов місяць, він знову прилетів до Щасливого Принца.

— У тебе немає доручень в Єгипет? — гукнув він. — Бо я якраз вирушаю у путь.

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю, — молив Принц. — Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч.

— На мене чекають у Єгипті, — відказав Серпокрилець. — Завтра мої друзі летять на Другий Водоспад. Там, серед очерету, ховається гіпопотам, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Всеньку ніч дивиться він на зірки, а коли загоряється вранішня зоря, у нього вихоплюється вигук радості, а потім він знову замовкає. Опівдні приходять жовті леви на водопій. Очі в них — як зелені берили, а ревіння голосніше за гуркіт водоспаду.

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю, — мовив Принц. — На околиці міста я бачу на горищі юнака. Він схиляється над паперами на столі, й у склянці біля нього стоїть букетик засохлих фіалок. Юнак має темне жорстке волосся, губи його червоні, як гранат, а очі великі та мрійливі. Він намагається закінчити п’єсу для Режисера Театру, але дуже змерз і не може писати далі. Його грубка холодна, і він мало не непритомніє з голоду.

— Я залишуся з тобою ще на одну ніч, — погодився Серпокрилець, який мав по-справжньому добре серце. — Віднести йому ще один рубін?

— Гай-гай! Я більше не маю рубінів, — відповів Принц. — У мене залишилися тільки очі. Вони зроблені з рідкісних синіх сапфірів, які привезли з Індії тисячу років тому. Виклюй один із них і віднеси йому. Він продасть самоцвіт ювелірові, купить дрова й допише п’єсу.

— Дорогий Принце, — заперечив Серпокрилець, — я не можу так учини ти, — і розплакався.

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю, — сказав Принц. — Чини, як я звелів.

І Серпокрилець виклював око у Принца й полетів до горища студента. Залетіти всередину було дуже легко, бо у даху зяяла дірка. Через неї він увірвався до кімнати. Юнак схилив голову на руки, отже не почув тріпотіння пташиних крил, а коли підвів голову, то побачив, що на зів’ялих фіалках лежить прекрасний сапфір.

— Мене починають цінувати, — зрадів він, — це подарунок якогось великого шанувальника. Тепер я зможу дописати свою п’єсу, — і він засяяв од щастя.

Наступного дня Серпокрилець полетів до гавані. Він умостився на щоглі великого судна і дивився, як матроси витягають тросами важкі скрині з трюму.

— Раз-два — вгору! — вигукували вони, тягнучи чергову скриню.

— Я лечу до Єгипту! — крикнув Серпокрилець, та ніхто не звернув уваги, а коли зійшов місяць, полетів він назад до Щасливого Принца.

— Я хочу попрощатися з тобою, — гукнув він.

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю! — молив Принц. — Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч!

— Вже зима, — відповів Серпокрилець, — і скоро тут літатиме холодний сніг. У Єгипті сонце гріє зелені пальми, і крокодили вилежуються в глині, озираючись спроквола навкруги. Мої друзі-ластівки в’ють гнізда у храмі Юпітера в Баальбеку, а рожево-білі горлиці споглядають на них і туркочуть. Дорогий Принце, я мушу тебе покинути, але ніколи не забуду, і наступної весни принесу тобі два прекрасних самоцвіти замість тих, що ти віддав. Рубін буде червонішим за червону троянду, а сапфір — синій, як море.

— Внизу на площі, — мовив Щасливий Принц, — стоїть дівчинка, що продає сірники.

Вона впустила сірники в калюжу, і ті зовсім розмокли. Батько відлупцює її, якщо вона не принесе додому грошей, тож вона плаче. В неї немає ні черевиків, ні панчіх, а на голові — ні хустинки, ні капелюшка. Виклюй у мене друге око і віддай його дівчинці, і тоді батько її не битиме.

— Я залишуся з тобою ще на одну ніч, — погодився Серпокрилець, але не можу виклювати тобі око. Адже ти осліпнеш!

— Ластів’я, Ластів’я, любий Серпокрильцю, — сказав Принц. — Чини, як я звелів.

І Серпокрилець виклював друге око Принца і полетів з ним униз. Він пронісся повз дівчинку і встромив самоцвіт їй у долоньку.

— Яке гарненьке скельце! — зраділа дівчинка і побігла сміючись додому.

Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца.

— Ти тепер сліпий, — мовив він, — і я залишуся з тобою назавжди.

— Ні, Серпокрильцю, — заперечив бідолашний Принц, — ти мусиш летіти до Єгипту.

— Я залишуся з тобою назавжди, — твердо сказав Серпокрилець і заснув біля ніг Принца.

Увесь наступний день він сидів на плечі Принца й