Михайло Коцюбинський - Скорочено Дорогою ціною

хворий одкривав очі, дідусь зникав, а коли закривав — з'являвся знову. Надвечір Остап почав хвилюватися. Де ділася Соломія? Чому вона не приходить? Адже вона знає, що йому важко, що він не годен вибратися із цих нетрів. А може, вона його покинула?...

Вночі йому стало гірше. Його тіпала пропасниця, палила гарячка. Удосвіта Остап почув, що біля нього стоїть жива істота. То був вовк. Остап відганяв тварину, бризкаючи в морду звіра водою. Вовк жалібно завив, клацнув зубами й щез в комишах. Остап слабнув. Він марив, відчував, що вмирає, але перемогла воля до життя. Остап зсунувся з свого ложа й поповз. Нарешті він почув над собою Соломіїн голос і втратив свідомість.

Розділ IV

Соломія вибігає із плавнів і натрапляє на циганське поселення. Вона забігає до хати, де живе циганська сім'я і благає допомогти врятувати пораненого. Разом із циганами Соломія виносить Остапа з плавнів. У циганській хаті молодята знаходять тимчасовий порятунок. Стара циганка доглядає Остапа, як рідного сина, лікуючи його відварами з різного зілля й козячим молоком. Молодій циганці Маріуці подобався молодий Остап. Надто часто вона поглядала на парубка. Одного разу навіть побилася з—за цього із своїм чоловіком Раду. Старий циган Пца й молодий Раду зникали вночі й поверталися вранці. Днями вони спали. Остап помітив, що приводили вони до двору сплутаних коней, тобто займалися конокрадством.

Соломія влаштувалась працювати до багатого болгарина, приносила гроші, щоб поставити на ноги Остапа. Пца постійно вимагав гроші в Соломії. Треба було все терпіти, бо Остап поволі одужував. Через деякий час він почав зводитись, навіть спостерігав за циганськими танцями й співами, дивуючись, що навіть "гуляють не по—нашому". Не одобрюючи циганських нічних заробітків, Остап і Соломія вирішують покинути злодійське гніздо. Коли Соломія була на роботі, на циганський виселок набігли турецькі шовніри й усіх забрали до в'язниці.

Розділ V

Того дня Соломія на базарі зустріла Івана Котигорошка. Він погладшав, мав гарний вигляд. Іван працював наймитом у заможнього турка. Удвох вони вирішили йти за Остапом, щоб перевезти його у двір до болгарина.

Соломія була вражена в саме серце, коли нікого не побачила у циганській хаті. У дворі лише блукало маленьке козеня. Молодиця й Котигорошок вирішують іти до конаку (поліцейського участку), щоб доказати невинність Остапа. Але старший над турецькими жовнірами не хоче навіть вислухати Соломії. Котигорошок радить підкупити драгомана (перекладача), який служить у поліції. Проте драгоман небагато пообіцяв, сказавши, щоб Соломія прийшла через тиждень, може, випаде нагода побачити чоловіка.

"Соломія щодня блукала коло конаку — лиха, роздратована, мов голодна вовчиця". Через тиждень драгоман повідомив її, що позавтра мають везти Остапа за Дунай. Жінка підмовляє Котигорошка відбити в турків коханого, маючи свій план.

На другий день, ледве розвиднілось, озброєний Котигорошок із Соломією сіли в човен і стали чекати. Через деякий час з'явилася купка людей, що лагодилися перепливати Дунай. Серед них Соломія впізнала Остапа й почала співати своїм сильним голосом, повідомляючи коханого про те, що його їдуть визволяти. Човен втікачів наближався до турецького. Турки слухали пісню. Аж ось два човни зіткнулися. Почалася бійка, стрілянина. Іванові влучили в живіт. Під вагою його тіла човен перевернувся. Холодна вода обпікала тіло Соломії, колола голками, приводячи дотями. Жінка помітила, як Остап б'ється в руках двох турків, а третій тримає у руках димучу ще рушницю.

Значить, ні вона, ні Іван нікого не забили... Але зараз їй не до того... Холодна вода бере її в свої обійми, чорна глибінь тягне вниз. Соломія відчуває, що наближається смерть.

"— Остапе!..— з розпукою кличе душа.

— Соломіє—є!..— доноситься до неї крик серця.

— Соломіє!..— чує вона крізь холодну хвилю, що б'є їй в очі, торкається чола, розплутує коси..."

Стоїть у далеких бессарабських степах невеличка хатинка, де варить собі убогу вечерю сторож. Цей сивий дід живе сам, розмовляючи з вітром. Вітер кличе його з боку холодного Дунаю голосом Соломії. Не соромиться дід показати свій "життєпись", що має на власному тілі. На спині — пам'ятка від пана, між ребрами — подарунок від москаля. А половина його душі й серця лежить на дні Дунаю й жде, поки зустрінеться з другою половиною. Отакою "дорогою ціною" було заплачено за волю.