Владислав Дніпровський - Як я провів літо, Владислав Дніпровський

Король замовк на хвилину, видихнув і вже спокійніше знову сів поруч із козаком.

- Коротше, так. Якщо темні хочуть позбутися тебе до початку війни, зламаємо їм плани. Є захищений бункер у Карпатах. Закриємо тебе там, поки війна не почнеться. Відпочинеш, попрацюєш із документами, потренуєш бійців. Нормально все буде, — Данило запитально подивився на козака.

- Ні, — похитав головою Іван. — Якщо я сховаюся, то загину ще раніше, і війна почнеться раніше. Це найгірший варіант.

- То що тепер? Ти все-таки знову загинеш? — розгублено спитав король.

- Мені не звикати, — посміхнувся козак. — А що робити? Я зроблю кілька своїх ходів. А ви, для початку, нарешті ухваліть закон, що дозволяє служити вовкулакам. Треба готуватися.

- Треба готуватися... — задумливо повторив Данило. — Доведеться, мабуть, поїздити світом. Можливо, хтось із Європейської Ради Чаклунів погодиться долучитися. Найманців усіх ще треба викупити, поки імперія цього не зробила. Та де взяти стільки грошей?

- Спілка Лепреконів? — запропонував Іван. — Темні їх зневажають більше, ніж простяків.

- Так. Гарна ідея, — кивнув король і зітхнув. — Ех, доведеться ще в Брюссель їхати. О! Товариство духів дому! Якщо вже звертатися до нелюдів, то домовики точно можуть допомогти. Серед них є такі монстри, що страшно поряд стояти. І Коло Світлої Магії — там точно знайдуться союзники. І туди поїду.

Король зосереджено міряв кроками пагорб, фонтануючи ідеями. Іван лише посміхнувся: саме таким він і знав Данила Володимировича — креативним, енергійним, прикладом для своїх підданих. Добре, що він недовго журився і відразу перейшов до конструктиву. Тепер за майбутню війну можна бути спокійним. Якщо є хоч якийсь варіант перемогти в ній, король Данило Володимирович його знайде.

- І ще одне, — перервав роздуми короля козак. — Я все ж знайшов тобі потужного бійця. Це людина молода, ще недосвідчена і навіть неініційована. Але потенціалу в ній вистачить, щоб скручувати темним князям шиї, мов курчатам.

- Ти прямо мед на мою душу пролив, — з недовірою озирнувся Данило. — Хіба таке буває? І як це я прогледів такого кадра? Кажи швидко, хто це, і я відправлю людей.

- Не треба, — похитав головою Іван. — Поки що зарано. Там усе має статися, як має статися. Трагічна доля цієї людини приведе її до нас сама.