Yuleesi - Стражі Дзеркала , Yuleesi

Він зупинився так різко, немов закам’янів.

-Ти щось сказала? – він спитав це, навіть не повернувши голови. І зразу ж тисячі мурашок побігли по її спині до вух – у нього був дивовижний голос, глибокий, грудний, з ледь чутною хрипотою.

-Те, що почув, –  проганяючи несподіване зачарування, буркнула вона.

Він розвернувся, і те, що вона побачила, змусило її серце затанцювати. Високі вилиці, блакитні очі, біляве волосся, що так вишукано спадає на обличчя… Усмішка. Неймовірна усмішка.

-Я почув, ти сказала, що я просто диво.

-Погано почув, – - відрубала вона, стираючи усмішку з його лиця.

-Стерво, –  констатував він.

-Теж мені, новина! – пирхнула вона, розвертаючись до нього спиною.

Немає часу сперечатися з нахабними студентами, якими б ідеальними з вигляду вони не були. Вона попрямувала до вхідних дверей, знаючи, що десь там завжди знайдеться хтось із Стражів.

…Захисники. Як давно вони існують? Мабуть, ще з часів заснування кварталу. Може, і ще давніше. Це маленьке суспільство захисників також поділялося – на Стражів та Берегинь. Невідомо, від чого залежав цей поділ. Зрештою, невідомо, як він відбувався. До десяти років дитина росла собі, як звичайно ростуть діти: плакала, сміялася, шукала у батьків підтримки та захисту, гралася іграшками, малювала… Із семи років діти відвідували так звані «початкові курси» в Університеті. Там їх навчали читати, писати, лічити, іноземних мов, музики… А тоді дитині виповнювалося десять років, і вже в цей день вона прокидалася інакшою.

Вони були різними, хоч функція була одною – захищати. От лише Берегині захищали суспільство. З них виходили ідеальні батьки, ідеальні подружні пари. Саме завдяки їм суспільство існувало. Її тато і мама були Берегинями. Вона пам’ятала, який затишок панує у їхньому домі. Там завжди привітно. Там немає сварок – вони не властиві Берегиням за їхньою природою. І сестра її також буде Берегинею, в цьому немає сумнівів.

А їй пощастило народитися Стражем. Пощастило? Стражі теж захищали суспільство. Це були воїни. Завдяки їм, суспільство досі існувало. Вони не просто захищали тих, хто цього потребував. Вони оберігали їхній маленький світ від Мороку.

Форми Мороку були різними. Хтось діяв фізично, хтось – морально. І їх було багато. Тому боротися з ними було непросто. Не було просто спеціалістів з певного сорту істот. Страж мусив знати все.

…На третій рік навчання в якості Стражів їх повели до Кордону.

Кордон – це Дзеркало. Для демонів його не існує. Або, швидше, вони не можуть ним скористатися.

-Ви ж чули про звичай закривати матерією дзеркала в день похорону, - говорив тоді Професор. – Кажуть, що душа може потрапити туди і вже ніколи не вибереться. Але для простих людей дзеркало – це просто скло, та й годі. А ми з вами розуміємо, що, потрапивши у дзеркало, душа стане полоненою ними, – він вказав на скло.

Якусь хвилю вони стояли перед Дзеркалом – тринадцятирічні діти, які мусили рано подорослішати. А тоді… Вона побачила.

Їх були десятки, сотні. Морди кривилися в гримасах, кінцівки тягнулася до неї. Дзеркало затремтіло, здавалося, воно просто зараз вибухне, розлетівшись дощем уламків.

-Сюди! – раптом викрикнув Професор, і ще двоє його колег надбігли і почали затуляти Кордон чимось на зразок віконниць. Такого вона ще ніколи не бачила – Дзеркало немов пручалося, не давало закрити себе, аж тремтіло від напруження, а з його глибин лунав огидний вереск.

Зрештою, пролунав звук, немов хтось із розмаху опустив ляду або гримнув дверима – Дзеркало затулили, вереск стих.

-Ось так, – буденно повідомив Професор, відкидаючи з обличчя волосся.

Вони підозріло на нього глянули. Можна було закластися – більшість із них не вірить, що тут щось було. Вони просто не бачили.

А вона дивилася на Професора. Не з жахом. Не з переляком. З розумінням. І зустріла у відповідь такий самий погляд.

…-Агов, я до тебе говорю!

Кузина Катрін. Чи не єдина з усіх знайомих Захисників мріяла стати Берегинею. В дев’ять років трохи дивно мріяти про сім’ю, але вона так хотіла. І для неї було особливо дивно прокинутися в день своїх десятих уродин і виявити, що вона – Страж.

Вони міцно обійнялися. Катрін була поки що єдиною її родичкою в Університеті. Їхні батьки були Берегинями, а їм не місце тут. Університет відселяв їх подалі від Кордону, щоб їхньому спокоєві нічого не загрожувало. Їм виділяли помешкання у спальному районі з розкішними будиночками та садами. Стражі, натомість, жили просто навпроти Університету. Кілька багатоповерхівок з новими квартирами. Ніби і окремо, але завжди під рукою. Їхні з Катрін квартири знаходилися у будинках навпроти. Їм це подобалось – можна економити час і рухи, сидиш на підвіконні і розмовляєш.

Проте і в Університеті вони проводили багато часу, розповідаючи одна одній останні новини. Наприклад, як зараз.

-Що? Чим я вже встигла заслужити твоє незадоволення? – усміхнулася вона.

-Тим, що ти не звертаєш на мене уваги, – грізно повідомила Катрін. – Я вже п’ять хвилин торочу тобі про нових Наставників і Відступників, а ти – ні пари з вуст. Дивишся кудись, мов крізь мене, і нічого не говориш.