Роман Євдокимов - Рідною, Роман Євдокимов

Торгую свинячою шкірою,

Поряд бачиш родину свою

В черзі за сном і за вірою.

---

На війні важко бути солдатом,

Важко тут бути і мирним.

Хтось собою поповнить втрати,

Хтось тобою заповнить вирви.

Ти лице вмиваєш сльозами,

Він обличчя вмиває кров’ю,

Ти чекаєш його до нестями,

Він вбиває, щоб бути з тобою.

Ім’я його, наче мантра,

Сакральне, містичне, рідне,

Воно ж на жалі снаряда

Фарбою злою написане.

Він дуже хоче додому,

Та немає нічого гірше,

Як жити лиш завдяки тому,

Що замість тебе вбили інших.

---

Колись я стану настільки щасливим,

Що геть про все забуду.

Радітиму сонцю, радітиму зливам,

А не захочу – не буду.

Робитиму тільки те, що хочеться,

Іноді – те, що треба.

Позбудусь всього, від чого боляче,

Також позбудусь тебе.

Більше втрачати часу не варто,

Його бракує хронічно,

Для мене ніколи не буде завтра,

Я жити не хочу вічно.

Я неможливе зроблю можливим,

Скину з душі вериги.

Колись я стану настільки щасливим,

Що знов купуватиму книги.

---

Ти не знаєш того, хто ночами не спить,

Щоб спала ти.

Не знаєш того, хто змерз і тремтить,

Зігрілась щоб ти.

Той, хто забув, дихати як,

Щоб дихав я.

Та, що забула й своє обличчя,

І своє ім'я.

Ті, хто віддали все, що було,

Й чого не було,

Щоб ми ніколи в очі не бачили

Справжнєє зло.

Ти їх імен не знайдеш ніде,

Й не будеш шукати.

В лице не впізнаєш, хоч будеш подекуди

Їх зустрічати.

Хтось йде дорогою без вороття.

Ти й не знаєш того,

Що вони зберігають твоє життя

Замість свого.

---

Опустіть мені вії. Я бачу

Те, на що я не хочу дивитись.

Мрію стати байдужим, неначе

Той, кому ти так звикла молитись.

Його очі білі, як старість,

Мертве срібло тече в його жилах,

Він позбавився слова «радість»,

Все живе у саду його згнило.

Ти так хочеш його прощення,

Що забула і гідність, і мову,

Йому ж не вистачає натхнення,

Щоб знищити всіх нас знову.

Я не стану, як він, байдужим,

Ти не зможеш ховатися вічно,

Ми приречені жити, друже,

Це прокляття зле і цинічне.

Серце б’ється і буде битись,

І вогонь в очах ще жевріє.

Та я більше не хочу дивитись.

Досить вже. Опустіть мені вії.

---

Я кулаком розбив вікно,

Бо за вікном була весна,

Не бачилися ми давно,

Я вже забув, яка вона.

Літо жувало її тіло,

Як робить кожен рік підряд.

Осінь її перетравила,

Зима вернула все назад.

Одужати після такого

Не кожен зможе. Та весна

Давно вже звикла. Вона знову

Життя з собою принесла.

Вирішує у всьому світі

За королів, за волоцюг,

Хто житимуть, хто будуть вбиті,

Звичайний живлення ланцюг.

Життя – це просто. Беремо

Смерть і помножуєм на час.

Якщо ми – те, що ми їмо,

Хто ті, що пожирають нас?

---

Ми цінуємо бруд, цілуємо бруд, ласуємо ним,

Він здається нам теплим, м’яким і на смак золотим.

Ми купаємось в нім, будуємо дім, хворіємо ним.

Ми дивуємось тим, хто не хоче, гидує бути брудним.

Візьми мою руку, і бруд нас з тобою пов’яже навік,

Щось спільне, крім нього, між нами шукати ніхто тут не звик.

Пов’язані брудом одним всі навколо, вода не розлий,

А хто не пов’язан, чи ще гірше – чистий, той нам чужий.

 

---

 

Ті, хто прийшли з війни,

Дивляться, наче крізь нас.

Водночас вони й не вони,

Живі й не живі в той же час.

Пекло не так вже й пече,

Чорти не такі вже й злі.

Знають, як кров тече,

Ті, хто були на «нулі».

Перелік загальних втрат

Під час бойових дій

Враховує вбитих солдат,

Заочно загиблих – ні.

Тож, через деякий час,

Їх пригадають навряд.

Коли хтось страждає за нас,

Нам потрібні квитки в перший ряд.

 

---

 

Зроби капелюшок з фольги,

мода на них не мине. Знай,

що кругом вороги, не виключай і

мене. Не треба нікому вірити. Казати

нічого не треба. Все може бути

використане у Всесвіті проти тебе.

Слова кимось десь записані, дії

твої зафіксовані, думки прочитані,

вивчені та каталогізовані. Включно,

звісно, зі мною, навколо самі вороги.

Та ти не здавайся без бою. Зроби

капелюшок з фольги.

---

Як демони знімуть маски,

Під масками будуть люди.

Зніми і свою, будь ласка.

Під нею нічого не буде.

Як ангели скинуть ряси,

Їх сором прикриють крила.

Ми ж зроблені з глини й м’яса,

Без крил, бо не заслужили.

Щоб не бентежити розуми,

Сховає правду брехня.

Так легко кричати «ми»,

Так важко хрипіти «я».

Так легко ворогом стати

Народно-блювотних мас,

Так легко не помічати,

Що сам хворієш на сказ.

Демони скинули маски –

Обличчя знайомі всюди.

Продали янголи ряси.

Пекло – це інші люди.

 

---

 

Продай мені щось про війну.

Будь що, лише про війну.

Назви туалетний папір, як війну.

Назви алкогольний напій, як війну.

Назви на честь зброї дітей.

Назви на честь зброї тварин.

Дай назви всьому, що бачиш навколо

Такі, щоб від них йшов дим.

Той переміг, хто встиг

Попасти в тренди війни,

Купатися в хайпі війни,

Бути її дільцем.