Віталій - У пошуках ацтекського скарбу, Віталій

Бик похитав головою.

— Звучить як рецепт головного болю, – він відкусив ще один шматок пончика. – Але якщо це приведе до якоїсь сенсації, я готовий побути вашим "мускулом". На всяк випадок. Цей світ повний диваків, які полюють за старовиною.

Слова Бика виявилися пророчими. Завдяки підказці Хлої, Джейк занурився в роботу з новою енергією. Він годинами переглядав мікрофільми, цифровізовані архіви та рідкісні видання. Його кабінет перетворився на справжнє лігво дослідника, де панував хаос, але Джейк у цьому хаосі знаходив свою логіку. Хлоя допомагала йому, шукаючи інформацію у відкритих джерелах, перевіряючи різні конспірологічні теорії, які могли б мати хоч якесь відношення до їхніх пошуків. Бик, своєю чергою, забезпечував їхній "штаб" кавою та пончиками, а також періодично перевіряв, чи не з'явилися навколо музею підозрілі особи.

Через кілька днів, під час чергової ночі, яку Джейк провів у музеї, йому нарешті пощастило. Він сидів перед екраном комп’ютера, де був виведений сканований фрагмент стародавнього іспанського щоденника, що належав одному з конкістадорів. Раптом один символ на манускрипті збігся з дивною позначкою на щоденнику – це була не літера, а скоріше емблема, що позначала місцезнаходження схованки. Це була перша цеглинка у стіні головоломки.

— Ось воно! – Джейк вигукнув, його голос пролунав у тиші порожнього музею. – Це не просто шифр, це система символів, яка об'єднує ацтекську та іспанську культури. Можливо, це створили якісь змішані групи, які намагалися зберегти знання.

Він швидко написав повідомлення Хлої, а потім, ледь дочекавшись ранку, помчав до неї додому.

Хлоя зустріла його з чашкою кави та скептичною посмішкою.

— Джейк, ти виглядаєш так, ніби тебе переїхав візок із книгами. Але щось мені підказує, що ти щось знайшов.

— Я розгадав перший рівень шифру! – Джейк виклав перед нею роздруківки та свої нотатки, написані поспіхом. – Це система підказок, що базується на комбінації ацтекських піктограм та іспанських ідіом, що були популярними в XVI столітті. Деякі символи – це фонетичні відповідності, інші – концептуальні.

Хлоя взяла одну з роздруківок, її очі швидко пробігли по тексту.

— Отже, що нам це дає? Куди веде перша підказка?

Джейк вказав на комбінацію символів.

— Це місце, де "орел зустрічає сонце". Це може бути відсилання до чогось, пов'язаного з ацтецькою символікою. Орел – священна тварина, сонце – центральне божество. І це згадується у старовинній легенді про загублене місто, яка завжди вважалася міфом.

— Загублене місто? – брови Хлої злетіли вгору. – Ти ж не натякаєш на Ельдорадо, сподіваюся? Бо я не пакую купальник для джунглів Амазонки.

— Ні, ні, – відмахнувся Джейк. – Ця легенда, про яку я говорю, походить з південного заходу Сполучених Штатів. Місто, що, за переказами, було засноване ацтеками, які втекли від іспанських завойовників на північ. Місце, де вони сховали свої скарби, щоб зберегти їх від конкістадорів. Це завжди вважалося просто вигадкою, але якщо цей манускрипт справжній…

— Скарби? – повторила Хлоя, її журналістський інстинкт спрацював на повну. – Джейк, ти говориш про справжній скарб ацтеків? Золото, коштовності?

— Теоретично, – Джейк знизав плечима. – Але, швидше за все, це щось набагато більше, ніж просто золото. Ацтеки були відомі своїми знаннями, своєю культурою. Можливо, це не просто матеріальні цінності, а якісь артефакти, знання, що були втрачені.

Раптом пролунав стук у двері. Це був Бик. Він стояв, тримаючи в руці коробку з пончиками, а на його обличчі застиг незвичний для нього, дуже серйозний вираз.

— Нам треба поговорити, – сказав Бик. – У музеї були "гості".

За кілька хвилин усі троє сиділи на кухні Хлої. Бик поставив коробку з пончиками на стіл, але ніхто навіть не глянув на них. Його очі були напружені.

— Сьогодні вночі, – почав Бик, – хтось намагався проникнути до твого кабінету, Джейк. Система сигналізації спрацювала, але вони були швидкі. Нічого не взяли, але зламали замок і перевернули все догори дном. Таке враження, що шукали щось конкретне.

Джейк зблід. Він згадав, як залишив манускрипт на столі.

— Манускрипт! Я ж його там залишив!

— Його не взяли, – заспокоїв Бик. – Вони, мабуть, не зрозуміли його цінності або шукали щось інше. Але це точно не були звичайні злодії. Занадто чисто працювали. І, що найцікавіше, камери спостереження… хтось їх вимкнув на кілька хвилин. Це робота професіоналів.

Хлоя різко видихнула.

— Це пов'язано з моєю історією, – сказала вона. – Зникнення артефактів. Про це шепочуться вже кілька місяців, але ніхто не міг знайти доказів. А тепер... це не просто шепіт. Це сталося прямо тут. Нас.

— Виходить, наш скарб не такий вже й "загублений", якщо за ним полюють інші, – сказав Джейк, його голос був сповнений рішучості. – Хто це може бути?

Бик похитав головою.

— Не знаю. Але хто б це не був, вони небезпечні. І вони знають, що ми на щось натрапили.

— Отже, у нас є вибір, – сказала Хлоя, дивлячись на Джейка, а потім на Бика. – Ми можемо здатися і віддати цей манускрипт, або ми можемо продовжити. Але якщо ми продовжимо, то це буде не просто науковий пошук, Джейк. Це буде гонка. І, можливо, небезпечна.