Moon Grey - Ліка, Moon Grey

Забуваючи про перерву, Ліка одним кліпом всесвіту, за кілька годин втілила в аркушах всю колекцію, яку вже тиждень створювала і ніяк не могла звести до купи.
Вона вже бачила в голові в себе креслення, деталі, все зсередини і ззовні, всі шви, деталі, кольори та відтінки і взагалі увесь костюм. Фарби розгортались з пензля в контурах ескізів і зазвучала мелодія колекції.

- Ого. Оце так так… - Ліка випросталась і відкотила крісло. Зараз вона відчула в пальцях чіпку поверхню пензля. Взяла гумку і стисла її пальцями. Відклала. Провела кінчиками пальців по палітрі і приємно відчула дотик пластику. – Я відчувала все це увесь час! Вперше!

Історії кожного предмету майнули десь в підсвідомості. Вона це пам’ятала, як і ту купку камінчиків, які привезла з далекої країни. Вона пам’ятала кожен з 6-ти, де його взяла і в якім місці.

Так і отут з кожним предметом на столі. Фарби вона купувала, ще рік тому, бо захотілось і вона ледь помітною думкою це осягнула. «Хочу спробувати». І от зараз вони стали в нагоді. Бо в цю колекцію пасували саме ці відтінки.

- Дивно. Я тоді ще не знала, яким кольором будуть вироби. – Ліка спантеличено дивилась на фарби і на ескізи одягу. Щось легке, який миттєвий здогад торкнувсь її душі і дівчина взяла телефон, відкрила закладки магазинів, -  … отой, саме отой… та де ж він….

Ліка знайшла його. Там була нова поставка тканин. Саме той колір. Ще два роки тому, вона купила там для проби нову тканину. Всього по 5 метрів кожної. І в інших магазинах. Але тільки цей прислав їй тоді дарунок 2 метри іншої тканини, яку вона не замовляла.

«Дякую. Ви в мене вірите, більше ніж я в себе.» – Написала вона тоді. І одеситка відповіла: «Фантазуйте».

Дівчина ще «для годиться» полистала в інших магазинах, де купувала тоді тканини, чи немає якихось новинок. Але ні. Того, що їй потрібно там не було. Тільки в цім.

Старий Нейрон прочитав друге речення:
- Тобі вистачає того, що в тебе є.

Ліка замовила тканину без розрахунку. Вона знала, з досвіду, що на еталони, зразки, піде кілька метрів кожної. І це завжди краще мати в запасі, щоб вільно розпоряджатись. Всесвіт не любить обмежень, так як мозок незакінчених історій. Будь-яке обмеження, табу, заборона, страх, пов’язаний з цим, Ліка сприймала як виклик. Раніше. Зараз вона просто знала, що їй це потрібно. І саме стільки. Бо вона вже почала нову історію. І ця історія вимагала руху. Дій.

«Ваше замовлення прийнято. Продавець може зателефонувати вам для уточнення».

Полегшення. Задоволення. Ліка всілась в крісло і відкинулась на спинку. Вона знала, що «треба» комусь позичити, дати, віддати, допомогти і т.д. грошима. Але ось тут і зараз вона вперше сказала собі: «мені треба». Дія, яку вона зробила не звалила небо на її голову і ніхто не «нунукав» на неї, що вона егоїстка. В її світі враз всі інші стали грати ЇХНІ ролі. Ті, які їм найкраще вдавались. Вони всі, включаючи продавця, платформу, виробників інструментів, матеріалів, створювали те, що їм подобалось створювати і вона, Ліка, тепер цим змогла скористатись для себе.

- Так ось як ти відчуваєшся. Не так, як «я хочу чи вимагаю», а так, що я можу скористатись тим, що маю. І всі «грають ролі», водночас не будучи кимось конкретно. Цю роль може виконати будь-хто в моїм всесвіті. Нас 8 мільярдів з хвостом. – Дівчина задоволено мружилась і відчувала себе в кріслі. Всю себе, кожною клітинкою.

Вона згадала, як вибирала це крісло. Як спочатку соромилась в магазині. І виявилось, що недарма. Наче їй там щось муляло. Це був зовсім інший сором. Її там все «дратувати почало майже одразу» (© Віллі. «Альф»). Вона так і не змогла там підібрати те, що пропонували. Ліка тоді з дому почала моніторити платформи, щоб купити те, що хотіла. І знайшла. Ціна загарчала Цербером в три пащеки. Дівчина витягла вперед губи в тонкій стиснутій масці, яка йшла в наборі з виряченими очима і мозок разом з серцем затіпався в пропасниці, а все її тіло разом вперлось в червоні букви на лобі, тільки з вивороту черепа: «який кредит, ти шо, здуріла? Це яма!».

Ліка й сама знала, що це яма. Причому не просто яма, а чорна діра. Вона спостерігала, як люди беруть кредити на весілля, на автівки, на ще щось, що не становило задоволення для особистості і не приносило вигод. Тому рішення було прийнято блискавично. Ліка знала, що і для чого їй це потрібно. І зробила рух. Замовила крісло.

Коли воно прийшло…. Це наче друга шкіра. Наче матеріалізувалось Ментальне тіло. На наступнім тижні йї додатково трапилось замовлення і сестра перерахувала кошти з загальної справи, про яку Ліка вже й забула думати. Кредит був виплачений дуже швидко.

І от зараз відбулось те саме. Ліка розуміла, що для себе, для свого задоволення потрібно приймати всі шляхи рішення. Але обирати те, що за власним розрахунком, по силі, можна витягти. Навіть враховуючи можливі форс-мажори.

Телефон завібрував рингтоном: «Je veux d'l'amour, d'la joie, de la bonne humeur» і Ліка подумала: «Поріг. Не тупик. Це поріг, який я зараз переступила, бо зрозуміла, як повинно все відбуватись.»

- «Лямур», - промурчала Ліка в слухавку і автоматично, але тепер з відчуттям, в якім вона зараз моменті, дівчина ледь  прикусила нижню губу.

І він її там почув. Не просто почув, а відчув. Він якось дивно видихнув: «Ох..» і потім: «А…», виникла павза, і додав: «Я хочу зараз заїхати до тебе».

- Ти щось інше хотів сказати?

-Так, але я хочу тепер це зробити особисто. Ти не зайнята?

- Зайнята, але я теж хочу тебе побачити. Зроблю перерву.

Старий Нейрон пересунув палець на один рядок нижче:

- Гроші, це енергія, яка має потенціал «Підміни». Користуйся цим для себе.

І саме ця енергія є істинно твоєю в цім матеріальнім світі в цім виконанні. В цім сенсі. Вона не оригінал, так. Це не еталон оригіналу. Це Еталон Підміни. Ця енергія в кожного є. І все її єство повинно направлятись в першу чергу на власне забезпечення себе, місця, покращення в моменті. Тому що це законна робота цієї енергії «підміни». Це та плазма, що містить в собі матеріалізацію всесвіту і діє вона без моралі, без установок, без законів. ВСЕ ЦЕ ТИ ВСТАНОВЛЮЄШ САМОСТІЙНО. Тільки ти керуєш власним всесвітом і ніхто в світі не здатен кинути в тебе камінь. Бо він кине свій краєкутній. І позбавить себе його барв. Той його камінь стає звичайним. І доводиться заново вибудовувати свій світ. Але то не твої проблеми. Твоя проблема в тому, щоб той камінь не досяг твого і не вибив його з кладки захисту.
Саме тому потрібно знати чітко, що моє, де я в будь-якім місці, яку роль виконую для себе (не для когось). І що я хочу в моєму покращити і коли, яким способом, з ким провести обмін.