Метьюз Джейсон - Червоний горобець

години намагань ви­явити стеження, провокативних маневрів, очікування й чатування в снігу та холоді, лише одна-єдина помилка може призвести до неминучого — смерті МАРБЛа. Навіть дипломатичний скандал чи втрата цінного джерела розвідданих не хвилювали Нейта так, як смерть цього чоловіка. Нейт не схибить.

МАРБЛ неспішно йшов уперед. До цього вони зустрічалися двічі. МАРБЛові призначили цілу низку кураторів ЦРУ — і кожного з них він перевіряв власноруч. Були серед них довершені. У декого МАРБЛ помічав дивовижну тупість. А один чи два виявляли неабияку аморфність, потенційно фатальну незацікавленість у тому, щоб бути професіоналом. Нейт був іншим, цікавим. У ньому щось було — гострота, зосередженість, агресія в прагненні зробити все правильно. Трохи сируватий — дещо компульсивний, думав МАРБЛ, — та мало хто мав цей вогник, тож МАРБЛ його затвердив.

Очі МАРБЛа задоволено примружились, коли він побачив молодого американця. Нейт був середнього зросту, худорлявий, з прямим чорним волоссям, рівним носом та карими рухливими очима, що оглядали старого, який підходив, швидше пильно, ніж неспокійно.

— Доброго вечора, Натаніелю, — сказав МАРБЛ. Незначний британський акцент унаслідок роботи в Лондоні, розбавлений перебуванням у Нью-Йорку. Примха розмовляти англійською, бути ближчим до куратора, попри майже бездоганну російську Нейта. МАРБЛ був низьким та присадкуватим, з глибокими карими очима, поміж яких випинався м’ясистий ніс. У нього були густі сиві брови та кучеряве сиве волосся, що надавало йому вигляду елегантного гуляки.

За планом, вони мусили б користуватися вигаданими іменами, та це було безглуздо. МАРБЛ мав доступ до всіх альбомів з фотографіями дипломатів СВР, тож ім’я Нейта було йому прекрасно відоме.

— Радий тебе бачити. З тобою все гаразд? — МАРБЛ уважно подивився на обличчя Нейта.

— Стомився? Скільки годин ти сьогодні пропрацював? — Запитання МАРБЛа були бездоганно ввічливі, та все ж йому хотілося знати. Він ніколи нічого не сприймав як належне.

— Dobryj vecher, dyadya, — сказав Нейт. Він почав використовувати фамільярне «дядя», почасти щоб приховано висловити свою повагу, а почасти щоб виказати справжню прихильність. Перевірив час: «Уже дванадцята. На вулицях ані душі». Мова, відома їм обом, і Нейт розумів, що МАРБЛа цікавить, наскільки ретельно він виконав свій МВС.

МАРБЛ не відповів. Вони йшли удвох уздовж тротуару в тіні дерев. Повітря було морозне, нерухоме, безвітряне. На зустріч вони мали не більше семи хвилин.

Здебільшого говорив МАРБЛ, Нейт уважно слухав. Старий швидко, утім без зайвого поспіху, видавав суміш пліток та політики: кого підвищили, кого понизили. Кілька слів про нову операцію, успішне вербування СВР в іншій країні. Всі подробиці можна буде дізнатися з дисків. А це не стільки дебрифінг, скільки звичайна розмова двох людей. Звуки їхніх голосів, зоровий контакт, низький сміх МАРБЛа. Ось у чому була суть.

Прогулюючись, вони опирались природному імпульсу взятися під руки, як батько й син. Обоє знали, що контакт заборонений, прикра необхідність, обумовлена страхом отримати metka, шпигунський порошок. МАРБЛ сам доповідав про секретну програму, створену з метою обробки співробітників американського посольства в Москві, підозрюваних у співпраці з ЦРУ. Жовтий, пінистий порошкоподібний хімічний розчин нітрофеніл пентадієну, NPPD. Підставний російський службовець розчавлював резинову кульку, і порошок потрапляв на одяг, килимки, кермо. NPPD був створений так, щоб він розлітався, мов липкий пилок з нарциса, через рукостискання на лист паперу, а звідти на лацкан пальта. Він непомітно мітив усе, до чого торкався американський агент ЦРУ. Таким чином, якщо ви були підозрюваним російським чиновником і ваші руки, одяг чи папірець на столі світилися від NPPD, вам наставав кінець. МАРБЛ ошелешив Ленґлі, доповівши згодом, що різні партії metka мали різний склад, це давало змогу ідентифікувати конкретного американського гостя.

Прогулюючись та розмовляючи, Нейт потягнувся до кишені й дістав запечатаний пластиковий пакет. Запасні батареї для секретного комунікаційного обладнання МАРБЛа: три металево-сірі пачки цигарок, надміру важкі. Секретні засоби комунікації використовували для передачі останніх нагальних новин, а також, щоб підтримувати контакт у періоди між особистими зустрічами. Але ці короткі зустрічі, смертельно небезпечні, були набагато продуктивнішими. Саме на них МАРБЛ передавав диски з величезним обсягом розвідданих, а йому поповнювали обладнання та готівку. Це був прямий контакт, можливість обмінятися кількома словами, час для відновлення цього майже духовного партнерства.

Нейт обережно відкрив пластиковий пакет та передав МАРБЛу, той порився й дістав попередньо загорнутий блок батарей, які пакували в стерильній лабораторії у Вірджинії. Після цього МАРБЛ укинув у пакет два диски.

— На цих дисках приблизно п’ять лінійних метрів файлів, — сказав він. — З найкращими побажаннями.

Нейт відзначив, що старий шпигун усе ще міркує категоріями лінійних метрів, коли говорить про папки з файлами, навіть тепер, видаючи секрети вже в цифровому вигляді.

— Дякую. Ви додали резюме?

Хакери розвідданих благали Нейта постійно нагадувати МАРБЛу додавати резюме до усієї подаваної інформації, аби мати змогу визначити пріоритетність перекладу та обробки його сирих звітів.

— Так, цього разу я не забув. На другий диск я також додав новий каталог, стосовно бюро. Кілька змін особового складу, нічого надзвичайного. І розклад планів моїх поїздок за кордон на наступний рік. Я шукаю оперативних причин для поїздки й додав усі необхідні деталі, — сказав він, киваючи в бік диска в пакеті.

— Чекаю з нетерпінням зустрічі за межами Москви, — сказав Нейт, — на відпочинку.

Час швидко минав, і вони вже дійшли до кінця вулиці, повернули й рушили неспішно назад, до іншого кінця.

МАРБЛ виглядав украй замисленим.

— Знаєш, я думав про свою кар’єру, про стосунки з американськими друзями, про життя, що чекає попереду, — сказав він. — Мабуть, у мене є ще кілька років до пенсії. Займатися політикою в літньому віці — це немислима помилка. Може, три чи чотири роки, а може, й два. Іноді мені здається, що було б добре жити на пенсії в Нью-Йорку. Як ти гадаєш, Натаніелю?

Нейт зупинився і трохи повернувся в його бік. Що це було? Вуличний гомін стих. В його агента проблеми? МАРБЛ підняв руку, ніби бажаючи стиснути Нейтів лікоть, та зупинився на півдорозі.

— Не варто хвилюватися, це лише думки вголос.

Нейт скоса поглянув на МАРБЛА: старий поводився спокійно, впевнено. Агентам притаманно думати про пенсію, мріяти про кінець небезпечного подвійного життя, остерігатися почути стукіт у двері. Таке життя, зрештою, дуже стомлює, а це, натомість, призводить до помилок. Чи звучала в голосі МАРБЛА втома? Завтра Нейт муситиме доповісти про всі нюанси цієї бесіди. Проблеми у справі завжди неминуче стосувалися куратора, проблеми, яких він не потребував.

— Щось не так, можливо, з безпекою? — спитав Нейт. — Ви ж знаєте, ваш банківський рахунок чекає на вас. Можете вийти на пенсію, коли забажаєте. Ми підтримаємо вас у будь-якому разі.

— Ні, все гаразд. У нас попереду ще багато роботи. А тоді вже можна й відпочити, — сказав МАРБЛ.

— Це честь — працювати з вами, — сказав Нейт, бо й справді так вважав. — Ваш вклад важко переоцінити.

Старший чоловік поглядав під ноги, на тротуар, доки вони прогулювалися темною вулицею. Їхня зустріч тривала вже шість хвилин. Час було прощатися.

— Може, вам ще щось потрібно? — спитав Нейт. Він заплющив очі та зосередився. Батареї передано, диски отримано,