Лідія Вікола - Поцілунок сирени, Лідія Вікола
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось і все, мій любий. Як обіцяла, я врятувала тебе від страждань, — промовила, пестячи пальцями його обличчя. — Відтепер, ти назавжди став частиною моря. Частиною мене.
На прощання, ніжно доторкнулася до його вже мертвих вуст і з силою штовхнула тіло на глибину. Не відводила погляд — бліде, мертве обличчя було прекрасним. Запам’ятаю його саме таким.
Вечірнє сонце перетворило море на розплавлене золото. У небі безтурботно ширяли мартини, час від часу спускаючись нижче до води, щоб вполювати необережну здобич.
Але щось заважало, псувало гармонію. Роззирнулась та побачила корабель на горизонті. Посміхнулась, передчуваючи нашу скору зустріч. Поплила до своєї скелі: мені потрібно підготуватись.
Час співати нову пісню. Час здіймати новий шторм.
Кінець
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поцілунок сирени, Лідія Вікола», після закриття браузера.