Дроянда - Проклята душа, Дроянда

Вітер здійняв пил, що завис у повітрі золотавими крупинками, мов попіл від давно забутого часу. Лія провела рукою по сторінці, намагаючись опанувати тремтіння. Книга у її руках більше не здавалася просто книгою – вона пульсувала, ніби в ній билося серце.

Раптом у дзеркалі, що стояло навпроти, щось майнуло. Лія підвела очі й застигла. На тьмяному склі проступав образ – чоловіча постать у темному камзолі, з проникливими очима, що дивилися прямо на неї.

– Лія… – голос лунав з порожнечі, і дівчина відчула, як мороз пробіг по шкірі.

Вона стиснула книгу, намагаючись не панікувати.

– Хто ти? – зважилася запитати, хоча інтуїтивно вже знала відповідь.

Образ у дзеркалі трохи розплився, і в наступну мить перед нею з’явився юнак – високий, з темним волоссям, що спадало на чоло. Очі його– Ейдан, – прошепотіла вона.

Юнак усміхнувся, та в його погляді була туга.

– Я… проклятий. І ти єдина, хто може мене врятуватиДзеркало затремтіло, ніби його оповила невидима сила, і в наступну мить тріснуло, пустивши по поверхні тонку павутину тріщин.

Лія відсахнулася, але відчувала: це лише початок. Вона вплуталася в історію, яка тягнулася крізь століття, і тепер дороги назад не було.

 Раптом кімнату заповнило світло – воно виходило від книги, яку вона досі тримала в руках. Сторінки самі перегорталися, ніби хтось невидимий швидко шукав потрібне місце. І ось – рукописні рядки почали змінюватися просто на очах.

"Час настав. Відкрий двері між світами, поки не пізно."

Лія відчула, як щось невидиме тягне її вперед. Вітер здійнявся сильніше, книги зі стелажів попадали на підлогу. Дзеркало, що розбилося, знову було цілим, але тепер замість її відображення у ньому виднівся Ейдан, простягаючи до неї руку.

– Ти маєш вибір, Ліє, – його голос лунав ніби з двох світів одночасно. – Або залишиш усе як є, або допоможеш мені зняти це прокляття. Але за це доведеться заплатити ціну.

Дівчина на мить завагалася. Щось підказувало їй, що вибір, який вона зробить зараз, змінить усе її життя.

Коли її пальці торкнулися холодної поверхні скла, крізь неї пройшов імпульс. Ніби електричний розряд, що пронизав кожну клітину її тіла. Світ навколо розчинився в потоці світла і тіні, і Лія раптом відчула, як земля зникає під її ногами.

Вона падала.

А потім – різкий удар. Вона опинилася на кам’яному підлозі, оточена високими стінами, прикрашеними факелами. Повітря пахло ладаном і старими рукописами. Перед нею стояв Ейдан, але тепер він не був привидом у дзеркалі. Він був справжнім.

– Ти прийшла, – сказав він, вдивляючись у неї.

Лія озирнулася навколо. Вона більше не була в старому маєтку. Це місце виглядало як інший світ, де таємниці минулого чекали на розкриття.

– Де ми? – запитала вона.

Ейдан зробив крок до неї, і в його очах спалахнуло щось схоже на надію.

– У моєму проклятті, – відповів він. – І тепер ти його частина.