Малінкіна - Море вийшло з берегів, Малінкіна

Він.

І нащо я повернувся, цій бентежній не потрібна допомога чи мої вибачення, вона сама собі на думці. Та вона мала такий нещасний вигляд, яке оте цуценя, яке викинули на дощ з хати, що захотілось згребти її в обійми й як мінімум зігріти, заспокоїти. На таке я не наважився, тож сказав: "Бувай, як знаєш", і пішов собі до машини. А думка промайнула, що від нехватки сексу, мабуть вже ладен і на таких звертати увагу. Прямо від крайності в крайність. Хоча дівчина була симпатична. Її великі блакитні очі манили своїм кольором, в них не було дна, і в цю прірву можна загубитися з головою. Доходячи вже до машини, я звернув увагу на мокрому асфальті блискучий предмет, це був телефон. Мені ще проблем не вистачало. Зараз прийде це дівчисько додому, чи куди там вона йде, не знайде телефона, й подумає, що я його вкрав. Оце так пригода. Хутко піднявши смартфон, як чимдуж попрямував до місця, де ми розійшлися. І звісно ж її вже там не було. Трохи пробігши далі, я так її і не побачив.

Завівши двигун, з радіо полинули слова "Бумбокс":

 "Смішно, сумно, чесним бути чи розумним?
Вибір несумнівно є.
Нерви, втома, але хтось чекає вдома.
Вітер музику несе.

Тримай мене, не дай мені піти, навіть не на хвилину -
Бо не зможеш більш знайти під цим дощем.
Дивись, я можу ще."

Хм, чому я слухаю цю пісню і відчуваю, що вона знає щось, чого я ще не знаю. В цій розгубленості й попрямував додому, пригод на сьогодні з мене досить. Треба ще якось телефон цей повернути. Ну нічого, вона має зателефонувати на свій номер, і усі питання будуть вирішені. Проте екран був чорним, як ніч, що не було добрим знаком.

Вона.

Прийшовши додому, сил не лишилося зовсім, мало того, що мокра, так ще й цей дивак вижав мене, як лимон, в прямому сенсі. Не здивуюсь, якщо й синець з'явиться на плечі. Після того, що відбулося, вже навіть я почала сумніватися у своїй адекваатності. Війна, нікого не жаліє, і хоча пройшло вже чимало часу, все ж різкі і гучні звуки будоражать мою голову. Щоб якось релакснути вирішила поніжити та погріти тіло в гарячів ванні. Аромасвічки з запахом лісу заспокоювали мої нерви, а тиха китайська музика на фоні мала розслабити. І тут мене як током пробило, що мій телефон ще й досі мокрий. То ж мусила скоріш завершити свої процедури, майже й не починавши і йти розбиратися з новою проблемою. Поки заварювався цілющий (як обіцяли, карпатський чай) я була в активному пошуку пристрою. Не знайшовши його ні у кишені куртки, ні в рюкзаку, мені вже й чаю перехотілося. Зателефонувати я не могла, тож скористалася месенджером на ноутбуці і через вайбер попросила знайомого мені зателефонуваати. Та у відповідь отримала тільки "Ти не абонент, мала. Якісь проблеми?". Вирішила, що проблеми мої не настільки великі, щоб просити у єдиний вихідний мого друга про допомогу, то ж відписалася, що все норм, випила все ж чаю, бо хворіти аж ніяк не хотілося і пішла вкладатися в ліжко. Віки мої ставали все тяжчими, поки я гуглила, способи повернення телефону, і в решті решт я незчулася, як заснула.

Він.

Не дарма я вчився на ІТ, звісно гуру я себе не вважав, але зрозуміти, як відкрити телефон, щоб не пошкодити його я знав точно. Всередині її гаджита ще була волога, тому я вирішив, що до ранку нехай підсохне, а далі, буду вмикати. Бо те нещастя ще з горя помре. Це я все в думках тримав цю незнайомку. Чому і сам не розумію, вона не покидала мою голову. Ніч минула швидко, то ж час закінчувати почате. Смартфон благо засвітився, мигнув та засяяв цікавою заставкою, на якій на мене дивилися ті самі милі очі, а поряд з ними ще пара схожих за кольором та іншого, більш темнішого відтінку. Хлопець і дівчина посміхалися на всі 32 зуба. Мені якось навіть ніяково стало, що лізу в чуже життя. Ще через хвилину прийшло повідомлення "Вам телефонували" і номер. Без вагань я набрав його. На тому кінці я почув чоловічий бас, який з незрозумілих мені причин спантеличив мене і навіть розгнівав.

Вона.

Прокинулася від того, що мені страшенно холодно. Зрозуміла, що то чи чай недієвий, чи я все ж таки добряче промерзла. На ранок термометр показувала 39 градусів, тому мусила відмінити всі тренування. Добре, що заміна знайшлася. Люблю своїх дівчат за підтримку. Обов'язково їм смаколивік накуплю, як одужаю.  Та треба ж телефон шукати, проте як, я так вчора й не почитала, й сьогодні виснажена. Для заспокоєння себе надумала сходити до тієї калюжі, мабуть вчора з переляку я телефон біля неї й втратила з рук. Не було в мене на думці, що той хлопець міг вкрасти, бо не знавався він крадієм. Проте чому за мною йшов, ще й ображав. Нехай подякує, що тільки футболку його заплямувала, а не обличчя. Та воно таке миле було, з повним набором емоцій, які неможливо було прочитати. Хм, та хіба я могла вчора на щось чи когось звертати увагу після того літака? Мріяла тільки бути вдома, бо вдома, то в безпеці, дома, то дві стіни. Думки та висока температура повернули мені до рідної квартири, квартири, у якої ще тоді було дві стіни, та вже не було вікон, не було й під'їзду поряд, бо його знищила російська ракета. Квартира мого рідного брата була в тому підїзді. Нащастя, він перебував закордоном, коли це трапилося. І як би я не бубніла, що він не захищає нашу Україну, я рада, що він живий, рада, що він з сім'єю, що у безпеці. Наразі ми рідко спілкуємося, й з того моменту не бачилися, та на телефоні брат на моїх обоях, наче поряд, як підтримка, якої мені часом не вистачає. З цими думками, я вдягла мій улюблений балахон, теплі спортивки і наскільки швидко мені дозволяв стан, посовалась шукати телефон. Дійшовши до місця, в мене стався "ефект дежавю". Та ж зелена машина, та ж сама кожана куртка, тільки футболка сьогодні чорна, не біла, той же силует, і знову в мою сторону. Я зупинилася, сіпнулася, та з місця не зрушила. Зустрілися поглядами – чорні та блакитні, прірва та безкрайність. А потім почула: "Ось телефон. Працює. Я не крав. Тебе знайшов. І якщо ти з кимось зустрічаєшся, то краще пошли мене якнайдалі, якщо ж ні, готовий хоч зараз повести тебе на каву і…. до лікаря" . І після паузи, і моїх здивованих очей додав: "Вибач, не хотів". А я? А шо я – я розреготалася. А потім мені стало зле, і весь отой карпатський чай відобразився на його чорному одязі.