Степан Босий - Монгольська навала, Степан Босий

Рязань, грудень 1237 року.

Великий князь Юрій Інгварович сидів у тронній залі. Його пальці били по різьбленому підлокітнику – нервовий жест, якого не помічав навіть сам. Перед ним, немов тіні, стояли п’ятеро чужинців.

Посли Батия.

Чорні очі, зухвалі посмішки, мовби вони вже бачили Рязань у вогні. Один із них, високий монгол у червоному плащі, зробив крок уперед. Його голос звучав спокійно, майже ввічливо:

— Великий хан Батий, онук Чингізхана, наказує вам підкоритися. Кожне місто, що віддасть нам золото, коней і своїх дочок, буде жити. Кожне місто, що відмовиться, буде стерте з лиця землі.

Молодший князь Федір, син Юрія, стискав кулаки. Він був молодий, гарячий. Не чекаючи відповіді батька, він ступив уперед і плюнув у лице послу.

— Підкоряйтеся? Русь не раби! Повертайтеся до свого хана і скажіть: він отримає лише залізо!

Посол витер обличчя. Посмішка не зникла. Він нахилив голову й промовив лише одне слово:

— Смерть.

Наступного ранку татари зникли за горизонтом. Через три дні перші вершники Батия підійшли до міста.