Alina Pero - Кров і правда, Alina Pero

— ГОТОВІ?!

Гучний голос ведучого заглушив шум натовпу. Всі замовкли на мить, а потім вибухнули криками.

— ФА-АНТОМ! ФА-АНТОМ! — скандувала частина глядачів.

— ГРІМ! ГРІМ РОЗНЕСЕ ЙОГО НА ЧАСТИНИ! — відповіли інші.

Я стояв у кутку рингу, розминаючи кулаки. Відчуття знайоме – пульс вирівнюється, думки зосереджені, тіло готове.

— Сьогодні в нас особливий бій! — ревів ведучий у старий мікрофон. — Зліва – легенда цього клубу, машина для вбивств, ГРІМ!!!

Грім підняв руки, викликаючи ще більше реву. Його м’язисте тіло було покрите шрамами та татуюваннями. Він посміхався, як голодний вовк, уже смакуючи бій.

— А справа… той, хто приходить з нізвідки й залишає за собою тільки фантомний біль… ФАНТОМ!

Я підняв голову, повільно зробив крок уперед. Натовп вибухнув: одні вболівали за мене, інші – хотіли побачити моє падіння.

— Правила? — Грім ухмильнувся.

— Та які правила? Б’ємося, поки один не впаде.

— Сам напросився, дрібний.

Гонг.

Грім кинувся вперед, як танк. Я відскочив, ухилився, розвернувся. Його кулак просвистів у повітрі.

Він ударив вдруге – я нахилився, але він встиг задіяти лікоть. Біль пройшовся по моїх ребрах, але я встояв.

— Отак, Фантоме, приймай гостинець! – гарчав Грім.

Він був важким, сильним, але повільним. Я обійшов його збоку й вгатив ногою в бік. Грім захитався, але не впав.

Натовп ревів.

— Фантом, добий його!

— Грім, ламай йому щелепу!

Грім зробив випад, спробував схопити мене – я встиг відхилитися, ударив його кулаком у живіт. Його обличчя перекосилося, він на секунду завис, але потім схопив мене за плече і штовхнув у металеву огорожу.

Біль прострілив спину. Я ледве встиг ухилитися від його коліна, яке могло зламати мені ребра.

— Не такий ти й швидкий, Фантоме, а?

Я мовчки змахнув кров з губи.

Він вдарив ще раз – і цього разу я не відступив. Пропустив його удар у плече, але завдав йому свій – прямий, точний, у скроню.

Грім похитнувся.

Другий удар – в щелепу.

Третій – під дих.

Він впав на одне коліно. Натовп вибухнув – хтось верещав від радості, хтось від злості.

Я зробив крок уперед, щоб добити його, але він раптово рвонувся, схопив мене за талію й перекинув на землю.

— А тепер – кінець! – гаркнув він, нависнувши наді мною.

Його кулак летів мені в обличчя, але я різко повернув голову, ухилився й ударив його по нирках.

Грім застогнав. Я перевернув його на спину, навалився всією вагою й вгатив кулаком по щелепі. Раз. Два. Три.

Він більше не рухався.

Тиша.

Потім суддя підняв мою руку.

— Переможець – ФАНТОМ!

Натовп вибухнув криками.

Я піднявся, вдихнув повітря. Перемога. Ще один крок до грошей, ще один бій ближче до свободи.