Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Убік 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Убік" автора Філіп Кіндред Дік. Жанр книги: Фантастика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 64
Перейти на сторінку:
про завантаження, і йому було насправді байдуже, що зв’язок із батьком врешті згасає. Тож Герберт нічого не сказав. Просто подався геть, залишивши їх наодинці. Навіщо говорити йому, що, мабуть, він приходить сюди востаннє? У будь-якому разі чоловік незабаром і сам про це довідається.

Позаду мораторіуму, на завантажувальній платформі, з'явилася вантажівка. З неї зіскочили двоє чоловіків, одягнених у знайому блакитну уніформу. «Доставка і зберігання від Atlas Interplan», — зауважив Герберт. Привезли нового напівживого, який щойно помер, або ж забирають того, чий термін закінчився. Не кваплячись, Герберт вирушив до них, щоб наглянути за процесом, однак його покликала секретарка:

— Гер Шьонгайт фон Фоґельзанґ, пробачте, що перериваю ваші роздуми, але один клієнт просить допомогти активізувати його родича. — Надаючи своєму голосу особливого звучання, вона додала: — Це містер Ґлен Ранситер, який щойно прибув сюди аж із Північноамериканської Конфедерації.

До Герберта жвавою енергійною ходою наближався високий літній чоловік із великими руками. Він був одягнений у різнобарвний дакроновий костюм, плетений камербанд і яскраво вифарбувану з країв марлеву краватку. Його масивна, як у вгодованого кота, голова випиналася вперед, коли він вглядався у вас своїми трохи банькатими, круглими та лагідними, надзвичайно спостережливими очима. На обличчі Ранситера застиг вираз професійної привітності, меткої зосередженості, яку спершу він спрямував на Герберта, проте майже одразу його погляд ковзнув в інший бік, так ніби Ранситер уже міркував про справи, що чекали попереду.

— Як там Елла? — голос Ранситера був настільки гучним, що здавався електронно підсиленим.— Готові «підрихтувати» її для розмови? У свої двадцять вона має бути в кращій формі, ніж ми з вами.

Він засміявся, але його сміх мав у собі щось абстрактне. Ранситер завжди посміхався і хихотів, його голос завжди гучно гримів, проте насправді він нікого не помічав. Йому було до всіх байдуже — лише його тіло посміхалося, кивало й тиснуло руки. Ніщо не зворушувало його дух, який перебував десь далеко. Байдужий, але люб’язний, Ранситер повів Герберта за собою, розмашисто крокуючи до холодильних блоків, де спочивали напівживі, включно з його дружиною.

— Давненько ви не заходили, містере Ранситер — зауважив Герберт. Він не міг пригадати дату на звіті про завантаження місіс Ранситер, скільки напівжиття їй лишалося.

Ранситер, прихопивши Герберта за пояс своєю широчезною рукою, немов закликаючи того рухатися швидше, сказав:

— Настав вкрай важливий момент, Фоґельзанґу. Ми з партнерами натрапили на щось, що виходить за межі будь-якого раціонального розуміння. Поки я не можу нічого розголошувати, проте ми думаємо, що стан справ невтішний, хоча й не безнадійний. Та ми не впадаємо у відчай. Де Елла? — він зупинився й квапливо озирнувся навкруги.

— Я доставлю її до переговорної зали, — відповів Герберт. — Відвідувачам заборонено заходити до холодильних блоків. Маєте з собою номерне посвідчення?

— О Боже, ні. Загубив його кілька місяців тому. Але ж ви знаєте мою дружину, зможете знайти. Елла Ранситер, близько двадцяти років, брюнетка з карими очима, — він нетерпляче роззирнувся. — Куди ви перенесли залу? Здається, раніше знайти її було нескладно.

— Проведіть Містера Ранситера до переговорної зали, — наказав Герберт одному зі службовців, який саме тинявся неподалік: хотів побачити, як виглядає всес-вітньовідомий власник організації, що протидіяла псі.

Зазирнувши до зали, Ранситер із відразою мовив:

— Забагато людей. Я не можу там розмовляти з Еллою,— він рушив за Гербертом, який саме прямував до відділу, де зберігалися досьє.

— Містере фон Фогельзанґ,— мовив Ранситер, наздогнавши його і знову поклавши свою велику лапу на плече чоловіка. Герберт відчув вагу його руки, її переконливу силу. — Чи не знайдеться тут більш приватної місцини для конфіденційної розмови? «Ранситер і компаньйони» поки не готові розкрити перед усім світом те, що я мушу обговорити з дружиною.

Заскочений раптовою появою і наполегливістю голосу Ранситера, Герберт сам не стямився, як швидко пробурмотів:

— Сер, я доставлю місіс Ранситер в один із кабінетів.

Герберту було цікаво, що ж трапилося, що змусило цього чоловіка покинути свої володіння й такої пізньої години здійснити паломництво до мораторіуму «Любі браття», щоб «підрихтувати» — як грубувато висловився Ранситер — його напівживу дружину для розмови. Він припускав, що йшлося про якісь ділові негаразди. Останнім часом телебачення й гомеозети були переповнені рекламою різноманітних організацій, що протидіяли псі, які безнастанно закликали до обачності. «Оберігайте вашу приватність», — не вгаваючи лементували вони в усіх засобах інформації. «Чи не прослуховує хтось ваші думки? Чи й справді ви на самоті?» — тут йшлося про телепатів. За цим слідували нудотні страшилки про ясновидців: «Чи певні ви, що ваші дії не передбачає хтось, кого ви ніколи не зустрічали? З ким ви ніколи не захотіли б познайомитися й кого б нізащо не запросили до себе додому? Позбудьтеся тривоги, звернувшись до найближчої організації запобігання паранормальним втручанням, яка спершу з’ясує, чи й справді ви стали жертвою небажаного стеження. І якщо це підтвердиться, то, на ваше прохання, нейтралізує цей вплив. До того ж, за помірну ціну».

«Організація запобігання паранормальним втручанням». Термін йому подобався. У ньому була гідність і точність. Він знав про це з власного досвіду: два роки тому, видаючи себе за звичайного співробітника, в мораторій проник якийсь телепат. Про його мотиви Герберт так і не довідався. Ймовірно, телепата цікавила конфіденційна інформація, яку обговорювали напівживі й ті, хто до них приходив, а, можливо, йшлося про якогось конкретного напівживого. Так чи інакше вистежувач із антипсі організації зафіксував телепатичне поле, й про це доповіли Герберту. Він підписав договір із однією з організацій, що протидіяли псі, і за мораторіумом закріпили антителепата, який відтоді перебував тут постійно. Телепата тоді так і не знайшли, але його втручання нейтралізували, як і обіцяли усі ті реклами. Зрештою, знешкоджений телепат вшився сам. Тепер мораторіум був вільний від псі, але для певності, що він таким і лишатиметься, антипсі організація щомісяця проводила перевірку закладу.

— Дуже дякую, містере Фоґельзанґ,— сказав Ран-ситер, крокуючи вслід за Гербертом крізь внутрішні приміщення, у яких працювали службовці, до порожнього офісу, де стояв запах затхлих непотрібних мікро-документів.

«Звісно, — задумливо розмірковував Герберт, — я повірив їм на слово, що сюди проник телепат. Як доказ вони показали мені запис, який їм вдалося зафіксувати. Можливо, вони підробили його у власній лабораторії. Я також повірив їм на слово, що потім телепат зник. Прийшов, пішов, а я заплатив дві тисячі поскредів. А що як ці організації запобігання — просто шахраї? Запевняють у необхідності

1 2 3 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Убік"