Хелена Хайд - Проклятий ректор і я, або Караоке в крижаній академії, Хелена Хайд

Божечки, тільки не це! Невже мене буде поганити якийсь смердючий зморщений дід?! Ні, благаю, тільки не це! Що завгодно, тільки не це! Звичайно, безглуздо було чекати в ролі ґвалтівника неземного красеня з накачаним торсом, як у книжках Сарочи Маас, чи в «Аделінці». Але все ж старигань — це занадто! От що-що, а фантазій про всяке снохачєство я ніколи не мала.

— Доброго дня, — тим часом привітав він з добродушною усмішкою, яка після того, що сталося, мене не на жарт налякала. Мабуть, Чикатило теж так своїм жертвам усміхався!

— І вам вітуленьки, — крекнула я.

— Не стійте, Марічко, сідайте, — чемно кинув дідусь, вказавши на стілець навпроти. Не сміючи сперечатися, я підкорилася і сіла. — Розумію, ситуація трохи незвична, ви розгублені, не розумієте, що відбувається, і таке інше. Тому поспішаю запевнити вас, що все гаразд і боятися нема чого.

Трохи незвичайна? ТРОХИ?! Та якого дідька?! Що ж творять ці столичні дівчата (до яких вони мабуть звикли), якщо вся ця ситуація видалася б їм такою, до якої можна застосувати слова «Трохи незвичайна»?!

— То що тут відбувається? — пискнула я, сильніше притискаючи до себе свою сумку з квіточкою.

— Почну трохи здалеку, — мило підморгнув дідусь, чим ще більше налякав мене. — Як ви, напевно, пам'ятаєте, близько тижня тому з вами сталося щось дивне.

— Ви про… — простягла я в невиразній здогадці.

— Так, мабуть, — кивнув він. — Мимовільний викид магічної енергії через стрес, коли старшокурсник випадково побачив вас не одягненою в роздягальні після фізкультури…

— Якої ще магічної енергії?! — Закричала я, зірвавшись з місця.

— Ну мила моя, люба моя, ви ж не думаєте, що всі лампочки в корпусі вибухнули з якоїсь іншої причини?

— Я взагалі гадки не маю, чому тоді в корпусі вибухнули всі лампочки! — заволала я, хапаючись за голову.

— Тихіше-тихіше, все гаразд, — доброзичливо запевнив дідусь, заспокоюючи мене жестами. — Коли сила прокидається у вашому віці, таке буває. Зазвичай, звісно, у обдарованих це відбувається набагато раніше, десь між тринадцятьма і шістнадцятьма роками, і до Академії їх відправляють наприкінці серпня, а не після початку навчального року. Але з вами ось вийшло у вісімнадцять, і вже після початку занять. Таке рідко, але буває. Тільки не хвилюйтеся, у цьому немає нічого непоправного, — додав він... і змахнув рукою! Тієї ж миті я відчула, як щось підхопило мене і посадило назад на стілець!

— Хто ви взагалі такий? — хрипко прошепотіла я.

— Голова міністерства магії України, — спокійно повідомив дідусь. — І оскільки на пенсію поки не збираюся, то цілком імовірно, що я стану вашим безпосереднім начальником після того, як закінчите Академію.

— Вибачте, що за?..

— Так, буду послідовнішим у своїх словах, даруйте, — усміхнувся він. — Справа в тому, що магія існує, але це суворо засекречено, і якщо надто сильно про це базікати, до тебе прийде СБУ. Тих, у кого прокидається магічний дар, відправляють до закритої таємної Крижаної академії, яка знаходиться в Антарктиці, де співпрацює зі станцією «Академік Вернадський». Точне її місцезнаходження відоме одиницям. Все це заради того, щоб навчити майбутніх державних чарівників так, щоб і вони не становили загрози не-магам, і щоб звичайні люди часом про магію не дізналися. Загалом, вітаю, Марічко! Ви чарівниця, вас зараховано до Академії, і ви вчитиметеся чаклувати! Більш детально про те, що як далі буде у вашому житті, ви дізнаєтеся вже на місці. До мене вас доставили тому, що саме тут знаходиться найближчий від столиці портал, який перенесе вас до Академії. І не хвилюйтесь, в КНУ вже саме повинні закінчувати оформляти ваше відрахування! Вашим батькам ми теж відправляємо звістку, щоб вони не хвилювалися про вас наступні п'ять років.

— Чекайте, тобто, ви хочете сказати, що п'ять років я батьків взагалі не побачу?! — жахнулася я.

— Такими є правила Академії, — з жалем похитав головою дідусь. — Заклад повністю закритий, контакти із зовнішнім світом заборонені, жодного зв'язку немає, не рахуючи телефону в кабінеті ректора, з якого можна зв’язатися з «Академік Вернадський», аби ті передали повідомлення далі. Ну не можемо ж ми дозволити студентам випадково розкрити наші секрети, поки вони молоді-зелені! Адже магічні навчання — штука гучна, і десь в не настільки далекому та безлюдному місці воно б точно привернули увагу. Та й оцей портал, яким ми вас відправимо, жере просто здуріти скільки енергії, тож не можемо ми давати всім підряд вільно бігати ним туди-сюди щоразу, як студенти захочуть сходити компанією попоїсти в «Пузатій хаті». Тому такі справи. Але не переживайте, ви там будете таким чудесам навчатися, що навіть не згадаєте про якийсь там інтернет, і все інше! Ну загалом, Марічко, давайте не будемо затримувати один одного, адже я людина зайнята, та й у вас попереду багато чого. Ходімо до порталу. І так, у вас немає вибору, — весело засміявся він сміхом, який навіть не здався мені зловісним, а справді був таким! — Якщо відмовитеся йти добровільно, вас потягнуть туди силоміць. Не навчені обдаровані державі на вулицях не потрібні. Та й у Академії знайдуть спосіб змусити робити те, що треба.

Після таких обнадійливих слів мені більше нічого не залишалося, крім як на ватних ногах піти за цим моторошним дідусем, який вставши з-за столу, попрямував до одних з дверей кабінету.

— А... речі! — Стрепенулась я. — Мені ж речі треба зібрати!