Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Історичний любовний роман » Козацька балада 📚 - Українською

Влада Клімова - Козацька балада

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Козацька балада" автора Влада Клімова. Жанр книги: Історичний любовний роман.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 ... 40
Перейти на сторінку:

– Не тривожтеся, пані. Я все зроблю. Піду додому та приготую йому відвар із трав. Бог дасть, воно обійдеться. Але ж повинен був доповісти. Дивіться: від Ваших рук у нього вже погляд веселіший! – запримітив дбайливий конюх.

– Дякую, Гожо. Твоїм запевненням я вірю. Візьми з кухні страв додому, на обід. Коли Зорі готувати? Її справи набагато важливіші, – посміхнулася Марічка та пам’ятала, що скоро їй теж знадобиться допомога повитухи Зори.

Ще коли народжувала двійняток серед стогів, тоді й пізнала цю щиру знахарку. Та прибігла відразу, як дізналася й допомогла чим треба.

Так і жила родина Грицаїв поруч з людьми усіх народностей і не грошима чи продуктами, а вільними стосунками й доброю душею підкупала всіх навколо.

– ...Йди звідси швидше, бо он повзе зі стайні наша бариня. Ця пронира відразу побачить, що не вистачає пів качки в казані, – гримнула на дочку кухарка Явдоха та випхала на задній двір, з украденим м’ясом.

Тепер зрозуміло: чому не досить гуски! Далі заздрісниця одягла на обличчя доброзичливу посмішку й крутилася по кухні, наче її ключиком завели.

– Ну, як Докійко, нині всього вистачає? Ой, треба поспішати. Скоро Олекса прискаче, а в нас ще нічого не готове. Давай, я тобі допоможу! – хвацько закотила рукава красивої вишитої сорочки Марічка.

– Та що Ви, ясновельможна! Я все сама зроблю. Куліш готовий і картопля в печі доходить, – вона прикрила всім своїм тілом стіл і не пускала господиню так, наче там лежав тифозний.

– Добре, коли так! Бо людям серед степу вже точно їстоньки хочеться. Ось, чую вороного Олекси. Давай я складу паляниці до кошика, – все зрозуміла та не стала журити крадійку господиня й швиденько розкинула чистий лляний рушник на сусідньому столі.

– Мамо! Де ти? – весело зіскочив з коня старший син. Він лагідно попестив морду тварини й прив’язав за чумбур (кінська упряж) до сохи.

– Я тут, синочку! Наразі майже все готове. Ходи, вмийся та молочка попий. А там і обід поспіє, – засяяла дивлячись у прекрасні карі очі, що дісталися хлопцеві від батька, чарівна Марічка.

Розділ 3. Олекса

У свої шістнадцять Олекса виглядав на всі двадцять: широкоплечий, видний та стрункий. Неслухняний хвилястий чуб майорів на лобі, а потилиця була гладко виголена, як у справжніх козаків. Він уже не перший рік голився та вважав себе повністю дорослим.

Ровесники дружно обрали парубка своїм курінним і слухалися наказів, коли ганяли степами на конях та змагались у майстерності володіти шаблями й списами. Звісно їх козацька зброя була з дерева, але навіть при ній хлопець відчував себе готовим до будь-якого бою...

І з нареченою він не крився. Багата на довгі коси сусідка Христина була не дуже поважного роду. Але Грицаї ніколи не хизувалися своїм становищем та вважали, що у кохання немає статусів чи рангів. Звісно батьки поки не збиралися засилати до сусідки сватів та поблажливо недобачали піднесено загадкові очі нащадка.

Безсумнівно Марко й Марічка ще добре пам’ятали свої вечорниці та зоряні ночі у високих травах. Але синові все-таки натякали, що у стосунках з дівчиною він повинен бути відповідальним і розважливим.

На темному небі знову хтось розсипав діаманти яскравих зір, хоч місяць поки десь забарився. Високі верби опустили свої довгі коси до води, а жаб’ячий хор старанно намагався переспівати капелу цвіркунів.

Олекса стрімко нахилився до солодких вуст дівчини та вона грайливо відсахнулася:

– Ні! Мама каже, що Грицаї ніколи не погодяться на таку невістку... Олексику, ти ж знаєш: я тобі не рівня!

Та настирливий і розігрітий вдень серед степів парубок мав наразі зовсім іншу думку:

– Христю! Що це за середньовіччя? Ти повинна знати, що мої батьки дуже гарно ставляться до тебе й будуть раді, коли ми станемо на рушник.

Вона крутилася та вправний молодець піймав жадані губоньки й зігрів дівчину у своїх щирих обіймах. Потім обережно заліз долонею в пазуху й залюбки пестив пишні дівочі перси...

– Ой, Господи! Навіщо ти такий впертий? Краще б я сьогодні не вийшла...

– То вийшла б завтра чи ще коли, а я все одно тебе доб’юся й кохатиму до самої смерті. Он дивися які в мене щасливі батьки. Хіба скажеш, що вони старі? А я до кохання маю не менше батькового хисту. Христе, ходімо до дальньої клуні! Ми там сьогодні таке духмяне сіно завезли... Пахне медом і квітами.

– Ні-ні-ні! Я тобі не вірю. Ти ж відразу полізеш роздягати, а вже тоді зробиш все по-своєму. Не піду й не проси, – мужньо опиралася дівчина.

Десь недалеко закашлявся чоловік і закохані здригнулися та припинили свої жагучі пустощі. Далі Олекса, не питаючи, схопив Христину за руку й майже силоміць поволік якомога далі від сторонніх очей та вух.

Він відчував до своєї обраної такий нестримний потяг, що вже й забув про обіцяну відповідальність. Ось юнак хвацько зняв жердину, що перекривала вхід до клуні та затягнув бажаний стиглий плід всередину.

– Іди сюди! – нетерпляче простягнув до неї руки Олекса, зірвав з плечей свитку та кинув на пухке сіно. А те піддалося й кликало опустити жадану здобич на духмяну перинку.

Скоро вправний кавалер діловито розв’язав стрічку, що стягувала комір полотняної кошулі дівчини й та опинилася десь на сіні. Від побаченої краси, навіть у напівтемряві, йому перехопило подих. Шовкова сорочка Олекси полетіла геть і хлопець вперше доторкнувся до оксамитових плечей коханої.

– Нічого не кажи! Як тільки завеземо все збіжжя у двір, відразу зашлю до твоєї мамки сватів. Навіть не думай мені відмовляти. Бо я всі ваші гарбузи повикидаю в річку! – рішуче вимовив юнак.

Ну, як відмовиш такому парубку? Його палкому серцю, а ще рукам, що лагідно пестять і вимагають згодитися на блаженство. Христина відчувала, як всередині неї щось горить та чекає віддати Олексі все до останнього подиху. Але дівчина відлучила губи від його шалених вуст і тремтячим голосом сказала:

– Олесику! Твоєю буду навіки, повір... Та не можу, доки ми не вінчані. Мати прокляне й Бог усе бачить.

– Добре, згоден. Підожду тебе, кохана... Тільки до холодів ти станеш моєю дружиною! – збуджено притискав юний Грицай до гарячих грудей ніжне тіло Христі.

Розділ 4. Пожежа

Все йшло до того, що на родину Грицаїв чекає гучне весілля. Так, Олексі ще не виповнилося й сімнадцяти років і в батьків ось-ось з'явиться ще одна дитинка, але проти Кохання вони зроду не йшли! Тому, коли нащадок попрохав дозволу оженитись - певно що вони погодились.

1 2 3 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Козацька балада», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Козацька балада"