Ксенія - Кулон щастя і любові, Ксенія

Джейк сидів біля вогнища, тримаючи в руках чашку гарячої кави.  Вогонь тріщав, освітлюючи їхні обличчю
- Це Брайан, - сказав Джейк, побачивши чоловіка. - Мій старий напарник.
Брайан підняв голову і слабко посміхнувся.
- Джейку... я думав, ти більше не повернешся в це пекло, - сказав він.
- Тримайся, ми витягнемо тебе, - відповів Джейк.
Емма вже аналізувала вибухівку. Вона побачила кілька дротів, але один із них був підключений до іншого пристрою.
- Це пастка, - сказала вона. - Якщо ми знімемо бомбу, це може активувати ще один вибух у іншій точці.
- У нас немає вибору, сказав Джейк.
Емма кинула на нього швидкий погляд і почала працювати. Таймер стрімко зменшувався: 10:00, 09:30, 09:00.
- Еммо, швидше, - сказав Джейк озираючись.
- Це складніше ніж здається! - відповіла вона.
Тим часом у планшеті знову з'явилося повідомлення. Це була Лідія.
- Ви такі передбачувані, - сказала вона. - Але чи встигнете ви врятувати решту?
На екрані з'явилося відео: заручники в інших точках кричали і благали про допомогу.
- Вони хочуть, щоб ми розпилили свої сили, - сказала Емма, коли її пальці працювали над дротами. - Ми не можемо бути всюди одночасно.
- Тоді нам потрібно знайти основний центр управління, - відповів Джейк. - Вони не просто залишають підказки, у цього хаосу є мета.
- Спочатку ми врятуємо Брайана, а потім розберемося, сказала Емма.
В останню мить вона перерізала правильний дріт, і таймер зупинився на 00:17.
Брайан тяжко дихав, але був у безпеці.
- Тепер потрібно рухатися далі, - сказав Джейк. - І знайти їх штаб.
- Або вони знайдуть нас першими, - додала Емма, дивлячись на темряву за вікном.

Емма і Джейк стояли в занедбаному складі, куди їх привели нові координати. У повітрі відчувалася напруга - кожен їхній рух міх стати пасткою. В центрі кімнати стояв невеликий стіл, на якому була коробка із замком. Поруч лежав черговий планшет із відеоповідомленням.
На екрані з'явилося обличчя Лідії.
- Ви вже, мабуть, втомилися, - сказала вона з притворною співчутливістю. - Але ваша дорога ще не закінчена. Перед вами черговий ключ до гри.
усередині коробки - карта, яка приведе вас до наступної точки. Але щоб відкрити її, знадобиться те, що належить вам.
Джейк нервово подивився на коробку.
- Вони знову щось задумали, - сказав він, перевіряючи приміщення на наявність пасток.
Емма подивилася на кулон, який висів у Джейка на шиї. Його блискуча поверхня, здавалось, нагадувала про те, що вони пропустили важливу деталь.
- Вони хочуть, щоб ми використали кулон, - сказала вона.
Джейк подивився на нього, і зняв його, він дав його Еммі.
- Думаєш це ключ? - запитав Джейк, наближаючись до коробки.
- Знаю. Лідія завжди була схиблена на символах і старих речах. У цьому кулоні має бути щось більше, ніж здається.
Емма піднесла кулон до замка. Він ідеально підійшов у паз.
Повернувши кулон, вона почула клацання. Коробка відкрилася.
Усередині була карта із зазначеною локацією. Але разом із нею вони знайшли ще один предмет - невеличкий флеш-накопичувач.
- Що це? - здивувався Джейк, беручи флешку.
- Відповіді, - сказала Емма. Її очі спалахнули, ніби вона зрозуміла щось важливе.
Вона підключила флешку до планшета. На екрані з'явилися старі файли - листи, фотографії, які показували зв'язок Лідії та Томаса з її минулим.
- Ось воно,прошепотіла Емма. - Кулон був частиною цієї гри з самого початку. Це ключ до розгадки.
Джейк нахилився ближче, переглядаючи файли.
- Вони використали цей кулон як спосіб маніпуляції, - сказав він. - Але тепер це наш козир.
Емма знову подивилася на кулон. Вона розуміла, що він не лише відкривав коробку, але й вів її до істини.
- Ми знайдемо їх, - сказала вона, стискаючи кулон у руці. - І закінчимо цю гру.
- Почнемо з цієї карти, - сказав Джейк, показуючи локацію. - Але тепер ми гратимемо за своїми правилами.

Емма і Джейк прибули на фінальну локацію - занедбану фабрику на околиці міста. Усе приміщення було залите тьмяним червоним світлом аварійних ламп, а сирена гучно лунала, додаючи більше напруги. Лідія і Томас вирішили закінчити гру гучно, і кожна хвилина наближала вибух.
- Тут все заміновано, - сказав Джейк, озираючись. - Це їхній останній крок.
- І наш, якщо ми не знайдемо спосіб зупинити це, - відповіла Емма, стискаючи кулон у руці.
На планшеті з'явилося останнє повідомлення від Лідії.
- Вітаю вас у фіналі, - її голос був спокійним, але повним насмішки. - Перед вами - головний механізм. У вас є 10 хвилин, щоб зупинити вибух. Але є одна умова: потрібен код.
Емма знову подивилася на кулон. Вона зрозуміла, що він є ключем, але як саме його використати?
Вони кинулися до центрального пристрою, розташованого посеред великої зали. Це була складна панель із численними екранами і дротами. У центрі знаходився невеликий отвір, і Емма зрозуміла - кулон має підійти.
- Здається, він має відкрити цей механізм, - сказала вона, вставляючи кулон у отвір.
Кулон клацнув, і на екрані з'явився цифровий код. Але раптом за спинами героїв почувся сміх.
- Ви справді думаєте, що все так просто? - промовила Лідія, виходячи з тіні з пістолетом у руці. Поруч стояв Томас із ножем.
- Відходьте від панелі, або все закінчиться для вас прямо тут, - сказала вона, націлившись на Емму.
Джейк повільно підняв руки, але Емма не відставила.
- Гра закінчиться зараз, але не для нас, - сказала вона, швидко витягаючи кулон із панелі й кидаючи його прямо в Лідію.
Кулон влучив у неї, і на мить вона втратила рівновагу. Джейк скориставшись моментом, кинувшись до Томаса. Емма намагалася повернутися до  панелі, але Лідія вистрілила. Куля зачепила Емму в плече, і вона впала, притискаючи рану.
- Ні! - закричав Джейк, вибиваючи зброю з рук Томаса.
Попри біль, Емма повзла до панелі, тримаючи кулон у руці. Кожен рух здавався нескінченним, але вона знала, що часу майже

нескінченним, але вона знала, часу майже не залишилося. На екрані таймер показував 00:30.
Лідія кинулася до Емми, але Джейк вчасно збив її з ніг.
Емма вставила кулон назад у панель і ввела код, який з'явився на екрані. З останнім клацанням механізм зупинився, і таймер завмер на 00:05.
Тиша наповнила приміщення.

Лідія і Томас лежали зв'язаними на підлозі, коли прибула поліція.
Джейк сидів поруч із Еммою, тримаючи її за руку. Її рана була серйозною, але не смертельною.
- Це було б неможливо без тебе, - сказав він, дивлячись на неї.
Емма слабко усміхнулася.
- І без кулона, - додала вона, стискаючи його в руці.
Ця гра закінчилася. Але Емма знала: це був лише початок її боротьби з минулим і майбутнім.

Ніч була спокійною, як вперше за довгий час. Емма сиділа на балконі, загорнувшись у плед, і дивилася на зоряне небо. Рана на плечі ще боліла, але біль здавалася незначною порівняно з тим, що вони пережили.
Джейк вийшов із кухні, тримаючи в руках дві чашки чаю. Він поставив одну перед Еммою і сів поруч.
- Не спиш? - запитав він, кинувши на неї уважний погляд.
Емма усміхнулася.
- Стільки всього сталося... важко просто взяти і відпустити думки.
Джейк кинув, дивлячись у далечінь.
- Ти сильніша, ніж думаєш, - сказав він. - Я бачив, як ти боролася, як не здавалася навіть тоді, коли здавалось, що шансів більше немає.

Кінець