Алекс Мойра - Вишиванка , Алекс Мойра

     Бурят із вечора заначив пів-літру якогось шмурдяка, що знайшли при "обшуку".

     - Мамка, яйкі, курка, жрать ставь на стол, сейчас обиск будєм дєлать, - заражали орки.

     - Пожалуйтє, как угодно. Відповіла господиня гарним, добре поставленим сопрано. - Таким би у опері співати, подумав Бурят. 

     Все йому здавалось дивним, все якось не співподало у отруйному нічною попойкою, мозоку. І дівчина згвалтована із розуму не йшла, і хто її забрав, і до чого та сітка, і чому господиня стара вже, а голос наче у молодої, і чого не тремтить, як інші, не поспішає догодити?

     - О, так ти русская, а бандеровцев гдє прячєшь? - продовжували жарти орки.

     - Там же, гдє і вчєрашняя, в пизде...., продовжували ржати побратими. 

     - Что-то меня поблєвать тянєт, сказал Бурят. Пойду подишу нємного.

     - Ти, чурка, когда вєрнєшься, с нами за стол не садісь, нє порти нам аппєтіт. Твоє мєсто вон там, у порожка. Тєбє тєтка туда и жрать в міскє принєсєт, как собаке, - осклабився Батя.

     - А ти, мать, подавай картошку, відішь, устали, єсть хотім.

     Господиня мовчки розклала картоплю по глиняним тарілкам, та поставила перед кожним на стіл. 

     - А чуркє отнєсі к порогу, пусть там жрет, чухонь немитая. Батя вважав себе дуже культурною людиною. Він полив на руки шмурдяка, розтер та витер краєм скатертини. 

     - Нам нє страшний нікакой короновірус, - заявив він і почав жерти, що наклали.

     Господиня поставила на стіл ще нарізаного сала, часника та мариновоної цибулі. Картопелька під шмурдяк, помідорки та сальцо із хлібчиком, так і пригали до рота. Жіночка відійшла до дальнего кутка хати, майже за пічкою. Там стояла давня, чуть порепана від віку прялка, і мовчки сіла прясти. 

     Тихо скрипнули дверцята. То бурят повернувся. Майже зелений, так його чомусь скрутило лихо. Він побачив миску із іжою, що поставила господиня, але йому було так зле, що він присів рядом, зажмурився і чутка задремав під п'яні балачки побратимів, а коли розкрив очі здивувався. До хати вони зайшли поснідати їз ранку. Коли ще сонце тільки почало свій хід по небосхилу. Виходив поблювати Бурят на двір і відчував долонею, що роса, що впала на траву не висохла зовсім. А зараз, червоний кругляш сонця котився з небосхилу за горизонт. І ось ще мить, і коснеться краєм, і закотиться сонце, і викочуться зірки. 

     - Як це, день минув? Дивно? - подумав ліниво Бурят. Але самий жах чекав його далі. В хаті було тихо, наче на цвинтарі. Побратими сиділи як вкопані. Легко ступаючи, наче молодиця, жіночка підійшла до одного, та легенько торкнулась долонею потилиці, потягнула від нього червону нитку. Торкнулась іншого, потягнула нитку і від нього. Підійшла до Баті, тримаючи обидві нитки в іншій руці. Батя захрипів, осклабився на жінку, як скажений собака, і впав мордою у тарілку. Ніжно, як коханого, торкнулась стара його потилиці, і потягнула третю нитку. 

     Бурят заніяковів. Він був наляканий, як ніколи у житті. Раптом жіночка повернулася до нього із чорними, ніби проваленими очима.

     - Ох і телепень, ну що тобі говорили, ну куди ти немов теля нерозумне приперся? І грошей не заробив і душу свою занепостив. Чого злякався, сиди тепер чекай, не з'їм я тебе. Попрацюєш трохи. Бурят намагався підвестися, але наче подушка із піском впала йому на бронік.

     Жіночка повернулась за прялку, закріпила ниті за веретенце і закрутилося колесо прялки, спочатку тяжко, як старий іржавий поїзд, що простояв тривалий час на колії без руху, а потім все скоріше і скоріше. І вже не бачив Бурят колеса прялчиного, так швидко намотувалась гладка, тричі скручена червона нитка на веретенце. 

     Прялка крутилася, господиня пряла, орки ставали бліднішими, ніби віцвітало в них життя, ставали прозорими фарби.