Алекс Мойра - Вишиванка , Алекс Мойра

      - Всє, всє, фу сказав, - Бурят підвівся, та поглянув в сторону дому. 

     Чи то жінка, чи то дівчина відпарювала на тремпелі дуже, дуже гарну сорочку. Червону, із доброї щільної тканини із вишивкою по воротнику. Якби не досвід минулої ночі, руки Бурята самі потяглися б до цього витвору мистецтва. 

     - Сам не одєвай, но приміряти позволь, - тихо, наче пошепки сказала жінка, - к тому, хто найбільший злодій, а ти про нього це не знаєш, вона сама пійде. Да так, що до серця чорного пристане і не відліпне. Не втручайся у справи долі. Вона сама до нього приведе. Да, і грошей він дасть, скільки в нього є, все віддасть, лиш би одягнути, тому буде тобі телепню підказка, хто не буде торгуватися, а сам суму назове, та намного більшу, чим запрошуєш, тому і продавай.

     Швиденько жіночка зняла із тремпеля та склала сорочку у білий із синім пакет із надписом АТБ. Вклавши у руку Бурята вушки пакету із сорочкою жінка за плечі розвернула хлопа до металевих дверей, що холодили йому спину лише однією своєю присутністю. 

     - Іді, нє будь дураком больше, чєм ти єсть, - сказала вона і легенько підштовхнула Бурята до виходу.

     Двері із важким скрипом почали розкриватися, проявляючи скрізь себе вселенську темряву. Бурята потягнуло як на мотузці у цій чорний прямокутник дверей. 

      - Піздец, - словарний запас хлопа не був дуже розвинутий, чи то було чарівне слово непроявленого шамана, достовірно невідомо, але наїбнувся парняга із дуже смачним ляпанцем. Шмяк, але не хрусть, - це вже добре, подумав про себе Бурят, розкрив очі і впав би, якби не ліжав. 

     Він був в тому, першому будиночку, в якому орки разом гвалтувати вже добре знайому по розповідям, страшну душегубку Марусю. І мокра сітка, і пляшки від шмурдяка валялися під столом. Був ранок. Бурят дивився через вікно, в якому, регоча та матюкаючись, орки, з якими він був у ту страшну ніч, і яких потім зпряла живцем стара відьма, відходили від будинку. Хлоп бачив їхні спини. Раптом волосся його стало дибки, мурашками покрилася шкіра - він побачив свою спину теж.  Бурят подивився на руку - пальці моторошно стискали пакет АТБ із червоною сорочкою. Він поліз під легкий бронік - бутилки із шмурдяком, яку він дбайливо зберігав увесь ранок щоб похмелитися не було.

      Зачекавши, поки живі мерці відійдуть на доречну відстань, щоб бодай не побачив ніхто, він пошкандибав до школи. 

     Місцем, найулюбленішем орками для розташування частини, була дитяча школа. Не тому, що велика, а тому, що складена із білої цегли, вона будувалася на бетонних фундаментних блоках. І як би добре її не обстрілювали, під тими плитами було навіть затишно та спокійно. 

     На ранок дня повар вже готував щось смачненьке, і це був би найкращій момент у житті Бурята, якби не сорочка. Було ще зовсім рано, селище знаходилось майже у тилу. І керівництво частини ще не повернулося із вчорашньої наради. Бухали та ходили дивитися, що можна розмарадерити собі на користь. Ніхто не заморачувався називати речі своїми іменами, коли не для журналістів.

     Бурят зайшов до приміщення де спали орки. Велика кімната із орочими ліжками у два ряди. Баули, забиті барахлом біля кожного. Бурят витягнув сорочку, та поклав її на своє ліжко, сів поруч і прийнявся чекати.

     Темна кімната із енергозберігаючою лампочкою білого світла стала і теплішою і яскравішою. Наче сонечко приніс хлоп. 

     Через декілька хвилин орки почали підтягуватись до Бурята, подивитись, що то там таке.

     - Ти ето для сєбя принєс, чурка? - спитав його товариш по зброї.

     - Нєт, продать хочу, мне долг отдать надо, - відповів Бурят.

      - Проігрался, что лі касатік. А ми думали, бабє на мороженоє, - орки заржали. 

     - И что ж ти за ету распіздатую красоту хочєшь? - спитали бойові товариші.

     - Хочу 300 баксов, но отдам тому, кто больше даст, - це була доволі величезна сума для Бурята, і він страхався, що будуть бити і можливо ногами. Але пронесло, орки прийняли цю суму досить спокійно.

     - Губа у тєбя нє трєснєт от трьохсот баксов, дай ка мнє помєрять, а потом поговорім, - сказав орк, що був за старшого. Він швидко роздягнувся, та напялив на себе сорочку. Сіла вона на нього наче влита. 

      - Я заплачу за нее вдвоє больше, - сказав із-за спини Бурята молодий зовсім орк, що був у батальйоні не довго, але прийшов він до них по контракту із зони. За що він там сидів було не до кінця зрозуміло (ну вбив декількох баб, і ладно із ким не буває, балакали, що з'їв щось із кожної). Термін ув'язнення у нього був пожиттєвий. Дуже і дуже ввічливо поводив себе із ним Бурят, бо скалився цей персонаж коли ніхто не бачив так, що було моторошно з ним знаходитися разом. Але не тільки за це оминав він його як чорт ладану. Ще відмітив Бурят, що ходять за ним дві чорні тіні височенькі, метрів так зо два із страшними рогатими головами,  довгими, до землі руками, із сухим ти костистими пальцями і мослистими ногами. Чуть поглянуть на Бурята, і мурашки під шкірою побігли. А як спати поруч із такими?

     Бурят подивився на першого претендента. Він був високий, із довгими руками та кріпкою статурою. Сорочка, що ще мить тому сиділа на ньому як влита, покоротшала і стала завузькою. 

     - Смотрі, она тєбє намного мала, - зауважив Бурят. Дай помєрять товаріщу. 

     Орк скинув із себе сорочку і шпульнув її в пику Бурята, пішов собі мовчки.

     Той другий, маленький та незграбний, одягнув її і ніби засвітилося у нього обличчя. Так йому пасувала ця сорочка, що навіть знімати її не захотів, витащив гаманець, а із нього цілу купу грошей. 

     - На, бєрі, угоділ ти мне, чурка. 

      Бурят загріб гроші двома руками, та запихнув їх під бронік до внутрішнього карману. А сам став швиденько робити ноги. Хлоп очікував, що хтось його або заціпить, або буде намагатися відібрати зайве. На його щастя оточуючи його майже не помічали, не чіпали і обходили наче прозорого. Він пройшов і біля піщеблоку, і біля охорони. Зупинився лише на дорозі біля старого кладовища.