Дуглас Адамс - Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі

Як довго Монах вірив у такі речі?

З точки зору самого Монаха — вічно. Віра, що може зрушити гори, або ж, принаймні, вірить попри всі наявні докази в те, що вони рожеві, була твердою й непохитною великою скелею, яка навіть не затремтить, хоч чим по ній кидай. На практиці ж, як було відомо коневі, це зазвичай тривало близько доби.

То що ж це був за кінь, що мав власну думку та ставився до багатьох речей скептично? Незвична поведінка, як для коня, не знаходите? Може, це незвичайний кінь?

Ні. Хоча він, безумовно, був гарним і добре складеним екземпляром свого виду, проте він був досить звичайним конем, таким самим, яких конвергентна еволюція створила в багатьох місцях, де можна знайти життя. Коні завжди розуміли набагато більше, аніж показували. Коли на тобі щодня весь день сидить якась інша істота, дуже важко не скласти про неї думку.

А з іншого боку, цілком можливо щодня весь день сидіти верхи на іншій істоті й узагалі не мати щодо неї жодної думки.

Коли виготовляли перші моделі Монахів, вважалося важливим зробити так, щоб їх миттєво впізнавали як штучні об'єкти. Небезпека сплутати їх зі справжніми людьми була неприпустимою. Бо ви ж, приміром, не хочете, щоб ваш відеомагнітофон дивився телевізор, лежачи весь день на канапі. Не хочете, щоб він при цьому колупався в носі, пив пиво й посилав вас за піцею.

Тому Монахів проектували маючи за мету оригінальний дизайн і вміння їздити верхи. Це було важливо. Люди, ба навіть речі, верхи на коні виглядають щирішими. Тому йому залишили лише дві ноги, бо це було зручніше й дешевше, ніж звичайні сімнадцять, дев'ятнадцять або двадцять три; шкіру Монахам зробили рожеву замість пурпурової, м'яку та гладеньку замість вкритої дірками. Також їх обмежили лише одним ротом і одним носом, натомість давши додаткове око, тож загалом очей було два.

От така чудернацька істота вийшла. Зате вона вміла віртуозно вірити в найбезглуздіші речі.

Цей Монах почав ламатися, коли йому просто доручили повірити в надто багато речей за раз. Його помилково підключили до відеомагнітофона, який одночасно дивився одинадцять телевізійних каналів, і через це в Монаха згорів набір мікросхем нелогіки. Бо відеомагнітофон, звісно, мав лише дивитися ті передачі. Йому не треба було ще й вірити в них. Ось чому так важливо читати інструкції для користувача.

Тож після тижня віри в те, що війна — це мир, добро — це зло, що місяць складається з синього сиру, а Богові потрібно, щоб на певний рахунок надсилали багато грошей, Монах почав вірити в те, що тридцять п'ять відсотків столів — гермафродити і зламався остаточно. Чоловік у магазині Монахів сказав, що потрібна нова материнська плата, але потім зауважив, що нова, покращена модель Монах-Плюс удвічі потужніша, має нову багатозадачну фічу «негативної продуктивності», що дозволяє тримати в пам'яті водночас до шістнадцяти різних суперечливих ідей, не призводячи до системних помилок, що так дратують користувачів; удвічі швидша та щонайменше втричі красномовніша, і її можна було придбати за менші гроші, ніж коштувала заміна материнської плати старої моделі.

От і все. Вирішено.

Зіпсованого Монаха послали в пустелю, де він міг вірити у що йому заманеться, в тому числі й у те, що його цим скривдили. Йому дозволили залишити собі коня, бо виробництво коней було дешевим.

Впродовж якоїсь кількості днів і ночей (в різні моменти він вірив, що їх було три, сорок три, п'ятсот дев'яносто вісім тисяч сімсот три) він вештався по пустелі, всією своєю електричною душею вірячи в каміння, в птахів, у хмари, в різновид неіснуючого елефантоспарагуса, аж доки зрештою не опинився тут, на цій скелі з видом на долину, яка попри пристрасну Монахову віру не була рожевою. Анітрішечки.

Час спливав.

РОЗДІЛ 3

Час спливав.

С'юзан чекала.

Чим сильніше С'юзан чекала, тим сильніше не дзвонив дверний дзвінок. І телефон.

С’юзан подивилася на годинник. Вона подумала, що зараз уже приблизно той час, коли вона має повне право сердитися. Вона, звісно, вже й так сердилася, але то було, так би мовити, за її внутрішнім годинником. А тепер уже час було сердитися навіть за його годинником, бо навіть зважаючи на дорожні затори, нещасні випадки та на його неуважність і схильність до тяганини минуло вже півгодини з найпізнішого (за його словами) часу його появи, до якого їй треба було зібратися.

Вона спробувала похвилюватися через те, що з ним могло трапитися щось жахливе, але не змогла в це повірити. З ним ніколи не траплялося нічого жахливого, хоча в неї й почали з'являтися думки, що було б непогано, якщо б трапилося. Якщо незабаром з ним не трапиться нічого жахливого, вона це сама влаштує. Це була приємна думка.

С’юзан незадоволено сіла в крісло та подивилася телевізійні новини. Новини змушували її сердитися. Вона схопила пульт дистанційного управління й подивилася трохи щось на іншому каналі. Вона не знала, що то було, але та програма змушувала її сердитися. Може, їй зателефонувати? Нехай її холера візьме, якщо вона збирається телефонувати! А що як у той самий момент, коли вона телефонуватиме, він зателефонує їй і не додзвониться?

Вона відмовлялася вірити в те, що навіть подумала про таке.

Де ж він, в дідька, подівся? Кого взагалі цікавить де він? Не її — це точно. Тричі поспіль він це зробив. Тричі поспіль — достатньо.

Вона ще раз сердито переключила канал. Там була програма про комп'ютери та нові розробки в галузі того, що можна робити з комп'ютерами та музикою.

Досить уже цього. Справді досить. Вона розуміла, що лише кілька секунд тому вже казала, що вже досить, але тепер уже було по-справжньому й остаточно досить.

Вона скочила на ноги, підійшла до телефону й сердито схопила щоденник. Швидко погортавши його, вона набрала номер.

— Алло, Майкле? Так, це С'юзан. С'юзан Вей. Ти казав, щоб я зателефонувала тобі сьогодні, якщо буду вільна, а я сказала, що радше лежатиму в канаві мертва, пам'ятаєш? Я несподівано виявила, що я вільна; абсолютно, повністю й остаточно вільна, а пристойної канави поблизу немає. Моя тобі порада — роби свій хід, поки маєш шанс. За півгодини я буду в клубі «Танджір».

Вона взула туфлі, наділа пальто, потім затрималася, бо згадала, що сьогодні четвер і треба вставити в автовідповідач нову касету. Через дві хвилини вона вже виходила з дому.

Коли телефон зрештою задзвонив, автовідповідач мило