Світлана Литвиненко - Приховані гріхи, Світлана Литвиненко

-Напевно дуже вигідну, якщо в тебе настрій такий піднесений,- Емілія підійшла до чоловіка та обійняла його вітаючи вдома. 

-Не те слово,- Олег швидко чмокнув дружину в губи та обережно звільнився з її обіймів, поправив окуляри, поклав свій рюкзак на стілець поруч зі сумочкою своєї дружини,- я зараз швидко вимию руки та розповім тобі. Будь готова привітати мене.

-То може кави заварити та налисників із сирковою масою розігріти?- запитала Емілія радіючи у передчутті чогось приємного.

-Гарна ідея, перекусимо та поговоримо,- погодився Олег вигукуючи з ванної кімнати.

-Ну, тоді я миттю,- Ема поспіхом зав’язала своє волосся у хвіст та поспішила на кухню.

  Вона дістала з холодильника лоток з налисниками, які ще вчора приготувала. Готувала трохи більше ніж зазвичай, щоб вистачило на пару днів наперед, бо була переконана, що її приймуть на роботу і тоді у неї не буде часу стояти біля плити. Але відмовили, сказали, що вже встигли прийняти іншу людину. А їй порадили не засмучуватися та залишити контактні дані, обіцяли передзвонити, якщо буде вакансія вчителя початкових класів. А ще порадили звернутися в інші навчальні заклади, бо можливо там більше пощастить. Та про це подумає потім і Олегові про це розповість теж потім та порадиться з ним, як і справді їй бути далі.

-Так яку ж ти пропозицію отримав?- Емілія дістала з мікрохвильової печі вже розігріті налисники та розклала по тарілках, поставила на стіл.

-Мені пропонують очолити експедицію,- повідомив гордо Олег свою дружину сідаючи за стіл та уважно слідкуючи за її реакцією на його заяву.- Фінансувати цю експедицію буде приватне підприємство і тому мені заплатять за це хороші гроші. Тому кошти, які я отримаю по закінчення цієї експедиції, плюс заощадження які в мене… тобто в нас є має вистачить на купівлю своєї власної квартири. Хай і не в новобудові, але буде у нас своя... власна квартира. І нам більше не доведеться ходити... по чужих, орендованих. А тоді вже і про народження малюка подумаємо. Я більше не стану заперечувати і не стану відмовлятися від того, щоб наша сім’я збільшилася.

-Справді?- перепитала на емоціях Емілія забувши і про каву.

-Справді, справді… дивись кава…,- Олег був задоволений собою.

-Ой,- Емілія швидко вимкнула газову плиту, розлила свіжозварену каву по чашках.- А куди ця експедиція планується? І коли вона розпочнеться?

-А це тобі сонечко не дуже то і сподобається,- Олег почав їсти налисники змінивши вираз обличчя.

-Говори як є,- Емілія теж сіла за стіл, відпила каву.

-Ема, люба ти головне пам’ятай, що винагорода за цю експедицію здійснить наші мрії. І ми заживемо по-новому. А ще ця експедиція підніме мене по кар’єрній сходинці,- Олег ніби відтягував відповідь на запитання, яке почув від своєї дружини,- для мене очолити цю експедицію дуже важливо. Як науковий співробітник інституту молекулярної біології та генетики, а також як кандидат біологічних наук я просто не міг відмовитися…

-Олег, я розумію, але ти так і не відповів на моє запитання,- Емілія відчувала, що недаремно Олег затягує з відповіддю, бо вона мабуть їй точно не сподобається.

-Ми їдемо до Антарктиди,- нарешті повідомив Олег,-розумієш, нашому інституту випадає можливість вивчити ціле узбережжя Антарктичного півострову. Ми повинні відібрати зразки судинних рослин та безхребетних…

-Скільки часу тебе не буде в дома?- Емілія більше хотіла почути відповідь на це запитання чим  розповідь про те, що має вивчати наукова експедиція, яку має очолити її чоловік.

-Мене не буде вдома пів року, а можливо і більше…