Ванда Трезор - Я за тебе (не) піду!, Ванда Трезор

- Чому шепчеш? - питає дівчина. - Ти з кимось? 

Шепочу, бо якщо підвищу голос, то кричатиму. Голосно, гірко, від болю й розпачу. Я кохаю цього покидька, і він знає це. Але одружується з іншою. Бо вона вагітна. А я? Я теж... 

От, халепа!  

- Я знайшла нову роботу, Варваро, - пояснюю все так же пошепки. - Далеко. Не в нашому місті. Переїжджаю. Просто терміново наказали сьогодні вже приїхати. Там... Новий проєкт. Дуже все серйозно і гарні гроші. Тому не можу прийти в офіс. Маю автобус через годину. 

Згадую, що в село й справді через годину відправляється електричка.

- Оформи все за мене, будь ласка, у відділі кадрів. Я пришлю документи, якщо якісь потрібні. Дякую. 

Кидаю телефон і лежу горілиць, бо сльози так і хочуть вилитися з мене потоками.  

Ні, не буду плакати! Мені є для кого жити! Заради моєї дитини, яка ще тільки зароджується в мені. Їй всього два тижні. Вона маленька, але все вже відчуває, я знаю. 

Через годину я сідаю в електричку і їду в село, де залишилася забита дошками хатинка від бабусі. Я була там ще дитиною. Там зараз, напевно, все занедбано і закинуто, але мені це і треба: природа, багато фізичної роботи і самотність.