Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

Після обіду Мирослав приготував пакунок із кормом та з усілякими смаколиками для папуги, які той полюбляв найбільше, узяв клітку з Оскаром і вийшов на сходову клітку. Він подзвонив у двері сусідки, у відповідь нічого, лише тиша, потім знову подзвонив, нарешті якісь звуки почулись у квартирі.

— Хвилинку, я зараз! — голосно відізвалася Мар’яна, через якийсь час вона відчинила двері.

Мар’яна стояла у халаті із замотаним на голові рушником, явно тільки-но з душу.

— Став нього на кухню, — жваво скомандувала вона.

Мирослав зайшов у квартиру і поставив клітку на звичне для нього місце на холодильник.

«Файна кобіта… файна коб-і-іта... Оскар кр-р-рутий…» — хитаючи головою, задоволено повторював папуга, що неабияк потішило сусідку, викликавши усмішку на її обличчі.

— Ну і куди ти намилився цього разу? — уже більш спокійним голосом запитала Мар’яна.

— У Марокко.

— Що в Африку?! Гроші людям нікуди дівати… Путівка ся точно недешева, тисячі півтори доларів, не менше, — продовжувала вона.

— Так, десь приблизно так.

— Ліпше б квартиру нову купив, увесь час подорожуєш, а живеш у старій хрущівці.

— А чим тобі наша хрущівка не подобається? — спантеличено поцікавився Мирослав. — Будинок з історією, поруч є сквер, метро, сусіди зрештою. Гадаєш, у тридцятиповерхових нових будинках будуть такі сусіди? Тут ми всі одне одного знаємо, майже родина. Мене особисто моя хрущівка повністю влаштовує. Можливо, із часом, коли одружуся та з’являться діти, можливо, тоді…

— Можливо, ти й правий, район у нас дійсно гарний та й парків навкруги чимало, а для великого міста се є чи не найголовніша перевага.

— А ти куди чепуришся? — поцікавився Мирослав.

— До подруги на дівич-вечір.

— Круто… фотозвіт із тебе, — пожартував Мирослав.

— Гаразд, але й ти не забудь показати цікавинки з Африки.

— Добре!

Мирослав дивився на Мар’яну й розмірковував про них. Як так сталося, що саме вона купила квартиру поруч? Вона могла обрати інший будинок, інший район. Чому саме тут? Уже всі сусіди з нетерпінням чекали, коли вони нарешті одружаться. Мирослав навіть замислювався: «Якщо так станеться, то як вони будуть робити перепланування»? Мар’яна, напевно, також про це думала.

Що ж його постійно стримувало — оцей її бісовий характер, напевно, але було ще щось, значно сильніше. Кохану жінку хочеться пригорнути, вдихати її аромат, злитися з нею, захищати й оберігати, але Мар’яна викликала якісь геть інші незнайомі йому бажання. Єдине, чого хотілося, це просто взяти її, грубо, сильно, спонтанно. Можливо, саме про це вона потайки і мріяла, а її бажання невимушено передавалися мені.

«Які ми все-таки різні…» — подумав Мирослав.

У носі дещо залоскотало, о це воно, її запах, точно, як я не здогадався раніше — її запах, саме те, що постійно стримувало і заважало діяти. Її запах, він чужий, приторний, навіть відразливий. Його ніколи не підробиш, не приховаєш навіть парфумами, він такий, який є. Він звертається не до розуму, а глибше, до якогось іншого розуму, відпрацьованого тисячоліттями до самої природи людини, і він ніколи не помиляється, навіть парфумами його не приховати. Він пробивається навіть після душу й чітко говорить: «Це не твоя людина — я проти».

Мирослав завжди довіряв запаху, бо знав, що він ніколи не підведе й не обдурить. Ліпше вже бути гарними сусідами, ніж входити в якісь незрозумілі стосунки, тим більше їх не обирають, і гарні сусіди — то майже родичі.

На прощання по старій звичці він хотів обняти її, але від Мар’яни йшли якісь невидимі голки, якими вона тримала дистанцію. Хоча він точно знав, що її душа потребувала обіймів, майже благала.

«Чому люди завжди все так ускладнюють», — подумав Мирослав.

А його сусіди дійсно були гарні. Поряд жила сімейна пара Валентина та Сергій із донькою Аллою та собачкою Чакі. Вони взагалі показова родина, їм і ключі лишити можна, і в будь-який час зайти в гості навіть без запрошення. Саме за це Мирослав і полюбив свою стару хрущівку.