Картава Ната - Жовта маршрутка , Картава Ната

— Зачекайте… — промовив він, і в його голосі звучала несподівана рішучість. Дівчина зупинилася, а всередині її серце зробило кілька запальних стрибків. Вона не знала, чого очікувати, але відчувала, що цей момент може стати чимось важливим.

— Що? — запитала вона, намагаючись приховати своє хвилювання. Він насупився, розгублений.

— Я… — почав він, — я не знаю чому, але мені хотілося б ще раз вас побачити.

Її серце затріпотіло, а думки мчали, як переповнена маршрутка. «Може, він жартує?», — думала вона, та не могла не відзначити, як приємно й тепло стало на душі.

— Я також не проти, — нарешті зважилася відповісти вона, усміхаючись. — Як вас звуть?

— Андрій, — зніяковіло відповів він, — а вас?

— Катерина.

Між ними виникла коротка пауза, у якій обидва намагалися знайти слова. У повітрі витала легка романтика, а над головами лунали краплі дощу, нагадуючи про їхній ранок.

— Може, зустрінемось завтра? — запропонував Андрій, і в його голосі звучала щира надія.

— Чому б і ні? — погодилася Катерина. — Давайте у кав’ярні «Кава та мрії» о 17?

— Чудово! — усміхнувся він, і його очі загорілися. — Я, напевно, буду там першим.

Вони обмінялися поглядами, у яких читалася симпатія, а потім Катерина, поки Андрій йшов до дверей свого під'їзду, повернулася до свого під’їзду.

Увечері, коли вона готувала вечерю, думки про ранкову зустріч не покидали її. Катерина не могла не згадувати, як сміялася з ним у маршрутці, як легко спілкувалися. Це було нетипово для її життя, повного буденності та рутини.

На наступний день Катерина прийшла в кав’ярню «Кава та мрії» раніше, ніж планувала, обдумуючи, чи правильно зробила, погодившись на зустріч. Зі світлом у вікнах та ароматом свіжозвареної кави вона відчула, що цей момент може змінити щось у її житті.

Коли вона увійшла до кав’ярні, вже побачила Андрія, який нетерпляче чекав за столиком біля вікна. Він усміхнувся, як тільки побачив її, і це викликало в Катерини тепле відчуття всередині. Вона підійшла, і, попри легке хвилювання, відчула, що між ними з’являється зв’язок.

— Вітаю, Кате, — сказав Андрій, коли вона сіла.

— Привіт, Андрію, — відповіла вона, відчуваючи, як щирість його усмішки розслаблює її.

Вони замовили каву і, протягом наступних годин, обмінювалися розповідями про свої життя. Андрій розповів про свій захоплення живописом, а Катерина поділилася своїми мріями про подорожі. Вони сміялися, обговорювали улюблені фільми, і, врешті-решт, навіть дійшли до обговорення своїх страхів та надій.

Час пролітав непомітно, і коли Катерина підвелася, щоб піти, вона зрозуміла, що насправді з нетерпінням чекала на цю зустріч.

— Це було чудово, — сказала вона, зупинившись біля дверей. — Можливо, завтра знову?

— Я з радістю! — вигукнув Андрій, немов підбадьорений її словами.

Увечері, коли вони прощалися, Катерина відчула, що їхнє знайомство стало для неї чимось більше, ніж просто випадковістю. Це був початок чогось нового, щось, що вона насправді так довго шукала.

Продовження їхніх зустрічей стало щоденним ритуалом, де розмови, жарти і сміх наповнювали їхнє життя. Кожен день приносив нові враження, і Катерина почала помічати, як її серце розцвітало разом із цими новими відчуттями.

Але життя, як і місто, завжди приносило свої сюрпризи. Одного вечора, під час прогулянки парком, Андрій раптово став серйозним і запитав:

— Кате, ти ніколи не думала про те, як це — любити і бути коханою?

Її серце знову забилося швидше. Вона знала, що почуття між ними зростають, але не була готова до цієї розмови.

— Я… думаю, це важливо, — почала вона, намагаючись знайти слова. — Але я не впевнена, чи готова до цього.

— Я теж не впевнений, але хочеться спробувати, — зізнався Андрій, дивлячись їй у вічі. — Я відчуваю щось особливе з тобою.

Ці слова були як тихий шепіт серця. Катерина знала, що між ними щось більше, але страх перед невідомим трохи стримував її.

— Я теж, — нарешті сказала вона, зітхаючи. — Давай просто будемо продовжувати зустрічатися і дивитися, куди це нас приведе.

Вони обнялися, і в той момент Катерина відчула, що їхня історія тільки починається. Життя в місті — це не лише метушня, а й моменти, коли все зупиняється, коли можна просто бути разом, і це найцінніше.

Кінець