Картава Ната - Жовта маршрутка , Картава Ната

Що може бути більш звичайним, ніж поїздка в маршрутці? Але іноді саме в найнепередбачуваніші моменти життя стає цікавішим. Вона — впевнена у собі дівчина, що любить починати свій день з кави і музики. Він — хлопець, у якого день почався з хаосу і невдач. Здавалося б, нічого особливого, але їхня випадкова зустріч у жовтій маршрутці перетворює звичайний ранок на щось більше. “Жовта маршрутка” — це романтична історія про невеликі випадковості, які можуть змінити життя. Тут є все: і кумедні непорозуміння, і магія раптових знайомств, і тепло тих емоцій, які виникають між двома незнайомцями. Ця історія захопить вас своєю щирістю та легкістю, змусить повірити, що навіть у щоденній рутині можна знайти справжню романтику. Для тих, хто вірить, що найкращі історії починаються несподівано.

Частина 1

Місто, воно як мурашник, з власним ритмом, де кожен кудись поспішає, вирішує свої справи, і просто живе своїм життям.
Люди в метро чи маршрутках не помічають сусідів по лавці, ніби відгороджені невидимими стінами.
Але для двох цей ранок став чимось більшим.

***
В її  житі все було як завжди, підйом, ванна, сніданок, термокружка і сьорбання чорної, до біса солодкої кави подорозі до зупинки, а може і до роботи, самий звичайний ранок здавалося б, і на роботу встигає, і погода файна, і люди привітні.

***
От в нього все йшло геть шкереберть.
Ранок незадався зовсім, спочатку відкладав будильник до останньої хвилини, десь промайнула думка і зовсім не йти на роботу. Проклинаючи все на світі, почав вибиратися з ліжка, вдарився ліктем в тумбочку біля ліжка, а потім вписався плечем у дверну коробку в ванній, замість зубної пасти видавив гелю для гоління, і вода була то гаряча то холодна. Згорем пополам довелося прискоритися.
Одягнув те, що першим попало під руку, схопив рюкзак, ключі, кинув сумний погляд у бік кухні, і під голодне бурчання китів в животі вибіг з дому. На сніданок часу не залишилось.
Час нещадно піджимав, щей дощ розпочався, а парасолю, як назло незахватив.

***
Тому до однієї зупинки підходило двоє, але з такими різними наястроями. 
Година вже потроху переставала бути ранньою. 
Автобус підїхав майже відразу. 
Хлопець все стояв і щось бубонів знервовано притупцюючи ногою.
Першим увірвався в автобус, ніби від цього залежало, як швидко вони будуть їхати і  доберуться до місця призначення.
 

Місць для сидіння не було, і вони почимчикували у самий хвіст автобуса, стали біля вікна, готові спостерігати у вікно, під час цієї короткої поїздки містом.

В руках у дівчини термокружка, водночас вона пробує розплутати навушники, і підключити їх до телефону. Та хитаючись в такт руху автобуса, добряче пару раз наступила хлопцеві на ногу, діло з навушниками все не йшло.
На черговому повороті, коли  ступня дівчини знову опинилася на кросівку хлопця.

Він не став мовчати:
— Доброго ранку, — промовив він, не витримавши, — може, допоможу з навушниками?

Вона знітилася, опустила очі. 
«Гарний голос…»– промайнуло в її голові, хоча погляд в нього геть недобрий.

— Перепрошую, це випадково, — поспішила виправдатися вона.
— Давайте допоможу, — наполіг він, нетерпляче простягаючи руку.
 

Вона, трохи вагаючись, передала йому навушники з телефоном. 
«Не вкраде ж»– думала вона, дивлячись на старенький телефон, а він тим часом розплутав навушники, під’єднав, глянув де лівий де правий, і втикнув їй у вуха.
Телефон старенький, тому вона слухає радіо.
Пісня від місцевої радіостанції попалася влучна.
Тільки от старі навушники працювали цікаво, музику було чути з тих навушників всім оточуючим.

— Ви справді слухаєте радіо? — запитав він, почувши знайомі рядки.

«Коли зранку встаю каву наливаю,
Бо без неї трохи туго соображаю.
Штани натягую, “I’m glad to see you”,
І у тапочках на босу ногу вибігаю.
Потім розумію, шо я замерзаю
І до дому за туфлями повертаю…»

—Їхати в маршрутці й слухати пісню про маршрутку… оригінально,- і він просто розсміявся.
«Дивна вона, хто в наш час слухає радіо?»

Спочатку вона ледь стримувала посмішку, але швидко піддалася його настрою.І ось уже обоє сміються на весь салон, привертаючи до себе зацікавлені погляди інших пасажирів.

 

А маршрутка помалу сповільнюється, чергова зупинка, двері відчинилися.
Хтось покидає маршрутку, хтось заходить. Вони стоять,  сміх обривається, ніби нічого і небуло.
Розмова далі незаходить, він виходить першим, через пару зупинок виходить вона.

Вже потім, впродовж дня, вони з усмішкою згадуватимуть цей ранок. 
Заклопотаний день переростає в пізній вечір, все та маршутка мчить додому, ранковий інцидент і не згадується,  хочеться їсти та спати.
Вечір  після дощу прохолодний, пахне ніби мокрою собакою, і запахами їжі з відкритих вікон.
Він накинув капюшон, засадив руки по-глибше в кишені кофти  йде попереду.
Вона йде за ним, також капюшон, сутулилась, ноги хлюпають по калюжам, звук розходиться на весь двір. 
Він оглянувся вже біля дверей підʼїзду, де і завмер впізнавши ранкову знайому.
-Зачекайте…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍